Інноваційна та інвестиційна діяльність

Інноваційна діяльність

Інноваційна діяльність спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок, забезпечує випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг. Під інновацією розуміють: ново-створені, застосовані або вдосконалені конкурентоспроможні техно­логії, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного чи комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру, якість виробництва і соціальної сфери.

Інноваційну діяльність можуть здійснювати фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, які залучають у сферу цієї діяльності майнові та інтелектуальні цінності, вкладають кошти в реалізацію ін­новаційних проектів. До об'єктів інноваційної діяльності відноситься

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

розробка інноваційних програм і проектів, створення нових інтелекту­альних продуктів, вдосконалення видобутку, переробки та використан­ня сировинних ресурсів, вдосконалення виробничого обладнання, обґрунтування виробничих, адміністративних та комерційних рішень, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва, позитивно впливають на соціальні процеси. В процесі інноваційної діяльності здійснюється формування ринку збуту товарної продукції.

Інноваційний механізм соціально-економічного розвитку являє собою систему заходів, спрямованих на всебічний розвиток людсь­кого потенціалу, підтримку науково-технічної діяльності, організацію інформаційного менеджменту, модернізацію промисловості та орієн­тацію її потужностей на нововведення, формування у суспільстві інно­ваційних потреб споживчого характеру.

Для оцінки стану інноваційної діяльності застосовують такі основні показники: обсяги виконання науково-дослідних та дослідно-конструк­торських робіт (грн.), в т.ч. в складі державних науково-технічних про­грамах та регіональних науково-технічних програмах; кількість нових на-уково-місткйх технологій, що впроваджені на підприємствах і в організа­ціях регіону; освоєно нових видів продукції; заключено ліцензійних угод; отримано патентів на винаходи; кількість гехнополісів (технопарків).

В 2005 р. Верховною Радою України затверджено склад якісних (відносних) показників, які рекомендовано використовувати для оцін­ки стану інноваційної діяльності:

• частка витрат на інноваційну діяльність у загальному обсязі вит­рат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг);

• частка витрат на виконання завдань програм та державного замо­влення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у загаль­ному обсязі витрат на інноваційну діяльність;

• частка інноваційних капітальних вкладень у загальному обсязі ка­пітальних вкладень на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг);

• частка капітальних вкладень на виконання завдань програм з пріо­ритетних напрямів інноваційної діяльності та державного замов­лення у загальному обсязі інноваційних капітальних вкладень;

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

• частка освоєних у процесі виконання завдань програм та держав­ного замовлення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і поставлених на ринок найменувань інноваційної продукції у за­гальній кількості найменувань інноваційної продукції;

• частка інноваційної продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг);

• частка принципово нової продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції (робіт, послуг). Сучасний розвиток суспільства неможливий без інтелектуальної

складової, без трансформації результатів творчої діяльності у конкрет­ні результати праці. У економічно розвинених державах понад 80% приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патен­тів, реалізованих у конкретних проектах і технологіях. Інвестування у науково-дослідну діяльність стало головним фактором підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах світу. Термін окупності інвестицій у науково-дослідні роботи складає 1, 25-КЗ роки, що характеризує високий рівень їх економічної ефективності, значно перевищує загальний рівень економічної ефективності капітальних вкладень. У таких державах процес нововведень охопив практично всі сторони суспільного життя, створюючи передумови для формування так званих інноваційних суспільств. Водночас розвиток таких соціаль­них сфер, як освіта, культура, зростання заробітної плати, прожитково­го рівня, споживчих можливостей населення тощо, створюють переду­мови для активізації розвитку економіки.

На Україні впродовж тривалого часу визначилась тенденція до втрати передових позицій в галузі науки та інновацій. Започаткова­на модель соціально-економічного розвитку, побудована на екстенсив­ній основі, виявилася нездатною забезпечити істотне зростання обсягів ВВП на душу населення. Все це негативно позначається на соціальній сфері, на життєвому рівні людей.

