Тема 2. Європейський суду з прав людини: загальна характеристика.

1. Чи мають рішення Європейського суду з прав людини прецедентний характер? Відповідь обгрунтуйте.

Так має, суд виносить рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою виконання своїх попередніх рішень.

Ага. чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Плюс ЗУ про вик рішень та застосув практики ЄС з прав людини

Згідно зі ст. 17 аналізованого Закону рішення ЄСПЛ є джерелом права. Фактично, аналогічну юридичну силу поширюють на рішення ВСУ положення КАС. Хоча формально КСУ не зв’язаний практикою ЄСПЛ, однак при вирішенні конституційних спорів він досить часто звертається до його прецедентного права.

Суд залишає державам – сторонам Конвенції право визначати, коли і до якої межі втручання [у користування тією чи тією свободою, яку ґарантує Конвенція] конечне, однак це право здійснюється під неодмінним Європейським наглядом, що охоплює як відповідне законодавство, так і практику його застосування.

2. Розкрийте поняття правоположення.

- правоположення — це норми, що формуються, і виступають як типове рішення при застосуванні права. Вони не лише накреслюють лінії вирішення конкретних ситуацій, але є формою практики, безпосередньо направляючи практичну діяльність юрисдикційних органів, судову практику. Всі вказані риси притаманні колізійним правилам (принципам).

- це ще не норми права. Вони не мають ознак норм права, позбавлені чіткої визначеності, не закріплені формально. Проте вони вже виходять за межі правосвідомості і зовні об’єктивуються в правозастосовних актах

3. Чи може громадянин України звертатися до Суду зі скаргою на порушення своїх прав органами іншої держави-члена Ради Європи?

Так. Ратифікація 17 липня 1997 року Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і набрання нею чинності для України (11 вересня 1997 року) створили передумови для практичної реалізації права, закріпленого в частині 4 статті 55 Конституції України, шляхом звернення до Європейського суду з прав людини. Таким чином, положення Конституції України та Закону України " Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року кореспондують між собою, створюючи дворівневу систему захисту прав людини – на національному й міжнародному рівнях.

4. Хто здійснює міжнародний контроль за виконанням державами-членами Ради Європи рішень Суду і в яких формах?

Нагляд за виконанням Україною, а так само й іншими державами-учасницями Конвенції рішень Європейського суду з прав людини здійснює Комітет міністрів Ради Європи

Після того, як рішення ЄСПЛ було передано до Комітету міністрів, справа має бути внесена до порядку денного Комітету міністрів без затримки. При цьому нагляд Комітету міністрів за виконанням рішень ЄСПЛ проходить на спеціальних засіданнях з прав людини, порядок денний яких є відкритим. Якщо посаду голови Комітету міністрів посідає представник держави, яка є стороною в справі, переданій на розгляд до Комітету міністрів, цей представник повинен залишити посаду голови на час розгляду цієї справи.

Якщо в рішенні, переданому до Комітету міністрів для здійснення нагляду за його виконанням, Страсбурзький суд ухвалив, що мало місце порушення Конвенції або її протоколів, та призначив справедливу компенсацію потерпілому, Комітет міністрів повинен запросити державу-відповідача для інформування про заходи, які вона здійснила для виконання рішення ЄСПЛ. Комітет міністрів, крім того, має право розглядати будь-яку інформацію від потерпілої сторони щодо виплати справедливої компенсації або вживання індивідуальних заходів.

Під час нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ Комітет міністрів розглядає:

• чи була виплачена справедлива компенсація, призначена ЄСПЛ, у тому числі пеня, якщо вона була нарахована;
• чи були вжиті індивідуальні заходи з метою припинення порушення й повернення потерпілого настільки, наскільки це можливо, до стану, що існував до порушенням Конвенції;
• чи були вжиті загальні заходи для запобігання новим порушенням, подібним тим, які були виявлені, або для припинення продовження порушень.

Отже, створений відповідно до Європейської конвенції і протоколу № 11 механізм є, по суті, наднаціональною владою.

Якшо Комітет Мін вважає, шо нагляд за вик остаточного ріш ускладнений проблемою тлумачення рішення, то він може звернутись до Суду з метоб надання відпов роз»яснення

Якшо сторона відмовляється вик остаточне ріш у справі, то звертається до Суду з пит недодерж двою зобов»яз

5. Які санкції можуть бути застосовані до держави у разі невиконання нею рішень Європейського суду з прав людини?

Накладення пені на суму позову

Крайній захід-виключення з Ради Європи

недопущення її до засідань асамблеї

Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду. При цьому вона повинна вказати одноразову суму чи розмір штрафу, які, на її думку, має сплатити відповідна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що відповідна країна-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразові штрафні виплати.

Тема 3. Право на життя та заборона катувань у практиці Європейського суду з прав людини (1 година)

1. Чи захищає ст.2 Конвенції право людини на припинення свого життя (зокрема, на евтаназію)?

Ст.. 2 Конвенції не захищає право людини на припинення свого життя (зокрема, на евтаназію). Закінчення життя людини у контексті Конвенції пов’язується і з проблемою евтаназії. Питання про право людини самостійно завершити своє життя у контексті ст. 2 Конвенції виникло у справі «Претті проти СК», у якій заявниці скаржилася на порушення права на життя через відмову органів влади СК їй у евтаназії за наявності відповідних медичних показників для цього. Проте Суду відмовився визнавати порушення права на життя у цьому випадку оскільки «ст.2 без викривлення змісту не може тлумачитися як така, що надає діаметрально протилежне право – право померти. Тому жодне право на смерть, чи то від рук третьої особи, чи за допомогою держави, не може випливати із ст.2 Конвенції. Тому Суд, збалансовуючи суспільний інтерес щодо збереження життя людей та особистої свободи людини, віддав перевагу суспільному інтересу.

