Основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст

Важливе значення для впровадження організаційно-економічних та нормативно-правових методів управління соціально-економічним розвит­ком малих міст має Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст» (2004 p.). Програма спрямовує діяльність

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

на забезпечення позитивних зрушень в економічному та соціальному стані малих міст, поліпшення життєвого рівня населення, ефективного ви­користання ресурсного та науково-виробничого потенціалу. Програма дає змогу органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади са­мостійно складати і реалізовувати плани відродження та розвитку малих міст з використанням для цього відповідної державної підтримки. Про­грама сприяє активному залученню до цієї роботи кадрів місцевих органів виконавчої влади, населення та суб'єктів підприємницької діяльності. Програмою визначені такі основні напрями діяльності:

• запровадження ефективних механізмів стимулювання соціаль­но-економічного розвитку малих міст, у першу чергу депресивних;

• активне сприяння створенню високопродуктивних робочих місць у сферах господарювання та забезпеченню зайнятості населення;

• розвиток малого підприємництва, місцевої промисловості, онов­лення технологічної бази виробництва;

• розвиток соціальної сфери малих міст;

• розвиток мереж та засобів сучасного зв'язку як однією з основних умов розвитку економіки малих міст;

• підвищення ролі територіальних громад, органів місцевого самовря­дування в розробленні та виконанні програм розвитку малих міст;

• формування та відновлення складових частин екологічної мережі як основного природного елемента екологічної безпеки території. Пріоритетні напрями покращення економічного становища малих

міст встановлені з врахуванням типу малого міста. Для малих міст, що прилягають до центрів систем розселення (міста — супутники центрів систем розселення), — передбачено розміщення філіалів і цехів про­мислових підприємств, що виносяться за межі цих центрів. Для міст, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали (міста-курор-ти і санаторно-курортні та рекреаційні центри), планується забезпечити стимулювання розвитку курортних функцій, заборонити будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і населення малих міст та таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фак­тори. Для міст, що мають значні природний та історико-культурний

Розділ 7 МАЛІ МІСТА ЯК ОБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), впроваджується розвиток туристичних функцій із збережен­ням і можливим господарським використанням об'єктів культурної спадщини, захист довкілля. Для міст — центрів сільськогосподарських районів (адміністративні центри районів, центри низових локальних систем розселення, господарські центри місцевого значення) — впро­ваджується розвиток економічного потенціалу, пов'язаного з перероб­ленням продукції сільськогосподарського виробництва, та соціальної інфраструктури з урахуванням можливостей обслуговування сільсько­го населення, забезпечення водо-, газо-, і енергомережами, дорогами. Для монофункціональних міст (індустріальних і аграрно-індустріаль-них центрів) стає необхідним забезпечити стабілізацію соціально-еко­номічного розвитку, здійснити структурну перебудову виробничої бази, вирішення екологічних проблем, пов'язаних з нераціональною господарською діяльністю, покращення виробничої і соціальної інфра­структури міст та створення умов для їх інвестиційної привабливості та розміщення високотехнологічних виробництв, раціонального вико­ристання місцевих природних і матеріальних ресурсів.

У кризовому стані в умовах малих міст знаходяться процеси у сфері зайнятості населення. Головними чинниками кризи на ринку праці для малих міст є монопрофільність виробництва, незбалансо-ваність структури господарства. Розвиток сфери зайнятості населення та формування ринку праці малих міст досягається за рахунок забезпе­чення раціонального розміщення продуктивних сил та їх подальшого розвитку з урахуванням збереження навколишнього середовища. На ос­нові використання місцевих матеріальних та сировинних ресурсів за­безпечується розвиток місцевої промисловості. В її складі:

• легка промисловість, яка задовольняє потреби населення та внут­рішнього ринку шляхом стабілізації та нарощування виробництва текстильної і хутряної продукції, натуральних і штучних шкір, льняних тканин, взуття та шкіряно-галантерейних виробів, роз­ширення виробництва імпортозамінної продукції;

• харчова промисловість, що займається переробленням сільсько­господарської продукції;

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

• деревообробна, целюлозно-паперова промисловість та про­мисловість будівельних матеріалів.

Для розв'язання проблеми зайнятості населення у малих містах важливого значення набуває економічне стимулювання платоспромож­ного попиту на робочу силу, розвиток малого і середнього підприємниц­тва, спрямованого на створення нових робочих місць з безпечними і здо­ровими умовами праці, розвиток самостійної зайнятості населення.

