Свідомість і самосвідомість

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини.Такі умови забезпечуються завдякипевним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.Однією з важливих рис свідомості єїї універсальність. Це означає, що усвідомості можуть відображатисябудь-які властивості предметів, щотак чи інакше залучаються додіяльності. Це відбувається тому, щопраця і спілкування " змушують" предмети подати себе багатогранно вдумках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніжбачить людина, але людське окопомічає в речах значно більше, ніжоко орла.Свідомості властива об'єктивність.Тобто свідомість відображає предметитакими, якими вони є в дійсності.Тварина бачить у предметі лишеоб'єкт потреби або небезпеки.Людина бачить речі незалежно відтієї чи іншої потреби.Для свідомості характернийнерозри

вний зв'язок із мовою.

Мова виконує важливі функції:

1) збереження знань (акумулятивна функція);

2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);

3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти. Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення. Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість.

Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості. Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості. Виникнення свідомості " Я" як зовсім особливого утворення, схожого на " Я" інших людей і разом із тим | у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій. У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом " Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою. Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого " дзеркала", як колектив інших людей. У цьому " дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості. Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію. Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.