Недосконалими залишаються економічні методи впливу на роз­виток інноваційної діяльності, фінансування наукової діяльності. Нау­кові установи позбавлені державної підтримки, в результаті чого знач­на кількість учених, досвідчених інженерів виїхали в інші країни, що

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

привело до значних втрат. У вітчизняній інноваційній сфері відсутня ефективна інфраструктура сприяння трансформації науково-технічних розробок у конкурентноспроможні інноваційні продукти. Промислові підприємства економічно не зацікавлені у використанні результатів наукових досліджень. Придбанням та використанням інновацій зай­мається лише 14-15% усіх промислових підприємств.

Про стан недостатнього впровадження інноваційних розробок з ви­користанням новітніх наукових результатів свідчать такі дані. Із загальної кількості підприємств, що впроваджували інновації тільки 12-14% зай­няті впровадженням комплексної механізації та автоматизації виробни­чих процесів, тобто таких, які визначають високий рівень продуктивное і і праці при мінімальних затратах, 23-25% загальної кількості підприємств зайняті впровадженням нової техніки. Решта підприємств тільки освою­вали виробництво нових видів продукції. Відповідним чином викорис­товуються фінансові ресурси, що спрямовуються у інноваційні процеси. На придбання нових технологій витрачається тільки 3-5% загального обсягу інноваційних витрат у промисловості. В основному (60-65 % за­гального обсягу інноваційних витрат) кошти спрямовуються на придбан­ня машин, обладнання, установок, на виконання інших робіт, пов'язаних з впровадженням нової техніки та технології виробництва, такий стан інноваційної діяльності не забезпечує збільшенню випуску вітчизняної продукції, що відповідає сучасному ринку. Залишається високою собі­вартість цієї продукції. Винаходи та ноу-хау українських науковців про­довжують реалізовуватися головним чином на регіональному рівні.

Фінансування діяльності, що пов'язана із науковими розробка­ми, є недостатньою і характеризується такими показниками. За період з 1999 р. по 2003 р. бюджетні асигнування зменшились з 2, 3% ВВП до 0, 39% ВВП. Тоді як Законом України «Про наукову і науково-тех­нічну діяльність» (1998 р.) передбачено виділення бюджетних асигну­вань на науку в розмірі 1, 7% ВВП. Особливо у важкому стані опини­лося фінансування наукових розробок у вищих навчальних закладах та галузевих науково-дослідних інститутах.

Порівнюючи розвиток науки та інноваційної діяльності в Україні з тенденціями, що мають місце у США, Росії, країнах ЄС, Далекого

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Сходу, Південно-Східної Азії, слід відзначити, що Україна наблизилась до групи відсталих держав. Затягується процес інституційних перетво­рень системи науково-технічного і кадрового забезпечення економіки України відповідно до умов світового ринку. Критичної межі досягла зношеність парку наукового обладнання та матеріально-технічної бази науки, внаслідок чого наукова складова національної конкурентос­проможності неухильно знижується.

У той час, коли у всіх розвинених державах спостерігається ви­разна переорієнтація державної політики на використання наукових знань як головного ресурсу економічного зростання, науково-техніч­ний потенціал України доведений сьогодні до критичного стану. Лікві­довано Державний інноваційний фонд незначні кошти виділяються для Державного фонду фундаментальних досліджень, відсутні фонди підтримки наукових ініціатив, фінансово-кредитні компанії та венчур­ні фонди.

Вимагає перегляду практика законодавчої підтримки у вигляді по­даткових пільг окремих територій і цілих галузей виробництва. Такі пільги мають надаватися інноваційним програмам і проектам, а також спеціальним зонам, бізнес-інкубаторам та інноваційним структурам. Існуюча податкова система в державі не стимулює залучення коштів комерційних банків і бізнесових структур на підтримку інноваційної діяльності. Залишається низьким престиж наукової праці та соціаль­ний статус науковців. Не виконуються норми закону щодо встановлен­ня відповідного рівня заробітної плати наукових працівників: базовий середній рівень заробітної плати науковця має бути на рівні подвійної заробітної плати працівників промисловості.

