Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація ознаками






Тема 3. КЛАСИФІКАЦІЯ страхування

Питання теми:

  1. Поняття класифікації та її значення.
  2. Класифікація за ознаками.
  3. Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій);
  4. Загальні види страхування.
  5. Обов’язкове і добровільне страхування: класифікація за формами проведення; види страхування.
  6. Класифікація за об’єктами.

3.1. Поняття класифікації та її значення

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).

Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об’єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки,, а саме:

● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; об’єкт страхування);

● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація ознаками

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван­ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» — «страхування життя». Хоча не обов’язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії договору з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії договору розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівнював би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування.

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як правило, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають для страхувальника яскраво виражений характер інвестиції.

Тобто страхувальник залучається до участі у прибутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестиційну складову, якою вирізняються договори страхування життя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

В більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страхування життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика. Так, за даними статистичного щорічника «European Insurance in Figures», CEA Publications, структура страхового ринку країн — членів ЄС має такий вигляд (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА СТРАХОВОГО РИНКУ КРАЇН —
ЧЛЕНІВ ЄС ЗА ЗБОРОМ СТРАХОВИХ ПРЕМІЙ, %

Страхування        
Життя (Life) 48, 0 50, 0 53, 5 56, 1
Загальне (General) 52, 0 50, 0 46, 5 43, 9

У нашій країні заборона на створення композитних компаній існує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування і навпаки. Структура страхового ринку України з огляду на виокремлення цих двох сфер діяльності страховиків має такий вигляд (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
ЗА ЗБОРОМ СТРАХОВИХ ПРЕМІЙ, %

Страхування        
Життя (Life) 4, 6 1, 6 0, 7 0, 5
Загальне (General) 95, 4 98, 4 99, 3 99, 5

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об’єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об’єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об’єктами страхування перед­бачає виокремлення трьох галузей:

● особистого страхування (об’єкти — життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);

● майнового страхування (об’єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

● страхування відповідальності (об’єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров’ю, майну третьої особи).

Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і тепер, хоча застосовується, здебільшого, у теоретичному аспекті. Об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це — виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни—члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

3.3 Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і ренти (ануїтетів)

Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини

Клас III. Зв’язане довгострокове страхування життя

Клас IV. Безперервне страхування здоров’я

Клас V. Тонтіни

Клас VI. Страхування виплати капіталу

Клас VII. Страхування пенсій


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал