Уява як психічний процес. Фізіологічні основи уяви.

Уява Людини здатна відображати не тільки зафіксовану у пам'яті інформацію. Враховуючи минулий досвід, екстраполюючи себе в майбутнє, вона може намалювати його в своїй уяві з окремих знань, наприклад, майбутнє людства або образ людини, кої ніколи не бачила.

Уява – це психічний процес створений людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

У психології уявлення визначається як образ предмета або явища, відтворення свідомості на основі минулих вражень або завдяки уяві, тобто образу раніше сприйнятого предмета або явища, а також образу, створеного творчою уявою.

Функції уяви:

1. Моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення

2. Створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація не виявлена

3. Створення образів, які не програмують діяльність, а піднімають її

Характерні риси уяви:

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність.

2. Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттям, сприйняттям та емоціями.

3. Уява – це складова творчості

Уява буває:

1) Мимовільна та довільна

2) Відтворююча та творча

Мимовільна –

Довільна – учні уявляють те, що розповідає вчитель.

Відтворююча – уява, що стирається на створенні образів, які відповідають опису, схемі.

Творча – самостійне створення нових оригінальних образів (письменник ств. Літ. Твори, скульптор скульптуру.)

Фізіологічно виникнення уявлень можна пояснити як дію визначеного подразника, що зафіксований у процесі сприйняття у корі головного мозку, та у наступному цей перший умовно-рефлекторний зв'язок може оживлятися, відновлюватися, у результаті чого виникає образ раніше сприйнятого об'єкта, тобто уявлення.

Являючись узагальненням конкретних предметів, уявлення може бути узагальненням цілого класу видів предметів, тобто це не елементарне явище, а явище, що характеризує більш високий рівень роботи мозку людини. Уявлення - вища форма відбитка у вигляді наочно-образного знання, воно є перехідним щаблем від сприйняття до абстрактно-логічного мислення.

Уява - це процес побудови образів предметів і явищ на основі попереднього досвіду. Вона істотно відрізняється від образної пам'яті. Образи уяви людина створює сама, вони є результатом сприймання. Таким чином, уява – психічний процес, що може створювати на основі прямого (або опосередкованого) мислення, пам'яті відбиття світу, нових думок, образів предметів і явищ. Якщо перед людиною стоїть завдання відтворити образи об'єктів, подій, які були представлені у її свідомості раніше, то тут задіюються процеси пам'яті. Але якщо стоїть завдання створити нові образи або по-новому їх поєднати, то тут включається діяльність процессу мислення. Образи уяви створюються тільки шляхом переробки окремих сторін образів, які вже представлені у реальній дійсності. Наприклад, образи героїв фантастичних фільмів якоюсь мірою відтворюють свої прототипи, які реально існують. А того вигляду, в якому ці образи представлені у кінострічці, вони набули шляхом переробки вихідного матеріалу і доповненням його необхідними деталями, у процесі діяльності уяви.

Форми уяви:

Аглютинація - об'єднання у створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів. Прикладами аглютинації є образ кентавра, образ крилатої людини в малюнках північноамериканськихіндіанців, образ давньоєгипетського божества (людина з хвостом і головою тварини).

Гіперболізація – надмірне перебільшення реального об'єкта або окремих його частин чи їх кількості.

Схематизація – згладжування відмінностей між порівнюваними об'єктами.

Типізація - уявне виділення суттєвого, що повторюється в однорідних образах.

Загострення - уявне підкреслення окремих ознак реального об'єкта.

Перенесення ознак – наділення образів нехарактерними ознаками.

На діяльність уяви великий вплив мають емоційно-вольові фактори, що діють на особистість. Уявлення бажаної мсти може викликати у людини позитивні емоційні почуття, що може вивести людину з

негативного стану.

У процесі побудови образу уяви функціонує кілька прийомів - гіперболізація, применшування, схематизація, вміщення предмета в незвичайну обстановку, комбінація (аглютинація) тощо.

Роль уяви в дитячому віці тонко підмітив К. І. Чуковський. Він описав дитину, якій батьки не розповідали казок і тим самим не задовольняли її потреби в уяві. Дитина сама придумувала їх. " То вигадає, що до неї в кімнату прихо

У старшому дошкільному віці виражена більш цілеспрямована уява. Потім, з набуттям людиною досвіду, з кожним роком роль фантазії в житті для неї зростає. Без уяви навряд чи можлива творчість письменника, композитора, вченого. Вони, по суті, " бачать" уявний образ.