Повна мат відп.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 і цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

(Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.S3; Законами № 2134-12від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 184- IV від 17.10.02)

1. Повна матеріальна відповідальність працівника полягає в покладенні на працівника обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду.

Коментована стаття передбачає вичерпний перелік підстав покладення повної матеріальної відповідальності на працівника. Потрібно зазначити, що вичерпний характер зазначених підстав є дещо умовним, оскільки п. 6 коментованої статті передбачає можливість встановлення таких підстав положеннями законодавства. При цьому система законодавства включає як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти.

2. Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає, що повна матеріальна відповідальність виникає на підставі письмового договору, укладеного між працівником та підприємством, установою, організацією або уповноваженим ним органом, про взяття на себе працівником

повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо забезпечення збереження цінностей.

Такий договір може бути укладений лише при дотриманні сукупності умов, передбачених КЗпП, а саме:

1) якщо виконувана працівником робота безпосередньо пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва цінностей;

2) якщо цінності були передані працівнику;

3) якщо виконувана працівником робота передбачена спеціальним переліком;

4) якщо працівник на момент укладення такого договору до-сяг віку 18 років.

Якщо не дотримано цих умов, працівники нестимуть матеріальну відповідальність на загальних підставах (в межах середньомісячного заробітку).

3. Важливу частину договору про повну матеріальну відповідальність складають обов'язки сторін трудового договору щодо забезпечення схоронності майна. Зокрема, працівник зобов'язаний бережливо ставитись до матеріальних цінностей, вести їх облік, брати участь в інвентаризації тощо. Власник або уповноважений ним орган, в свою чергу, зобов'язаний створювати працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження переданих працівнику цінностей.

4. Якщо матеріально відповідальним працівником нанесено пряму дійсну шкоду власнику діянням, яке виходить за межі договору про повну матеріальну відповідальність, він нестиме матеріальну відповідальність (обмежену чи повну) на загальних підставах.

5. При відмові працівника від укладення договору про повну матеріальну відповідальність його може бути звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП з дотриманням установленого порядку розірвання трудового договору.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. І ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135 і КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.

6. На підставі п. 2 коментованої статті повна матеріальна відповідальність настає, якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Для виникнення зобов'язання працівника відшкодувати шкоду в повному обсязі за цією підставою, необхідним є дотримання кількох умов:

— робота щодо обслуговування цінностей не є щоденною основною трудовою функцією працівника, він виконував лише одноразове завдання одержати цінності;

— разова довіреність чи разовий документ можуть бути видані працівнику за наявності його згоди. Згода працівника повинна бути затверджена його підписом про отримання майна;

— власник або уповноважений ним орган ознайомив працівника з правилами отримання, транспортування або збереження цінностей;

— власником або уповноваженим ним органом забезпечено всі умови, необхідні для прийняття та зберігання працівником матеріальних цінностей;

— працівник заподіяв шкоду з необережності. Законодавство не передбачає обмежень щодо виду робіт чи

посади працівника, якому доручається майно на збереження. Проте виконання зазначеної операції не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

Правило п. 2 ст. 134 КЗпП не поширюється на випадки, коли матеріали, напівфабрикати, спеціальний одяг та інші предмети були видані працівнику для використання в процесі виконання ним трудових обов'язків. У такому випадку застосовується положення ст. 132 КЗпП.

7. Повна матеріальна відповідальність настає також, якщо шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП).

Для покладення відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП необхідно встановити не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальності, а наявності в його діях складу злочину. Відповідальність працівника за п. З ст. 134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь (наприклад, кваліфікація за відповідними статтями Кримінального кодексу України як недбалість, зловживання владою або службовою посадою, крадіжка і т.ін.) підтверджено у встановленому порядку вироком суду.

8. Працівник, щодо якого було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження у справі через відсутність складу чи події злочину, не може відповідати у повному розмірі заподіяної шкоди за цією підставою. При винесенні виправдувального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) через відсутність складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

9. Працівник не звільняється від повної матеріальної відповідальності за законодавством про працю, якщо він був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строку давності, наявності акту амністії; притягнення його до адмініст-ративної відповідальності; передачі матеріалів у трудовий колектив, служби у справах неповнолітніх; передачі його на поруки.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

10. Повна матеріальна відповідальність виникає також, якщо шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП). Умовою відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі є перебування працівника в нетверезому стані на момент заподіяння шкоди.

