Інтервенція Антанти на Півдні України.

Розв’язання більшовиками громадянської війни на території колишньої Російської імперії, у тому числі в Україні, протигетьманське повстання 1918 року, революції в Австро-Угорщині та Німеччині зробили наприкінці 1918 Центральну та Східну Європу зоною надзвичайної військової напруженості, яка могла перекинутися на Західну Європу. Потенційна небезпека змусила країни Антанти застосувати превентивні заходи щодо стабілізації ситуації у Східній Європі, насамперед на території Російської імперії.

Ще в грудні 1917 року Велика Британія та Франція поділили територію Російської імперії на сфери впливу. Україна потрапила до зони французької відповідальності. У вересні 1918 року прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо затвердив план встановлення військового контролю за північно-чорноморськими портами. 23 листопада 1918 року перші антантівські десанти висадилися в Севастополі, 2 грудня до Одеси прибув французький лінійний корабель «Мірабо». В середині грудня в Одесі почалася висадка 15-тисячного військового десанту Антанти, який змусив війська Української Народної Республіки залишити місто.

13 січня 1919 року в Одесі розташувався штаб французької десантної дивізії. Її командир генерал д’Ансельм зажадав від українських військ розблокувати район навколо Одеси і відійти на лінію Тирасполь—Бірзула—Вознесенськ—Миколаїв—Херсон. Наприкінці січня на початку лютого 1919 року війська Антанти взяли під свій контроль Херсон і Миколаїв.

Французькі військові представники намагалися розібратися в складному конгломераті місцевих політичних угруповань, не допускати одноосібного зміцнення якогось із них. Однак вони не приховували і своєї антибільшовицької упередженості та прихильності до ідеї збереження «єдиної та неподільної Росії». Останнє не могло не позначитися від'ємно на українсько-французькому діалозі в лютому—березні 1919. Французька позиція зводилася до семи пунктів:

· Південь колишньої Російської імперії поділявся на дві частини. Перша — до неї входили Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, Чернігівська і частково Харківська губернії — відводилася під управління Директорії УНР. Друга — її назвали «Южнорусский край» — відводилася під управління спеціально створеної Антантою російської Директорії, до якої долучався представник Добровольчої армії.

· Весь «край» окуповувався французькими військами.

· Влада обох Директорій поширювалася лише на цивільні форми життя.

· Створювався єдиний протибільшовицький фронт на чолі з французьким командуванням.

· Мали організовуватися змішані французько- українські і французько-російські військові підрозділи.

· Обидві Директорії зобов’язували провести аграрну реформу, яка передбачала, зокрема, обов’язковий викуп великих маєтків та збереження приватної власності на малі та середні маєтки.

· Французи мали здійснювати управління фінансами й залізницями.

· Додатково французькі представники наполягали на персональних змінах у керівництві УНР. Цей план не знайшов розуміння ні у Директорії УНР, ні у вищого командування Добровольчої армії.

На початку весни 1919 обставини склалися так, що Антанта не могла вести широкомасштабні воєнні дії в Україні. У березні під тиском частин Червоної армії, які було сформовано переважно з вояків повстанських загонів колишнього отамана Армії УНР М. Григор’єва, вони залишили Херсон і Миколаїв, а на початку квітня — Одесу. Рішення про залишення Одеси було схвалено Радою чотирьох Паризької мирної конференції 1919—1920. Переважна частина антантівського десанту була передислокована до Румунії.