Неп у промисловості.

Після березня 1921 р. інтереси сільського господарства вийшли на перший план. Доводилося відмовлятися од планів негайно почати широким фронтом виконання плану ГОЕЛРО. Переконуючи партію в необхідності такого відступу, В. І. Ленін висловлював упевненість у тому, що незабаром він зміниться прискореним розвитком промисловості.

Для практичного втілення принципів непу у промисловості особливе значення мав " Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики" від 9 серпня 1921 р. Передбачалося зосередити в руках держави управління великими підприємствами й передати в оренду дрібні, здійснити заходи щодо охорони інтересів трудящих на орендних та концесійних (орендованих іноземцями) підприємствах, залучити профспілки і широкі маси робітників до управління виробництвом. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, поміж них і колишнім власникам, було здано 5200 підприємств.

Націоналізовані підприємства до 1921 р. підпорядковувалися головним комітетам (главкам), якими керувала Вища рада народного господарства (ВРНГ). Вони не мали самостійності: не продавали, а здавали свою продукцію главкам на основі замовлень, не купували, а одержували за нарядами сировину й матеріали. З переходом до непу підприємства об'єднувалися в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозрахунок грунтувався на самоокупності підприємств, під якою розумілася не лише беззбитковість, а й одержання додаткового продукту — прибутку.

В Україні трести почали організовуватись з осені 1921 р. Переважну більшість великих шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об'єднував трест " Донвугілля". 15 металургійних заводів, частина яких була законсервована, та ряд шахт входили до тресту " Південсталь". Залізорудну промисловість об'єднував Південно рудний трест. Майже відразу стали утворюватися й синдикати — організації по закупівлі сировини, плануванню торговельних операцій і збуту однорідної продукції. Діяльність синдикатів,

влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.

Наприкінці 1922 р. В. І. Ленін покинув свій кремлівський кабінет. Як виявилося, назавжди. Підкошений тяжкою хворобою, він поспішав продиктувати стенографістці свою останню волю. Йшлося про те, якою дорогою партія мусить просуватися до соціалізму.

У 1918—1920 рр. більшовики вважали, що відстань між соціалізмом і комунізмом зовсім невелика. Деякі гарячі голови, поміж них і Троцький, навіть запевняли, що кілька років, не більше. Після провалу комуністичного штурму розмови про комунізм у найближчому майбутньому припинилися. Однак будувати соціалізм партія вважала за свій обов'язок. Усі перетворення 1918—1920 рр., від яких Ленін не відмовлявся з переходом до непу, стали вважатися не комуністичними, а соціалістичними. Неп розглядався як тимчасове уповільнення руху до світлого майбутнього, а непмани — як корисні, але небезпечні попутники. Закликаючи партію навчитися торгувати й господарювати, щоб налагодити ринкову " змичку" з селянством, вождь більшовиків не робив таємниці з того, що кінцевою її метою залишається програмна вимога, тобто побудова комунізму. Ринкову " змичку" з селянами-власниками Ленін вважав тимчасовим явищем і ставив за мету змінити в ході колективізації індивідуальних господарств їхню соціальну природу. " Змичку" селян з класом підприємців-непманів він вважав смертельно небезпечною для встановленого після жовтневого перевороту політичного режиму. " Хто — кого? " — так загострено ставилося питання, бо це було питання про владу.

У січні 1923 р. Ленін продиктував невелику статтю " Про кооперацію", що перекреслила більшість його попередніх праць. Незважаючи на уривчастість тексту, туманність ключових формулювань і звичні пропагандистські кліше, закладені в цій статті ідеї ревізували, по суті, економічні засади викладеного в партійній програмі вчення про комунізм.

Коли Ленін був ортодоксальним марксистом, він ототожнював торгівлю і ринок з капіталізмом, а тому розглядав кооперацію як капіталістичну, а не соціалістичну форму господарювання. Наприклад, у праці " Про продовольчий податок", яка теоретично обґрунтовувала перехід до непу, він писав: " Політика кооперативна, в разі успіху, дасть нам піднесення дрібного господарства і полегшення його переходу, в невизначений строк, до великого виробництва на началах добровільного об'єднання". Отже, кооперування селянських господарств розглядалося як передумова об'єднання, тобто колективізації, до всього " в невизначений строк".