При застосуванні заходів матеріальної відповідальності з цієї підстави не мають значення ні кваліфікація, спеціальність чи посада працівника; ні форма вини. Працівник, який перебував у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсуття з необережності сировини та матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). Необхідною підставою притягнення до відповідальності є підтвердження нетверезого стану пра-цівника. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. (п. 10) звернено увагу на те, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, пояс-неннями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

КЗпП прямо не передбачає повної матеріальної відповідальності працівника у випадку заподіяння шкоди в стані наркотичного чи токсичного сп'яніння. Однак нетверезий стан потрібно розуміти ширше, включаючи стан алкогольного, наркотичного та токсичного сп'яніння. Необхідною умовою є лише медичне засвідчення наркотичного чи токсичного сп'яніння.

11. Підставою для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності є нанесення шкоди недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п. 5 ст. 135).

Наведена підстава відрізняється від підстави притягнення працівника до обмеженої матеріальної відповідальності лише формою вини. Перелік неправомірних діянь працівника є аналогічним п. 1 ст. 133 КЗпП. Повна матеріальна відповідальність настає за умисне (пряме чи непряме) заподіяння такої шкоди.

12. Матеріальна відповідальність у повному обсязі настає і в тому випадку, якщо відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).

Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, пе-

редбачених спеціальними законодавчими актами, що значно розширює перелік випадків повної матеріальної відповідальності працівників та дію статті 134 КЗпП (перевитрата пального, допущена працівником автомобільного транспорту; втрата чи затримка доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень, недоставка періодичних видань; розкрадання, знищення (зіпсуття), недостача або втрата дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей).

13. Заходи повної матеріальної відповідальності застосовуються також і тоді, коли шкода завдана працівником не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП).

Вказана підстава зумовлює суперечність спеціальної та загальної норм. Так, ст. 130 КЗпП визначає, що підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням ним трудових обов'язків. Разом з тим п. 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків. Така на перший погляд невідповідність є виправданою, оскільки шкода, заподіяна працівником не при виконанні трудових обов'язків, не змінює характеру правовідносин між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Положення КЗпП «не при виконанні трудових обов'язків» слід розуміти як самовільне використання працівником майна (устаткування, приладів, автомашин) власника в особистих цілях та всупереч інтересам власника.

Для притягнення працівника до відповідальності за цією підставою час заподіяння шкоди значення не має. Вона може бути завдана як в робочий час, так і в час відпочинку (під час перерви для відпочинку і харчування або ж після закінчення робочого дня).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів), належних власнику, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, шо така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203, 453 ЦК). У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи також неодержані власником прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Таке роз'яснення Пленуму Верховного Суду України погіршує правове становище працівників, оскільки умови та підстави, передбачені ст. 130 КЗпП, віднесені до сфери дії трудового права, тому, очевидно, застосування норм цивільного законодавства у цьому випадку є неправомірним.

14. Повну матеріальну відповідальність несе також службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП).

За цією підставою суб'єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу. Постановою Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що відповідальність за цією підставою настає також у випадку, коли шкода завдана власнику затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

У даному випадку прямою дійсною шкодою є грошові суми, виплачені звільненому чи переведеному працівникові за період вимушеного прогулу чи виконання нижчеоплачуваної роботи (якщо суд поновив звільненого з роботи працівника або ж ви-знав переведення неправомірним).

Відповідальність працівника у повному обсязі завданої шкоди за цією підставою виникає незалежно від форми вини: власник або уповноважений ним орган може або умисно неправомірно звільнити працівника, або ж не знаючи законодавство про працю чи неправильно застосовуючи його положення.

Застосовуючи заходи матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цією нормою обов'язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

З дня опублікування (Урядовий кур'єр, 8 листопада 2002 p., № 208, с. 11) набрав чинності Закон України «Про внесення змін до статей 41 і 134 Кодексу законів про працю України» від 17 жовтня 2002 року № 184-IV, яким коментована стаття доповнена пунктом 9, що передбачає підстави повної матеріальної відповідальності керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності, винного у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.