Основою стабілізації та покращення життєвого рівня населення малих міст служить необхідність докорінного покращення соціальних умов життя людей. Цей фактор є основним при вирішенні якісно ново­го підходу до розвитку малих міст. Заходи загальнодержавного змісту спрямовуються на задоволення інтересів і потреб людей у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, торговельно­го і побутового обслуговування, відпочинку. При вирішенні соціальних питань враховані особливості малих міст. Наприклад, у монофункціо-нальних індустріальних та аграрно-індустріальних центрах плануєть­ся створення комплексів об'єктів обслуговування населення, які скла­даються з підприємств торгівлі, громадського харчування, поштового та електрозв'язку, побутового обслуговування, навчальних закладів, закладів освіти та культури, охорони здоров'я. У малих містах — цент­рах вугледобування, металургійної, хімічної промисловості, які мають несприятливу демографічну ситуацію внаслідок зменшення природно­го приросту населення і в яких переважає населення старших вікових груп, особлива увага приділятиметься розвиткові соціальних служб, медичного обслуговування, сфери побуту. У малих містах — центрах розвитку електроенергетики, де швидко зростає чисельність населення за рахунок природного приросту і значної частки осіб молодших віко­вих груп, дефіцит житла та інших об'єктів соціальної інфраструктури буде ліквідовуватися шляхом прискорення темпів житлового будівниц­тва, комунального благоустрою, формування мережі дитячих дошкіль­них, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів. Для кате­горії малих міст-супутників, населення яких користується розвину­тою сферою соціальних послуг великого міста — центра цієї міської агломерації, розвиватимуться об'єкти повсякденного та невідкладного

Розділ 7 МАЛІ МІСТА ЯК ОБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

попиту: станції швидкої допомоги, аптеки, відділення соціального за­безпечення, дитячі садки, школи тощо. Для малих міст-курортів поряд з лікуванням, відпочинком, туризмом розвиватимуться наука (медична, курортологія, інтродукція рослин тощо), фестивальна, театрально-кон­цертна, спортивно-видовищна діяльність, будівельна індустрія, хар­чова, легка, сувенірна промисловість, транспорт, роздрібна торгівля. Одним із завдань соціального розвитку малих міст є охорона культур­ної спадщини шляхом реконструкції та реставрації пам'яток культур­ної спадщини, формування мережі будинків ремесел з відродженням національної культури та народних ремесел. Малі міста, що належать до категорії історичних, історико-культурних та туристичних центрів, будуть включені до системи туристичних маршрутів держави.

Програма розвитку малих міст містить науково-методичні, еконо­мічні, організаційні, правові заходи щодо забезпечення сталого еконо­мічного розвитку та суттєвого покращення життя людей малих міст.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки:

1. Які міста України відносять до категорії малих міст?

2. Назвіть типи малих міст, які визначені законодавством України.

3. Яка кількість населення проживає в малих містах?

4. Дайте характеристику малих міст, що розташовані на тери­торії окремих регіонів України.

5. Яка особливість економічного становища малих міст?

6. Охарактеризуйте стан зайнятості населення в малих містах.

7. Визначте труднощі, що існують в малих містах стосовно со­ціального забезпечення та соціального захисту людей.

8. Яким чином стан промислового виробництва в малих містах впливає на забезпечення розвитку соціальної сфери?

9. Вирішення яких завдань передбачено «Загальнодержавною про­грамою розвитку малих міст»?

10. Визначте роль органів місцевого самоврядування у забезпечен­ні сталого економічного та соціального розвитку малих міст.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

8.1. Сутність регіонального управління та місцевого самоврядування

Система регіонального управління і місцевого самоврядування визначена в законах «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відпові­дальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання міс­цевого значення в межах Конституції і Законів України. Місцеве само­врядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх вико­навчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну гро­маду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, се­лища, міста. Територіальна громада — це жителі, що об'єднані пос­тійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійни­ми територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

До органів управління місцевим самоврядуванням відносяться представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, а та­кож органи самоврядування населення.

Представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом пред­ставляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рі­шення. Кількісний склад депутатів сільської, селищної, міської ради визначається радою відповідно до закону. Спільні інтереси тери­торіальних громад сіл, селищ, міст представляють районні та обласні ради, тобто ради окремих адміністративно-територіальних одиниць. У містах з районним поділом за рішення територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, в свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Виконавчі органи рад — органи, які створюються сільськими, се­лищними, міськими радами для здійснення виконавчих функцій і пов­новажень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад складаються із виконавчих комітетів, управлінь, відділів, які підконтрольні і підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. До делегованих повноважень належать такі повнова­ження органів виконавчої влади, які надаються органам місцевого самов­рядування відповідно до закону. Делегованими можуть бути повноважен­ня органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним міс­цевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно прожива­ють на відповідній території в межах села, селища, міста.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста, оби­рається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємничого голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній ос­нові. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.