Інноваційні процеси мають спрямовуватися на докорінну модер­нізацію вітчизняної промисловості. її потенціал високий, проте країна займає тільки 53 місце у світовому списку конкурентоспроможності. Більш як 60% основних виробничих фондів фізично зношені, і на та­кому обладнанні неможливо освоювати і випускати принципово нову продукцію, застосовувати будь-які нововведення. Інноваційній моделі розвитку суспільства нема альтернативи, щоб забезпечити науково-технічний, економічний та соціальний прогрес України, ввести в дію

Є. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

невикористані творчі ресурси народу, надати перевагу освіті та куль­турі, звузити сферу діяльності тіньової економіки, сприяти підвищен­ню рівня соціальної захищеності населення.

Верховною Радою України прийнято низку законів та постанов, що визначають принципи, завдання та механізми реалізації державної політики в галузі науково-технічної ті інноваційної політики. Пріори­тетні напрями інноваційної діяльності, правові, економічні та організа­ційні засади її реалізації визначені в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 p.). Створена право­ва база для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах на­уково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг, забез­печення внутрішнього ринку наукоємною продукцією та виходу з нею на світовий ринок.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності складаються із стра­тегічних та середньосгрокових напрямів. Стратегічні напрями діяль­ності розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) пе­редбачають здійснення діяльності щодо забезпечення соціально-еко­номічного зростання держави на основі науково-ирогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технічного роз­витку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потен­ціалу. До стратегічних напрямів діяльності входять:

• модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енер­гії; новітні ресурсозберігаючі технології;

• машинобудування та приладобудування як основа високотехноло-гічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоя­кісної металургії;

• вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біо-технологій;

• високотехнологічний розвиток сільського господарства і перероб­ної промисловості;

• охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

• розвиток інноваційної культури суспільства. Середньострокові напрями діяльності розраховані на реалізацію

протягом найближчих трьох-п'яти років інноваційного оновлення

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг шодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому на зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності фор­муються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За своїми масштабами, направленістю та специфікою ре­алізації середньострокові напрями діяльності можуть бути пріоритет­ними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузе­вого або регіонального рівнів.

Нині в Україні розроблено низку програм підтримки фундамен­тальних і прикладних досліджень. Передбачається створення системи наукових закладів, що розроблятимуть перспективні нововведення; розширення сфери міжгалузевої та міждержавної наукової кооперації; комерційне використання результатів наукових досліджень, вдоскона­лення механізмів зв'язку наукових центрів з виробництвом.

Для покращення ситуації, що склалася, намічено здійснити модер­нізацію перспективних для української економіки підприємств, істотно розширити науково-дослідний сектор виробничої сфери, створити дій­ову систему управління потоками науково-технічної інформації. Часто науковці не мають ні досвіду, ні можливостей для самостійного просу­вання свого інтелектуального продукту на ринок. Але здійснення цього процесу неможливо без використання сучасних маркетингових техноло­гій, що вимагає залучення до маркетингової діяльності досвідчених фа­хівців. Вони мають кваліфіковано оцінити комерційну привабливість но­вих розробок, визначити орієнтовану вартість прав інтелектуальної влас­ності, надавати проектам реальну маркетингову та фінансову підтримку. Необхідно концентрувати сили на вдосконалення освітнього про­несу, враховуючи, що протягом останніх 10 років зруйнований науко-

о-технічний потенціал. Загальна кількість працівників наукових ор-

анізацій, за офіційною статистикою, скоротилася у 2, 3 рази, зокрема кгорів і кандидатів наук — у 2, 5 рази, продовжують згортати наукові

°зробки з багатьох напрямів. Поступово знижується професійний рі-ь задіяних в інноваційному процесі вчених та науково-технічних

Рацівників. Разом із тим, інноваційний розвиток економіки потребує

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

постійного підвищення рівня освіти та кваліфікації. Потрібно оптимі-зувати діючу в нашій державі систему перепідготовки та підвищення кваліфікації, сприяти демократизації навчально-виховного процесу.

Запровадження системи інноваційної освіти має створити умови, коли не тільки відомі вчені, дослідники, провідні конструктори та тех­нологи, а й рядові співробітники будуть займатися раціоналізаторською та винахідницькою діяльністю в інтересах свого підприємства, працю­вати над підвищенням якості продукції, зниженням її собівартості.

