Словник

Абсолют — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відображає повну і завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу, духу, ідеї, розуму, обов'язку, волі тощо. Абсолютність якостей цих об'єктів не залежить від суб'єктивного сприйняття людиною.

Гіпотетичне — можливе, гадане, правдоподібне; сумнівне, домислене, припущене (від гіпотези — наукового положення,

висновку, що пояснює ті чи інші явища дійсності на основі припущення).

Егоїзм — морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.

Емпіризм — напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання (тобто свідчення органів чуття людини) і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує. Іншими словами, схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

Індивід (або індивідуум) — окрема людина у єдності природних та соціальних особливостей, на відміну від групи, колективу, будь-якої людської спільноти та суспільства.

Індивідуальність — сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини; що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.

Карма — закон моральної відплати, за яким сума здійснених людиною вчинків (включно з думками) визначає характер її нового народження та подальшого існування. Невидима і невблаганна сила, яка визначає в буддизмі благополуччя чи неблагополуччя умов існування, стать, строки життя, соціальний стан людини тощо.

Особистість — поняття, яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це людина зі своїми соціально зумовленими, індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки та ін.

Раціоналізм — напрям у теорії пізнання, який, на противагу емпіризмові, вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. У буденному розумінні — розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.

Соціальне — пов'язане з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільне, породжене умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Існує у тому чи іншому суспільстві.

Сутність — у філософії головне, визначальне у речі, явищі, що зумовлене глибинними зв'язками й законами розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі — це її суть, зміст.

Феномен — унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому випадку — унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших живих істот.