Мотиваційна сфера особистості керівника

Знання мотивації — сукупностіпричин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, їїпочаток, спрямованість і активність, — розкриває причини виборукерівником певної тактики поведінки при розв´ язанні управлінськогозавдання, дає змогу зрозуміти, чому один управлінець діє, спираючись наматеріальні стимули, інший — на моральні спонуки.

Сукупність потреб керівника зумовлює мотивацію посадового росту.Зіставлення провідних мотивів керівників з успішністю управлінськоїдіяльності висвітлює різні мотиви для різних рівнів сформованостіуправлінської діяльності:

— нижчий рівень сформованості діяльності характеризується мотивацією, спрямованою лише на досягнення життєвого комфорту;

— середній рівень досягнень в управлінні відзначається перевагою потреби в безпеці, збереженні статусу в управлінській ієрархії;

— вищому рівню сформованості управлінської діяльності відповідаєдомінуюча потреба в самоактуалізації, найповнішій реалізації своїхможливостей, постійному самовдосконаленні, супроводжувана почуттямобов´ язку.

Мотивація досягнення успіху, яка є провідною в процесіформування управлінської діяльності, забезпечує розвиток здатностіоперативно розв´ язувати проблеми в умовах, що швидко змінюються, устійкості до стресу, врівноваженості. Вона пов´ язана з мотивацієюпосадового росту, яку визначає потреба керівників активно освоюватизовнішнє середовище.

На формування мотивів посадового росту відчутно впливають такі чинники:

— наявність чіткої системи просування по службі;

— обізнаність про проблеми управління;

— поширеність в організації довгострокового планування управлінського шляху;

— поінформованість про наявні перспективи просування;

— урахування індивідуального внеску працівника в спільну справу;

—високе оцінювання ініціативи та напруженої роботи керівника, адекватнерегулярне оцінювання результатів праці, діяльності та її елементів, особистісних характеристик молодого керівника;

— потреба в сенсі праці та життя.

Існує багато чинників, які знижують привабливість управлінськоїдіяльності, що дає підстави стверджувати й існування кризиуправлінської мотивації.

Кризу управлінської мотивації зумовлюють такі чинники:

— підвищення цінності вільного часу, здоров´ я, безпеки для потенційних і реальних керівників;

—практика підготовки керівників, яка передбачає в процесі навчанняпостійне зіставлення можливостей потенційного управлінця з абстрактною“ідеальною” моделлю керівника, що спричинює зниження самооцінки, послаблює незалежність;

— незадоволеність керівників своїм статусом, службовим становищем;

— суперечності між уявленнями про управлінську діяльність і практикою;

— неможливість бачити результати своєї праці, оскільки керівники безпосередньо не виробляють продукції;

—розбіжність між формальним статусом керівника і його реальною владою(недостатність влади для розв´ язання управлінських завдань часто маєсвоїм наслідком “відчуження праці”, відхилення управлінської діяльностіяк неприйнятної);

— економічна, політична криза в країні, нестабільність суспільства;

— відсутність вираженого прагнення успіху, вдосконалення, намагання уникнути невдач.

Керівник має спиратися на цілісне розуміння управлінської діяльності якорганічної єдності її почуттєво - практичної і теоретичної форми. Тобтойого діяльність передбачає такі дії, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями.

Потреби, мотиви і цілі — це психологічнаоснова ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтаціївиражають стан мотиваційної сфери особистості, забезпечуютьвибірковість сприймання життя керівником. Вони є критерієм, якийвизначає сенс його життя. Зміни ціннісних орієнтацій кадрів управліннязумовлені процесами у суспільстві.

На динаміку і структуру мотиваційних процесів як окремої особи, так і різних організаційних підструктур, впливають чинники:

—адаптація як фаза підготовки особистісних засобів, що дають змогуоптимізувати процес включення в систему організаційних відносин, прийняття і засвоєння професійних функцій та інституціональних ролей якпідготовка для розгортання різноманітних форм активності суб´ єкта;

— влада і підкорення як засоби соціального контролю і санкцій;

—патерналізм: довіривши організації свій талант, сили, матеріальнийдостаток, людина свідомо включається в численні відносини організації, засвоює їх, що має своїм наслідком формування взаємноївідповідальності, прийняття певних зобов´ язань.

Отже, мотиви, потреби і цілі є основними складовими мотиваційної сфери особистостікерівника. Як спонуки поведінки керівника можна також розглядатиінтереси, завдання, бажання, наміри. Чим більше у керівника різнихмотивів, потреб і цілей, тим розвинутішою є його мотиваційна сфера.

управлінській діяльностіпритаманні два види мотивації: 1) індивідуальна мотивація; 2) спільна(групова) мотивація. Спонукальні моменти особливо сильні тоді, колигрупа й індивід відчувають відповідальність за досягнення поставленоїмети та її результати. Чим сильніше учасники взаємодії відчуваютьвідповідальність за наслідки своєї роботи, тим сильніше мотивовані їхнідії.