Психологічні типи керівників

Тип керівника — особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

На формування типу керівника впливають: політична система суспільства(тоталітарна, демократична тощо); виробничі відносини, які залежать відспособу господарювання; загальнолюдські цінності; цінності певногосуспільства, які становлять мораль (релігія, традиції, “неписанізакони” тощо); психофізіологічна природа людини, зумовлена способоміснування індивіда як частки природної системи (виявляється переважно впотребах); національний менталітет.

виокремлюють чотири типи особистості:

1. Ті, що думають свідомо. Такі особистостілюблять порядок, чіткість і контроль, надають перевагу короткочаснимпрограмам і приймають стандартні рішення.

2. Ті, що думаютьінтуїтивно. Вони більш схильні до довгострокового планування, виявляютьнахили до інновацій, сміливо йдуть на ризик.

3. Ті, що відчувають свідомо. Привабливими вважають короткочасні програми, особливу увагу приділяють людському чиннику.

4. Ті, що відчувають інтуїтивно. Здебільшого покладаються на інтуїцію, уникають правил, їх приваблюють довгострокові цілі й проблеми, щовимагають нестандартних рішень.

Інші дослідження стверджують, що в управлінській культурі наявні чотири основних типи керівників:

1. “Майстри”.Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етикуі ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчовони виконують свої обов´ язки. Такі керівники бувають поглинутимипредметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керуватискладними і мінливими організаційними системами.

2. “Борці з джунглями”.Пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями“людських джунглів”, де кожен прагне з´ їсти іншого. їхінтелектуально-психічний потенціал скерований переважно на забезпеченнявласної вигоди і добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентівабо ворогів, а підлеглих — як засіб боротьби за владу. Серед нихвиокремлюють два підтипи — “леви” (переможці, які досягли успіху ібудують свою імперію) і “лисиці” (влаштувавши свої гнізда вкорпоративній організації, продовжують спритно і з вигодою просуватисядалі. Але їхні плани можуть розвалитися, наштовхнувшись на протистояннятих, кого вони свого часу обманули або використали).

3. “Люди компанії”.Ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши своюпсихологічну слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючибільше про безпеку, ніж про успіхи. Найбільш творчі з них створюють укомпанії доброзичливу атмосферу, проте в умовах жорсткої конкуренціїнеспроможні успішно налагоджувати справи.

4. “Гравці”.Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблятьризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень. Прагнуть нестворення власної “імперії”, а задоволення від перемоги.

Середсучасних керівників корпорацій найширше представлений саме останнійтип. Керівникам, які посідають найвищі пости, найчастіше притаманніриси “гравців” та “людей компанії”.

Російський психолог Ю.Красовський розглядає принципи класифікації типів керівників якрезультат професійного емпіричного досвіду керівника. Крім стиліворганізаційної поведінки, він виокремлює дві групи типів керівників:

1. “Опорні” — співробітники, які становлять ділову основу організації.До них належать типи “творець” і “незамінний”, які є ядром організації, забезпечують активність її функціонування.

2. “Ажурні” —“прикраса” організації, створюють фон, однак ніколи не стануть опороюпідрозділу або організації. До цієї групи належать поширені стереотипи, що виявляються зі значною мірою стійкості:

— “мораліст”. Схильний до розмірковування на моральні теми, любить повчати, вказувати на недоліки тощо;

— “дилетант”. Береться за будь-яку справу, незважаючи на відсутність знань, досвіду для їх здійснення;

— “скептик”. Його супроводжують недовіра до всього, сумніви у всьому;

— “попелюшка”. Цеслухняні виконавці, яким нерідко доводиться братися за чорну, невдячнуроботу, не претендуючи на відповідне оцінення своїх старань;

— “себелюбець”. Наділений загостреним почуттям гонору, дуже активний, намагається демонструвати свої можливості й здібності тощо;

— “діловий”. Його характеризують прагматичність, відсутність відчуття перспективи;

— “гравець”. Здатнийшвидко запалюватися у здійсненні справи, але так само швидко іохолоджуватися до неї. Його інтереси і мотиви нестійкі та вибіркові. Зажорсткого контролю і відповідальності йому під силу складні завдання, він бере активну участь у життєдіяльності організації;

— “енергійний”. Вирізняється надзвичайною активністю;

— “архіваріус”. Надзвичайнопедантичний і скрупульозний, неухильно виконує інструкції.

В управлінській практиці поширені й такі типи керівників:

— “штабісти”. Наділенівисокою виконавчою дисципліною, самоорганізацією праці, вмінням діятизгідно із законом, функціональним мисленням. Проте вони не схильні досамостійних рішень в екстремальних ситуаціях, ризику, відповідальностітощо;

— “борці за справедливість”. Виявляютьініціативу, добропорядність, принциповість, професіоналізм у роботі.Попри певну зовнішню схожість суттєво відрізняються від “скандалістів”, у яких завищений рівень домагань за недостатності кваліфікації та здібностей;

— “орачі”. Ретельновиконують свої службові обов´ язки, кар´ єра для них — не самоціль, аморальне заохочення часто важить більше, ніж матеріальне;

— “імітатори”. Потрапившина керівну посаду випадково або завдяки зв´ язкам, вони імітуютьбурхливу діяльність, оточують себе “привілейованими”, виявляютьнадмірну активність. Здебільшого їм не вистачає професійної, діловоїкомпетентності.