Європейське поліцейське відомство або Європол

Відповідно до Рішення Ради від 6 квітня 2009 року, функціями Європолу (ст. 5) є наступні: а) збір, зберігання, обробка, аналіз інформації й відомостей, обмін інформацією та відомостями; б) невідкладне повідомлення компетентним органам держав-членів через відповідний національний відділ про факти, які їх зачіпають, й невідкладне інформування про зв’язки між злочинами; в) сприяння розслідуванням у державах-членах, особливо шляхом передачі національним відділам всієї доцільної інформації з цього приводу; г) звернення до компетентних органів відповідних держав-членів із запитами про порушення, проведення і координацію розслідувань та висунення пропозицій про запровадження спільних слідчих бригад з певних справ; д) надання державам-членам відомостей і допомоги в аналізі, коли відбуваються міжнародні заходи; е) підготовка оцінок загроз, стратегічних аналізів і загальних доповідей, що відносяться до його завдань, у тому числі й оцінок загроз, що викликані організованою злочинністю.

Європол реалізує й інші завдання: розвиток експертних пізнань відносно застосовуваних компетентними органами держав-членів процедур розслідування і надання відповідних порад; надання стратегічних відомостей з метою створення сприятливих умов і сприяння ефективному і раціональному використанню ресурсів та інші.

Тобто, Європол координує дії поліції та інших компетентних органів держав ЄС, здійснює збір, аналіз і обмін інформацією про злочини та осіб, причетних до їх вчинення, виконує ряд інших завдань. Тому мета діяльності Європолу – підвищення ефективності співробітництва компетентних органів у сфері попередження і боротьби зі злочинами.

Перелік таких злочинних діянь визначений у міжнародних документах і передбачає боротьбу з: 1) із транснаціональною організованою злочинністю; 2) міжнародним тероризмом, а також 3) із “іншими тяжкими формами злочинності” міжнародного характеру (всього 24 категорії злочинних діянь, перерахованих до додатку до Рішення) [10].

Закономірно, що Європол поширює свою діяльність на територію 27 держав-членів ЄС. Також Європол компетентний встановлювати співробітництво з державами, які не входять до складу ЄС, міжна-родними організаціями та установами, включаючи Інтерпол. Так, 4 грудня 2009 року була укладена Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво від 4 грудня 2009 року [11], що набрала чинності 16 листопада 2011 року.

Вказана Угода передбачає, що наша держава та Європол домовилися про посилення співробітництва держав – членів ЄС, які діють через Європол, з Україною в запобіганні серйозним формам міжнародної злочинності, їхньому виявленні, припиненні та розслідуванні. МВС України у ст. 4 Угоди визначено як національний контактний пункт між Європолом та іншими компетентними органами України, що вживає ряд заходів для виконання поставлених завдань та координації дій.

29. Міжнародні стандарти криміналізації транснаціональних злочинів.

Стаття 5

Криміналізація участі в організованій злочинній групі

1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно:

a) обидва чи одне з таких діянь, не відносячи їх до замаху на вчинення злочину і незалежно від фактичного вчинення злочинного діяння:

i) змова з одним або декількома особами щодо вчинення серйозного злочину, що переслідує мету, прямо чи посередньо пов'язану з одержанням фінансової або іншої матеріальної вигоди, причому, якщо це передбачено внутрішнім законодавством, також передбачається фактичне вчинення одним з учасників змови будь-якої дії для реалізації цієї змови або причетність організованої злочинної групи;

ii) діяння будь-якої особи, яка, усвідомлюючи або мету і загальну злочинну діяльність організованої злочинної групи, або її наміри вчинити відповідні злочини, бере активну участь у:

a. злочинній діяльності організованої злочинної групи;

b. інших видах діяльності організованої злочинної групи, усвідомлюючи, що її участь сприятиме досягненню вищезгаданої злочинної мети;

b) організацію, керівництво, пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад щодо серйозного злочину, вчиненого за участю організованої злочинної групи.

2. Усвідомлення, намір, умисел, мета або змова, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.

3. Держави-учасниці, внутрішнє законодавство яких як елемент складів злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (a) (i) цієї статті, передбачає причетність організованої злочинної групи, забезпечують, щоб їхнє внутрішнє законодавство відносило до числа серйозних злочинів усі злочини, вчинені за участю організованих злочинних груп. Такі Держави-учасниці, а також Держави-учасниці, внутрішнє законодавство яких як елемент складів злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (a) (i) цієї статті, передбачає фактичне вчинення дії по реалізації змови, повідомляють про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй під час підписання ними цієї Конвенції або під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження або приєднання.