Позитивним має стати впровадження позитивного досвіду західних держав, де впроваджуються новітні комп'ютерні технології, котрі забез­печують створення єдиного інформаційного середовища. їх застосуван­ня в декілька разів скорочує терміни розробки та реалізації наукоємної продукції, на третину підвищує ефективність виробництва, радикально розв'язує проблему якості та конкурентоспроможності продукції.

На часі модернізація системи освіти, наближення її якості до потреб внутрішнього розвитку країни, зокрема цивілізованої ринкової економі­ки. Стає необхідним сформування таке середовище, в якому суспільний статус кожної людини визначатиметься рівнем її освіти, набутими знан­нями та вмінням застосовувати їх на практиці. Культура праці, необхідні для професійної діяльності знання, практичні навички та творчі здіб­ності — необхідні умови для визначення місця кожної особи у суспіль­стві. На жаль мало робиться для пошуку та всебічної підтримки тала­новитої молоді. Залучення молоді до інноваційних процесів, створення умов для здобуття вищої освіти, для реалізації своїх прагнень вчитися послужать надійною основою для майбутнього економічного зростання України. Враховуючи фінансову складність в роботі вищих навчальних закладів, що примушує молодь сплачувати певні кошти за навчання -— з одного боку, з іншого — значна вартість навчання в умовах недостат­ньої матеріальної забезпеченості людей, обмежує поступлення молоді у вищі навчальні заклади, особливо молоді із сільської місцевості. Необ­хідно запровадити пільгове кредитування студентів на період навчання у вищій школі, на період здобуття ними вищої освіти.

Інноваційна модель розвитку економіки потребує подальшо­го розповсюдження досвіду організації роботи спеціальних творчих

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Кошти державного та місцевого бюджетів незначні — загаль-

ного обсягу. Також незначними є вкладання в основний капітал коштів іноземних інвесторів і та кредитів банків, позик (біля 5 %).

У загальному обсязі інвестиції в основні галузі економіки роз­поділені таким чином. Інвестиції у промисловості складають 35-40% загального обсягу, в сільському господарстві — 8-13%, в житловому господарстві — 15-16%, в соціальній сфері — 12-14%. За період впро­вадження ринкових методів господарювання значно змінилися обсяги інвестицій в основних галузях економіки. За період 1990-2004 pp. за­гальний обсяг інвестицій скоротився в 1, 8 рази і зменшення обсягів інвестицій відмічено в промисловості, на транспорті, в житловому гос­подарстві, в соціальній сфері. Перестало бути сферою інвестиційної привабливості сільське господарство.

Трансформація економічних відносин привела до ускладнення стану у будівництві. Приватизація державних підприємств, відсутність коштів для оновлення, модернізації виробництва не дозволяла забезпе­чити розширення та реконструкцію існуючих виробничих потужнос­тей. Основні фонди переважної більшості підприємств зношені, ви­користовуються відсталі технологічні системи. Будівельні організації залишилися не завантаженими, деякі з них розпадалися. Відповідно скоротилися обсяги робіт проектних організацій.

Інвестиції в основний капітал на території окремих регіонів ма­ють певні особливості, дані наведені в таблиці 4.17.

За період 1990-2004 pp. відмічено скорочення загального обсягу інвестицій в 1, 7-2, 4 рази на території усіх регіонів за виключенням м. Києва. Найбільше скорочення (в 2, 4 рази) відбулося в Поліському регіоні, особливо в Житомирській (в 5, 5 рази), Сумській (в 2, 9 рази), Чернівецькій (в 2, 6 рази) областях. Значне скорочення обсягу інвести­цій (в 2, 3 рази) відмічено в Степовому регіоні, особливо в Херсонсь­кій (в 4, 3 рази), Кіровоградській (в 2, 8 рази), Запорізькій (в 2, 6 рази) областях. На території Криму обсяг інвестицій зменшився в 2, 4 рази, майже вдвічі зменшилися обсяги інвестицій на території Подільського та Донбаського регіонів. Виключення становить м. Київ, де обсяг ін­вестицій за визначений період зріс в 2, 2 рази.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Таблиця 4.17

Інвестиції в основний капітал за регіонами

Джерело: [130].