2. Чи є право людини на життя абсолютним з точки зору Конвенції?

Право на життя з точки зору Конвенції не є абсолютним (на відміну від заборони катування, передбаченої ст.3 Конвенції). Винятком з прав на життя є смертна кара, а тому ст.2 тлумачиться Судом у зв’язці з п.1 ст.2 Протоколу №6 до Конвенції, яка передбачає скасування смертної кари. Крім того, у ст.15 Конвенції міститься положення про частковий відступ від зобов’язань, передбачених Конвенцією, «під час війни або іншої надзвичайної ситуації у державі, яка загрожує життю нації».

3. Які позитивні, негативні та процесуальні обов’язки держави випливають зі ст.2 Конвенції?

Зі статті 2 випливають такі обов’язки держави: негативний – не вбивати; позитивний – захищати прав людини на життя; процесуальні – наслідки для держави у випадку смерті людини.

Негативний обов’язок: державні органи та посадовці не можуть позбавляти людину життя, за винятком ситуації, коли це є абсолютно необхідним.

Позитивний обов’язок – вжиття певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя особами, що знаходяться під юрисдикцією держави. Сюди входить найважливіший обов’язок держави забезпечити право на життя, закріплюючи ефективні кримінально-правові положення для припинення здійснення злочинів проти особи, що підтримуються державним апаратом, створеним для запобігання, перепинення і покарання за порушення вказаних положень.

Процесуальний обов’язок – забезпечити ефективне (поглиблене, неупереджене і прискіпливе) розслідування, яке дозволяє правильно встановити факти, які можуть стати підставою для притягнення до відповідальності як представників держави, так і тих, хто виявиться винним у такому посяганні. Простий факт інформування органів влади тягне обов’язок провести ефективне розслідування.

4. Якими критеріями визначається «мінімальний рівень жорстокості» у діях органів держави, що становлять порушення ст.3 Конвенції?

Для того, аби жорстоке поводження становило порушення ст.3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості. У рішенні у справі «Ірландія проти СК» Суд зазначив, що «оцінка цього мінімального рівня жорстокості має відносний характер; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я потерпілого». Стосовно оцінки такого рівня жорстокості у кожній конкретній справі Суд виробив певні принципи такої оцінки. Насамперед Судова практика розробила значення відмінності у формах нелюдського поводження: нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання та катування. Катування являє собою обтяжену форму нелюдського поводження, визнання якої Судом тягне негативні наслідки для держави. По-друге, Суд враховує при оцінці жорстокості поводження особистісні характеристики потерпілого – його вік, стать, а також у його зв’язку з тим, хто завдає йому страждань, зокрема співвідносність фізичної сили потерпілого з фізичною силою особи, яка здійснює арешт.

5. Які позитивні, негативні та процесуальні обов’язки держави випливають зі ст.3 Конвенції?

Негативний обов’язок держави вимагає від держави утримуватися від певних заборонених дій. Держава несе відповідальність за дії всіх своїх органів та посадових осіб, зокрема правоохоронних. Той аргумент, що державі не було відомо про такі дії її органів до уваги не береться. Держава може уникнути відповідальності за поводження, заборонене ст.3, якщо йдеться про окремі прояви недисциплінованості, стосовно яких держава вживає відповідних заходів.

Позитивний обов’язок держави вимагає від держави забезпечувати гарантії недопущення поводження несумісного зі ст.3, як в освітніх закладах, так і сімї приватними особами.

Позитивний обов’язок із захисту здоров’я осіб, позбавлених свободи, лежить на державі.

Процесуальний обов’язок держави полягає у проведенні розслідування за скаргами на незаконне поводження. У разі подання особою доказової скарги із твердженням, що вона зазнала з боку державних органів поводження, забороненого ст.3 Конвенції, яке мало серйозний характер і було незаконним, тоді ця стаття у поєднанні за ст.1 Конвенції, вимагає проведення ефективного розслідування. Таке розслідування має забезпечити можливість виявлення і покарання винних осіб.

6. Чим відрізняється катування від інших форм жорстокого поводження, що забороняються Конвенцією?

Катування відрізняється від нелюдського поводження тим, що для кваліфікації як катування є необхідним наявність конкретної мети, що вимагає доказування, а для кваліфікації як нелюдське поводження не вимагає наявності мети.

Нелюдське поводження має менший ступінь жорстокості, ніж катування.

7. Чи є заборона катування абсолютною відповідно до Конвенції та практики Суду?

Заборона катування відповідно до Конвенції та практики Суду має абсолютний характер. Абсолютний характер гарантій означає що стосовно цього права не можу бути жодних винятків і не може існувати жодних підстав для відступу держави від своїх зобов’язань за ст.3 Конвенції під час війни або іншої надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації. Такий характер підкріплюється тим фактом, що дії, які ставляться у вину жертві, якими б неприйнятними чи небезпечними вони не були, жодним чином не можуть виправдати будь-яке посягання. Тобто норма ст.3 Конвенції захищає свободу та особисту недоторканність особи.