Стаття 6

Криміналізація відмивання доходів від злочинів

1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчинені навмисно:

a) i) конверсію або переказ майна, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів, з метою приховання злочинного походження цього майна або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні основного правопорушення, для того, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;

ii) приховування справжнього характеру, походження, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, прав на майно або його належність, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;

b) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи:

i) придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його одержання відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;

ii) участь, причетність або вступ у змову з метою вчинення будь-якого зі злочинів, визнаних такими відповідно до цієї статті, замах на його вчинення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад під час його вчинення.

2. Для цілей здійснення або застосування пункту 1 цієї статті:

a) кожна Держава-учасниця прагне застосовувати пункт 1 цієї статті до найширшого кола основних правопорушень;

b) кожна Держава-учасниця включає до числа основних правопорушень усі серйозні злочини, як вони визначені у статті 2 цієї Конвенції, та злочини, визнані такими у статтях 5, 8 і 23 цієї Конвенції. У разі, коли законодавство Держав-учасниць містить перелік конкретних основних правопорушень, до нього включається, як мінімум, всеосяжне коло злочинів, пов'язаних з діяльністю організованих злочинних груп;

c) для цілей підпункту (b) основні правопорушення включають злочини, вчинені як в межах, так і за межами юрисдикції відповідної Держави-учасниці. Проте злочини, вчинені за межами юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, являють собою основні правопорушення тільки за умови, що відповідне діяння є кримінально караним відповідно до внутрішнього законодавства держави, в якій воно вчинене, і було б кримінально караним відповідно до внутрішнього законодавства Держави-учасниці, в якій здійснюється або застосовується ця стаття, якби воно було вчинене в ній;

d) кожна Держава-учасниця надає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, що забезпечують здійснення положень цієї статті, а також тексти будь-яких наступних змін до таких законів або їхній опис;

e) якщо цього вимагають основні принципи внутрішнього законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини, зазначені в пункті 1 цієї статті, не відносяться до осіб, які вчинили основне правопорушення;

f) усвідомлення, умисел або мета як елементи складу злочину, зазначеного в пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.

Стаття 8

Криміналізація корупції

1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно:

a) обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію або бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків;

b) вимагання або прийняття публічною посадовою особою, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної або юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків.

2. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних діяння, зазначені в пункті 1 цієї статті, коли в них бере участь будь-яка іноземна публічна посадова особа або міжнародний цивільний службовець. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість визнати кримінально караними інші форми корупції.

3. Кожна Держава-учасниця також вживає таких заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караної участь в якості спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до цієї статті.

4. Для цілей пункту 1 цієї статті і статті 9 цієї Конвенції " публічною посадовою особою" є публічна посадова особа або особа, що надає будь-яку публічну послугу, як це визначається внутрішнім законодавством Держави-учасниці, в якій ця особа виконує такі функції, і як це застосовується в кримінальному законодавстві цієї Держави-учасниці.

30. Принципи, основні напрямки та форми міжнародного співробітництва в боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Принципи:

1) Добросовісного виконання міжнародних зобов’язань

2) Невтручання і дотримання суверенітету держави

3) Законності

4) Демократизму

5) Гуманності

6) Справедливості

7) Персоніфікації відповідальності

8) Невідворотності

9) Комплексності

10) Диференціації та індивідуалізації попереджувальної діяльності

11) Сучасності

12) обгрунтованості

Основні напрями:

- договірно-правова координація боротьби з ТЗ

- надання проф.-технічної допомоги державам у даній сфері

- видача злочинців і надання правової допомоги у крим справі

- науково інформаційні контакти

Форми:

Спочатку використовувались найпростіші форми, н-д досягнення домовленості про вибачу особи, яка вчинила злочин, чи про якісь ін. дії, пов’язані з тим чи ін. злочином.

Потім виникла необхідність в обміні інформацією. На певному етапі виникає необхідність обмінюватись досвідом.

- Виконання запитів по крим справам

- Обмін операт-розшук, криміналістичної інформацією про підготовку чи вчинення злочину

- Спільне проведення оперативно-розшук заходів і слідчих дій

- Переміщення засуджених громадян для відбування покарання у державу, громадянином якої вони являються

- Обмін досвідом роботи, законодавчими і нормативними актами, навчальною літературою з питань діяльності правоохоронних органів

- Здійснення взаємовигідних поставок автомобілів, криміналістичної, пожарної і спец техніки

- Обмін науково-технічної інформацією з питань діяльності ОВС

- Здійснення транзитних перевезень спец та ін. вантажів, конвоювання.