Органи місцевого самоврядування наділяються власними повно­важеннями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Органам місцевого самоврядування можуть надава­тися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Формування новітньої вітчизняної системи управління здійс­нюється з врахуванням, критичним осмисленням та практичним вико­ристанням світового досвіду. Система державного управління та місце­вого самоврядування формується в Україні з врахуванням історичного розвитку, відображає процеси формування нових економічних та управ­лінських відносин, відображає нові правові, політичні, соціальні, мо­ральні, національні аспекти, притаманні сучасному періоду розвитку.

Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з'явилося в середині XIX століття, відображало таке управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи. При цьому діяльність громад була вільна від втручання центральної де­ржавної адміністрації та її чиновників на місцях.

Місцеве самоврядування в Україні має довгу історію. Воно ви­никло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування у містах, що були наділені Магдебурзьким правом, частково зберігалось в часи козацької республіки. В умовах Російської імперії в XIX столітті процес самоврядування запроваджувався у вигляді земств та прийняття

І

Розділ 8 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

нових міських статутів, в яких закладалися перші елементи представ­ницької демократії.

У період, коли Україна як республіка була в складі СРСР, термін «місцеве самоврядування» був вилучений з вжитку. Відродження міс­цевого самоврядування в Україні почалося з 1990 р. після прийнят­тя Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Були створенні можливості для підготовки та використання правових основ впровадження системи місцевого самоврядування. В законі були визначені основні принципи, на яких ґрунтується місцеве самоврядування: самостійність і незалежність Рад народних депутатів у межах своїх повноважень у вирішенні питань місцевого значення, економічна та фінансова самостійність території, самофінансування та самозабезпечення, оптимальна децентралізація.

Подальший розвиток місцевого самоврядування в Україні харак­теризується такими етапами та подіями.

В 1991 р. проголошена незалежність України, почалось форму­вання самостійної державної влади.

В 1992 р. вперше в історії України було введено інститут місцевих державних адміністрацій як місцевих органів державної виконавчої влади і вперше здійснено спробу розділення як органів державної ви­конавчої влади та місцевого самоврядування так і їх повноважень. Був прийнятий Закон «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування».

В 1994 р. відбулася адміністративна реформа: скасовано інститут місцевих державних адміністрацій; представницьку владу на район­ному (обласному) рівні стали здійснювати районні (обласні) ради, ви­конавчу владу — обрані радою виконавчі комітети; раду і виконавчий комітет очолив голова ради.

1995 р. — укладений Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, який передбачив відновлен­ня вертикалі державної виконавчої влади та інституту місцевих де­ржавних адміністрацій. Головою державної адміністрації Президент України призначає всенародно обраного голову районної (обласної) ради. В одній особі було поєднано дві посади — керівника місцевого

Б. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

органу державної виконавчої влади і голови органу місцевого (регіо­нального) самоврядування.

В 1996 р. Верховною Радою України прийнята Конституція України, що закріпила існування інституту місцевого самоврядування в Україні, визначила його систему, провідну роль територіальних гро­мад, фінансово-економічні основи місцевого самоврядування.

З прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) здійснено законодавче оформлення чергового ета­пу реформування місцевої влади в Україні, який розпочався після при­йняття Конституції. Важливим здобутком Закону є розподіл усіх пов­новажень на власні (самоврядні) та делеговані, що є однією із головних ознак місцевого самоврядування. Такий розподіл відображає початок нового етану становлення відносин між органами місцевого самовря­дування та державними місцевими адміністраціями — представника­ми державної влади. Місцеві державні адміністрації отримали статус як органів державної влади (повноваження, делеговані державою), так і виконавчих органів місцевого самоврядування на рівні району (облас­ті) — повноваження, які делеговані районною (обласною) радою.

Поступовий перехід в Україні до поширеного застосування само­врядних принципів управління здійснюється в умовах набуття певного досвіду державного управління та місцевого самоврядування, праг­нення до оптимального поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням. Вирішення цього питання забезпечується підви­щенням рівня управління державою та окремими територіями, забез­печується активною участю населення в управлінні. Демократичність управління досягається шляхом самоорганізації населення в результаті здійснення місцевого самоврядування.