Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків

Клас 2. Страхування на випадок хвороби

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів

Клас 4. Страхування залізничного транспорту

Клас 5. Страхування авіаційної техніки

Клас 6. Страхування суден

Клас 7. Страхування вантажів

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха

Клас 9. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3—8

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден

Клас 13. Страхування загальної відповідальності

Клас 14. Страхування кредитів

Клас 15. Страхування поручительств (застави)

Клас 16. Страхування фінансових втрат

Клас 17. Страхування судових витрат

Клас 18. Страхування фінансової допомоги

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикує державний наглядовий орган у галузі страхування (до 2000 р. — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України, а далі — Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України). Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в статті 6 закону України «Про страхування». Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація перед­бачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).

4. Страхування здоров’я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9).

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12—14).

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація використовується переважно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов’язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов’язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з’являється обов’язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов’язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов’язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 33 види обов’язкового страхування. Їх перелік визначений у статті 7 Закону України «Про страхування» (докладніше див. підрозділ 2.3).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання результатів класифікації.