Взаємодія держав здійсн на 3 рівнях: на двосторонньому, регіональному, універсальному.

31. Рівні протидії транснаціональній злочинності: загальна характеристика.

Національний – зміцнення політичної системи демократичного типу, підвищення якості права, подолання бідності, постійна технічна модернізація правоохоронних та судових систем.

Регіональний – зміцнення регіональних інтеграційних проектів, формування уніфікованої бази.

Міжнародний – подальше зміцнення міжрегіонального співробітництва, надання ефективної допомоги бідним державам та регіонам світу, більша відповідальність розвинутих країн за розвиток світової спільноти.

Співробітництво держав, у тому числі й України, у галузі боро­тьби зі злочинністю розвивається на трьох рівнях: двосторонньому, регіональному й уні­версальному.

Двосторонній рівень - двосторонні угоди з таких питань, як надання правової допомоги у кри­мінальних справах, видача злочинців, передача засуджених осіб для відбування покарання в країні, громадянами якої вони є тощо.

На регіональному рівні.

Практика міжнародного співробітництва національних правоохоронних структур свідчить про те, що вагома робота в цьому напрямі проводиться з Радою Європи. Про високий рівень такого співробітництва свідчать конвенції: Європейська конвенція про видачу правопорушників від 1957 р

Активну зовнішню політику у сфері юстиції, свободи та безпеки Україна проводить з Європейським Союзом. Одним із позитивних результатів налагодження співробітництва України з ЄЄ у галузі протидії злочинності є підписання 4 грудня 2009 р. Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом (Європолом) про стратегічне співробітництво

Важливим вектором зовнішньополітичної діяльності України є налагодження співробітництва у галузі протидії злочинності з держава-ми-учасниками СНД. Актуальність такого спів­робітництва особливо очевидна й пояснюється перш за все тим, що відкриті кордони держав-учасниць СНД дозволяють численним злочин-ним формуванням проникати без перешкод на територію інших держав, вчиняти злочини й уникати кримінальної відповідальності.

У перебігу розвитку співробітництва між державами досить швидко виявилося, що не можна обмежитися двосторонніми й регіональними угодами. Стало зрозуміло, що деякі види злочинів зачіпають інтереси всього сві­тового співтовариства, і це створило передумови для налагодження міжнародного співробітництва держав у зазначеній сфері на уні­версальному рівні.

Важливою ланкою в системі міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю є Організація Об'єднаних Націй. За час свого членства в Раді Безпеки ООН, Економічній і Соціальній Раді ООН, Раді ООН з прав людини, Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісії з наркотичних засобів, Статистичної комісії та інших органах, Україна проводила активну діяль­ність щодо вироблення міжнародних механіз­мів з протидії міжнародній злочинності.

32. Протидія організованій злочинності на рівні СНД.

Важливо звернути увагу на регіональне співробітництво, що реалізується у рамках СНД як міжнародної регіональної організації. Правовою основною створення СНД є дві групи міжнародно-правових документів – це документи, що були підписані в Мінську та в Алма-Аті (Угода про утворення СНД від 8 грудня 1991 року та Протокол до Угоди про утворення СНД та Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 року) [13, с. 11]. Фундаментальне значення має прийняття Статуту СНД 22 січня 1993 року.

Слід зауважити, що Україна не ратифікувала Статут СНД, тому, де-юре – наша держава відносяться до держав-засновників та держав-учасників Співдружності або до фактичних членів.

Для вирішення питань, пов’язаних із координацією діяльності держав Співдружності у сфері спільних інтересів, функціонують вищі орган СНД – Рада голів держав, а також Рада голів урядів. Питаннями боротьби зі злочинністю займаються Рада міністрів внутрішніх справ держав-учасників СНД, Антитерористичний центр держав-учасників СНД, Рада керівників органів безпеки і спеціальних служб держав-учасників СНД.

Окрему увагу слід звернути на створення Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. Бюро є основним постійно діючим органом, створеним для забезпечення ефективної взаємодії міністерств внутрішніх справ і державних органів держав-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків й іншими видами злочинів.

Отже, співробітництво у межах СНД здійснюється як на міждержавному (Міжпарламентська асамблея, Рада глав держав, Рада глав урядів), так і на міжвідомчому рівні правоохоронних органів (прокуратура, органи внутрішніх справ, органи безпеки, податкові, митні органи).

33. Основні напрямки протидії організованій злочинності у країнах Європи.