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Наявність значних розбіжностей у використанні інвестицій в за­лежності від територіального розташування регіону також підтверд­жується за допомогою показника, інвестиції в основний капітал на одну особу (в грн.) (табл. 4.18).

Таблиця 4.18

Інвестиції в основний капітал на одну особу в 2004 р. за регіонами

Із даних, наведених в табл. 4.18 видно, що на першому місці — м. Київ, де інвестиції в основний капітал з розрахунку на одну особу в 3, 3 рази перевищує середній рівень вказаного показника по країні, що свідчать про наявність тут концентрації капіталу, про широкий розмах в м. Києві капітального будівництва. Також високий рівень концентрації інвести­цій відмічений на території Степового та Донбаського регіону, особливо в Одеській області, де обсяг інвестицій на одну особу перевищує середнє значення показника по країні на 33 %, в Харківській області — відповідно на 11%. На території інших регіонів обсяг інвестицій в основний капі­тал з розрахунку на одну особу на 25-35% менший порівняно із середнім рівнем показника по країні. Обмежені обсяги інвестицій здійснюються в Карпатському регіоні, особливо у Чернівецькій та Закарпатській облас­тях — в 1, 8+2, 2 рази менше середнього значення показника по країні.

Протягом 2000-2004 pp. почалося пожвавлення інвестиційної діяль­ності. В цілому по Україні обсяг інвестицій збільшився в 3, 2 рази. Інтен­сивне збільшення обсягів інвестицій відбулося в м. Києві (в 3, 6 рази),

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

а також на територіях Поліського (в 3, 36 рази). Подільського (в 3, 17 рази), Степового (в 3, 1 рази), Карпатського (в 3, 27 рази), Донбаського (в 2, 87 рази) регіонів. Такі показники не можуть сприйматися як значні досягнення, враховуючи наявний спад протягом тривалого часу діяль­ності в будівельній галузі. Для об'єктивної оцінки стану інвестиційної діяльності необхідно враховувати те, що за 1990-2000 pp. загальний обсяг інвестицій зменшився в 5, 7 рази. Аналогічні тенденції існували на тери­торіях усіх регіонів: в Поліському регіоні, наприклад, в 8, 2 рази, Поділь­ському — в 6, 6 рази, Степовому — в 7, 1 рази, в Карпатському — в 5, 5 рази, в Донбаському — в 5, 6 рази, в Криму — в 7, 7 рази (рис. 4.11).

Подолання кризових явищ неможливо без прийняття радикаль­них заходів щодо розвитку виробництва. Заходи мають передбачати нарощування обсягів випуску конкурентоздатної продукції на основі оновлення виробничого потенціалу в результаті впровадження високо­ефективних ресурсозберігаючих технологій; вирішення таких завдань можливе на основі залучення інвестиційних ресурсів.

Ефективне використання інвестиційних ресурсів і вирішення на цій основі проблем структурної перебудови економіки безпосередньо пов'язане з процесами становлення конкурентоздатного ринку товарів та послуг, наявністю свободи підприємництва та конкуренції виробників.

Обов'язковою умовою вільного розвитку інвестиційної діяльності є узгодженість економічних інтересів підприємства, регіону, держави. Узгодження економічних інтересів спирається на використання право­вих, організаційно-адміністративних та економічних важелів впливу на первинну ланку господарювання.

Інвестиційна підтримка діяльності підприємств виробничої сфери повинна одночасно здійснюватися на державному та регіональному рів­ні- Державний рівень підтримки проявляється у стимулюванні розвитку ^п1Дприємств тих галузей і виробництв, потреба в роботі яких обумов-^ена державною економічною політикою, необхідна для забезпечення стратегічного економічного розвитку. Регіональний рівень підтримки є Родовженням державної підтримки, визначається регіональними орга­ни управління з врахуванням економічних інтересів людей конкрет-⁰¹ території, особливостей регіонального економічного розвитку.