Принципово інший підхід містився в статті " Про кооперацію". Спираючись на досвід непу, Ленін стверджував, що саме в кооперації знайдено ту міру поєднання приватного торгового інтересу з інтересами держави, ту міру підпорядкування торгового інтересу загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для марксистів. Життя показало, визнавав Ленін, маючи на увазі неп, що обійтися без ринку і налагодити безгрошовий продуктообмін — неможливо. Цей " камінь спотикання" пропонувалося оминути розвитком кооперативної форми власності. Формулювався фундаментальний висновок: лад цивілізованих кооператорів за спільної власності на засоби виробництва — це є лад соціалізму. Тут же Ленін робив побіжну ремарку: " Ми змушені визнати докорінну зміну всієї точки зору нашої на соціалізм".

Ідеологічні бонзи правлячої партії десятиріччями визначали, які праці Леніна можна друкувати (поза рамками " повного" 55-томного зібрання його творів залишилося 7—8 томів) і як його друковане слово належить інтерпретувати. Коли ж партія зникла з політичної сцени, ленінська теоретична спадщина виявилася забутою всіма, за винятком небагатьох правовірних, які нездатні до критичного аналізу текстів свого кумира. Проте твори вождя партії більшовиків не можна тепер залишати поза увагою. Тоталітарний характер створеного цією партією політичного режиму і відповідної йому системи господарювання тяжко позначилися на долі українського народу. Ленінізм міцно вкарбувався в його історію.

Отже, у праці " Про кооперацію" Ленін заявив, що суспільна власність на засоби виробництва (висловлюючись точніше, контрольовані державною партією " командні висоти" економіки) у поєднанні з " ладом цивілізованих кооператорів" утворюють соціалістичне суспільство. Це був хоча й замаскований, але цілком певний відхід од комуністичної доктрини. Адже кооператив як форма колективного виробництва в середовищі дрібних товаровиробників (селян, кустарів, ремісників) принципово відрізнявся од комуністичного за своєю природою колективного господарства (колгоспу), що виникало шляхом колективізації, тобто відчуження засобів виробництва— повного (комуна) або часткового (артіль, товариство спільного обробітку землі). Колгосп може існувати без товарно-грошових відносин, бо засоби виробництва відчужені од виробника. Кооператив же нездатний існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Виробник у кооперативі залишається господарем і власником, а ефект колективності у праці виявляється через товарно-грошові відносини, наприклад, при спільній закупівлі сировини і матеріалів або спільному продажу готової продукції.

З усього цього для партії закономірно випливав кінцевий висновок колосальної політичної ваги: замість того, щоб ґвалтувати через колективізацію соціальну природу селянина-власника, треба створювати умови для розгортання на селі кооперативного руху. Розв'язувалася ситуація з багатомільйонним селянством, яку в програмі комуністичного будівництва, накресленій VIII з'їздом РКП (б), розв'язати було неможливо. Адже всі розуміли, що власники ніколи не погодяться добровільно на колективізацію. Коли Ленін диктував стенографістці свою працю " Про кооперацію", він попросив підкреслити найголовніше: кооперація робить перехід до нових порядків " якнайбільш простим, легким і доступним для селянина".

Селянин-власник і комунізм були явищами несумісними. Можна вважати, що допуском кооперативного селянина-власника в економічну систему, що її мала побудувати партія більшовиків, Ленін у 1923 р. відмовився од комуністичної доктрини, подібно до того, як він у 1921 р. відмовився од комуністичної практики. Ототожнення " ладу цивілізованих кооператорів" з соціалізмом свідчило про те, що основоположник ленінізму на смертному одрі відмовлявся од пропагованих і загальноприйнятих серед більшовиків уявлень про генетичний зв'язок між комунізмом і соціалізмом.

Пропонований партії курс не вимагав застосування революційного насильства. Існували всі підстави вважати, що селяни охоче співробітничали б з державою у творенні кооперативного ладу (як це вони робили до революції). Раніше Ленін не наважувався прогнозувати завершення процесу колективізації селянських господарств (згадаємо: " в невизначений строк"). Тепер же, в праці " Про кооперацію", він твердив, що створення на селі кооперативного ладу триватиме одне або два десятиліття, тобто стільки ж, скільки виконання плану ГОЕЛРО.

Ми не знаємо і вже ніколи не дізнаємося, яким мав стати радянський кооперативний соціалізм, якби партія більшовиків по-справжньому взялася виконувати останню волю свого засновника і вождя. Ця альтернатива закладеній у партійну програму комуністичній доктрині не була реалізована. Як показали дальші події, нове керівництво партії заходилося про людське око виконувати ленінський кооперативний план, але насправді проігнорувало глибинний зміст заповіту.