Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях: спонукальній та гальмівній.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх оточуючих тощо).

Активності притаманні мимовільність і довільність перебігу дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядковується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю). Після тривалого виконання нецікавої роботи дитина відмовляється продовжувати її. Але достатньо експериментатору попросити попрацювати ще, аргументуючи це тим, що таким діям треба буде навчити інших дітей, що вони хочуть цього, і дитина охоче погоджується і тривалий час виконує монотонну роботу. В такому разі дитина побачила себе в ролі " вчителя" і смисл ситуації для неї змінився.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку.

- Воля не є природженою чи генетично данною здатністю, вона формується в процесі життя, в реальній діяльності, яка потребує певнихвольових якостей і навичок вольової регуляції.

- Розвиток волі тісно пов'язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотиваційно- смисловою сферою, з розвитком свідомості та самосвідомості, особистості загалом.

Як ми з'ясували, за вольовою регуляцією стоїть єдине системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію

Волі властиве соціальне походження такою ж мірою, як і свідомості людини в цілому. Воля являє собою інтеріоризацію соціальних цінностей у суб'єктивне надбання і принцип поведінки. Спочатку одна людина обґрунтовує необхідність певних вимог, а інша їх виконує, а потім людина сама ставить перед собою вимоги й виконує їх. Подібний підхід до генезису функції волі приводить до розгляду її як мовленнєвої поведінки, оскільки слово є завжди знак або символ. У розвиненому вольовому акті відбувається перетворення мовлення у виконання дії. В онтогенезі розвиток волі полягає в тому, що дитина спочатку виконує поради, прохання, накази інших (дорослих) у спільній діяльності та управляє іншими, а надалі навчається керувати собою, використовуючи мовлення як універсальний засіб спілкування.