Підстави та умови мат відп.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподія-ної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

(Стаття ПО із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 0S.07.95)

1. Коментована стаття має принципово важливе значення в системі норм, які регулюють порядок застосування матеріальної відповідальності працівників. Вона закріплює загальні засади, якими необхідно керуватися в кожній конкретній ситуації, що пов'язана із встановленням факту нанесення шкоди підприємству, установі, організації, розмірів та порядку відшкодування заподіяної шкоди. Положення законодавства про матеріальну відповідальність поширюються на всіх юридичних осіб, незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми. Вони також застосовуються, якщо стороною трудових правовідносин — роботодавцем виступає фізична особа.

2. Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника бережливо ставитися до майна власника та вживати заходів щодо запобігання шкоди (такий обов'язок прямо закріплений частиною другою ст. 131 КЗпП).

У чинному законодавстві поряд з поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільної майнової відповідальності (ст. 440 ЦК України.) Однак тотожні на перший погляд поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК України, тому вона не поширюється на трудові правовідносини.

Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої власнику працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

3. Правовою підставою застосування заходів матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Під трудовим правопорушенням слід розуміти винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків — порушення трудової дисципліни працівником.

4. Матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав з власником або уповноваженим власником органом трудовий договір. Здійснення трудової діяльності за цивільно-правовими договорами не охоплюється сферою трудового права. А тому особи, які виконують роботу на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду), несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства.

5. У законодавстві про працю немає обмежень щодо покладення на неповнолітніх працівників матеріальної відповідальності. Трудова дієздатність, тобто здатність укладати трудові договори та бути учасником трудових правовідносин, настає з 16 років, у певних випадках — з 15 років, а учнів — з 14 років (ст. 188 КЗпП України). Проте письмові договори про повну матеріальну відповідальність не можуть укладатися з неповнолітніми працівниками до 18 років.

6. Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки). Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання. Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Одні трудові правопорушення передбачають лише необережну вину працівника (несумлінне виконання працівником трудових обов'язків). Інші (крадіжка, привласнення наданих цінностей) можуть здійснюватись тільки умисно. Треті можуть здійснюватись як умисними, так і необережними діями (наприклад, пошкодження, знищення предметів, обладнання, іншого майна власника).

За умисне нанесення шкоди (наприклад, знищення чи пошкодження матеріалів, напівфабрикатів, продукції, інструментів та іншого майна підприємства) працівник завжди відповідає в повному розмірі нанесеної шкоди. За аналогічні наслідки діяння, вчиненого з необережності, працівник відповідає в розмірі нанесеної шкоди, але не вище свого середньомісячного заробітку.

Невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків з причин, що не залежать від волі працівника (при відсутності необхідних матеріалів, при недостатній кваліфікації працівника чи його непрацездатності, у випадку крайньої необхідності тощо), не є винними, а тому не можуть зумовити застосування заходів матеріальної відповідальності.

Працівник вважається невинним за умови, що він проявив обачність і дбайливість, які необхідні за наявних обставин, вжив усіх залежних від нього заходів для відвернення шкоди.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 29 лютого 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» звертає увагу на ту обставину, що встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд відповідно до ст. 105 ЦПК має обговорити питання про притягнення їх у справі як співвідповідачів.

7. Вирішуючи питання про притягнення працівників до матеріальної відповідальності, власник або уповноважений ним орган та судові органи повинні визначити, порушення яких конкретних норм та вимог були причиною завданої шкоди.

Діяння працівника, які не порушують законодавство про працю, є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу). Не можна також вважати протиправним (а отже засто-совувати заходи матеріальної відповідальності) невиконання трудових обов'язків працівником, зумовлене станом його здоров'я чи внаслідок недостатньої кваліфікації.

8. Істотною умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є завдана шкода. Порушення працівником трудової дисципліни, яке не спричинило шкоду, не може мати наслідком застосування заходів матеріальної відповідальності.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, матеріальна відповідальність за трудовим правом настає тільки за пряму дійсну шкоду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям» під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства затратитись на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Не одержані прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, не можуть враховуватись при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

9. Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства, установи, організації (обладнання, транспортних засобів, напівфабрикатів, спецодягу та ін.); неповного отримання підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропуску строку позовної давності та неможливості в зв'язку з цим стягнення за документами, які підтверджують належать заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на приймання продукції. До зайвих виплат відносяться суми штрафів; заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки (неправильне формулювання причин звільнення); премій, незаконно виплачених працівникам тощо.