Пам'ять як психічний процес. Фізіологічні основи пам'яті

ПАМ'ЯТЬ – запам’ятовування, збереження і відтворення того, що людина рвніше сприймала.

ПАМ'ЯТЬ - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду І використовувати його в поведінці.

Факти запам'ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостере­ження і вивчення. Мабуть, серед " психологічних" понять тільки пам'яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій.

Є багато теорій пам'яті. Одна з них - асоціативна теорія пам'яті. Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Суть механізму асоціації - у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.

Залежно від умов, необхідних для їхнього утворення, АСОЦІАЦІЇ поділяють на три типи:

• асоціації за суміжністю;

• асоціації за схожістю;

• асоціації за контрастом.

Асоціація за суміжністю - це відображення у психіці людини зв'яз­ків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними у часі (суміж­ність у часі) або перебувають поряд у просторі (суміжність у просторі).

Асоціації за суміжністю виникають під час згадування подій, свідком яких була людина, у разі заучування навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю наявна тоді, коли у психіці відображено зв'язки між предметами, схожими між собою в певному аспекті (помил­кове сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється під час відображення у психіці людини предметів і явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий - сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізна­вальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їхню схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є базовими щодо міркувань і логіч­них побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість

Пам'ять буває:

Образна – запам’ятовування, збереження, відтворення образів раніше сприйнятих людиною.

Словесно-логічна - запам’ятовування, збереження, відтворення думок. (запам’ятовування вірша)

Рухова - запам’ятовування, збереження, відтворення рухів та систем (танці, фіз.. вправи)

Емоційна - запам’ятовування, збереження, відтворення емоцій та почуттів (людина згадує позитивні або негативні почуття)

Довільна – ставить мету

Мимовільна – не ставить мету

Короткочасна – сприйняв-відтворив-забув

Довготривала – ніколи не забувається

Оперативна – інформація може забуватись, але може пригадатись

Фізіологічне підґрунтя пам'яті. Механізми пам'яті досліджу­ють у межах різних наук, насамперед фізіології, біохімії, психології. Фізіологи з'ясували, що пам'ять забезпечує спільна робота функціональних блоків мозку, значну роль серед яких відіграє блок приймання, обробки й зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, недовго циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення - це відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації перебуває під контролем лобових часток мозку і в разі їхнього ураження процес відтворення стає безконтрольним.

Як засвідчили біохімічні дослідження, збудження нейронів викли­кають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того самого подразника зумовлюватиме такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необме­женою кількістю способів дає змогу зберігати дуже велику кількість різно­манітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибо­нуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК беруть участь і в процесах прижиттєвої пам'яті.

Пам'ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам'яті є не емоції і почуття, а ті чинники, які їх зумовили.

Позитивне значення теорії Е. Герінга полягало в тому, що вперше акцентувалася увага на фізіологічних основах пам’яті. В подальшому ця ідея отримала широке визнання серед психологів. Т. Рібо вважав, що органічна пам’ять за способом засвоєння, збереження і відтворення є тотожною психологічній пам’яті. Відмінність між ними полягає у відсутності у першої свідомості. Р. Семон розвинув вчення про органічну пам’ять і позначив її грецьким словом «мнема» (на честь богині Олімпу Мнемозини – покровительки пам’яті). Тому, процеси пам’яті називаються мнемічними.

В основі пам’яті людини лежать фізіологічні процеси, що перебігають у півкулях головного мозку і ґрунтуються на складних динамічних сполученнях наслідків процесів збудження (динамічних стереотипах). Наявність цих наслідків створює сприятливі умови для подальшого відновлення процесів збудження, сприяючи відтворенню за відповідних умов тих процесів, які вже мали місце.

Для розуміння фізіологічних основ пам’яті велике значення має теорія І. Павлова про умовні рефлекси. В нервових механізмах умовного рефлексу, у принципі нервового замикання як основи утворення тимчасових зв’язків І. Павлов відкрив фізіологічний механізм асоціацій за суміжністю, які є основою елементарних форм пам’яті. Також були відкриті процеси, які становлять фізіологічну основу утворення асоціативних зв’язків, які зумовлюються закономірностями збудження, гальмування, концентрації, іррадіації й індукції в діяльності кори головного мозку.

Пам’ять – це психічний процес, який полягає у закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду. Варто зазначити, що втрата пам’яті призводить до втрати розумових здібностей, накопичених знань, набутих умінь і навичок, до повної дезорганізації особистості. «Без пам’яті – зазначав С.Л. Рубінштейн, – ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Теперішнє, у міру його перебігу, безповоротно зникало б у минулому». Таким чином, пам’ять відіграє важливу роль у збереженні єдності і цілісності людської особистості та її психічного розвитку, вона включена в будь-який психічний пізнавальний акт, зокрема: лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам’яті неможливим було б нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства в цілому.

Історія знає багато відомих імен, які були наділені феноменальною пам’яттю. Так, відомо, що перський цар Кір, Олександр Македонський та Юлій Цезар знали в обличчя та за ім’ям своїх солдат, кількість яких у кожного полководця перевищувала 30 тисяч. Такими ж здібностями був наділений афінський полководець Фемістокл, який знав ім’я кожного з 20 тисяч жителів грецької столиці.

Знаменитий грек Сенека міг запам’ятати близько 2000 не зв’язаних між собою слів, які він чув лише один раз. Академік А. Йоффе пам’ятав усю таблицю логарифмів, якою користуються у школі (таблицю Брадіса). Геніальний математик Л. Ейлер міг точно згадати шість перших ступенів усіх чисел до ста. Л. Бетховен після втрати слуху продовжував творити прекрасну музику, покладаючись на свою пам’ять. В. Моцарт і С. Рахманінов могли відтворити складні музичні твори, почуті ними лише один раз. Усі ці приклади демонструють великі можливості людської пам’яті.

2. Види пам’яті класифікують:

1) за характером психічної активності:

· моторна або рухова пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їх систем; цей вид пам’яті є надзвичайно важливим, коли людина вчиться ходити, танцювати, писати, малювати тощо;

· емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів; пережиті та збережені в пам’яті почуття й емоції виступають як сигнали, які або спонукають людину до дії, або утримують її від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання; емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом із тими об’єктами, що їх викликають;

· словесно-логічна пам’ять – це специфічний вид змістом якого є наші думки, поняття, судження, утілені у форму мови; у формуванні даного виду важливе значення має друга сигнальна система; словесно-логічна пам’ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань у процесі навчання;

· образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів: це пам’ять на уявлення про предмети, картини природи й життя, а також звуки, запахи, смаки. Образна пам’ять може досягати високого рівня розвитку як компенсаторний механізм у людей з вадами зору й слуху; вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою, тактильною.

· зорова пам’ять – це запам’ятовування зорових відчуттів і сприймань; суттєву роль у підвищенні ефективності зорової пам’яті відіграє сенсибілізація, тобто взаємодія аналізаторів: так, встановлено, що слабкі ритмічні звуки підвищують зорову чутливість, а сильні звукові подразники – знижують її; більшість людей відмічають той факт, що під «легку» музику вони швидше запам’ятовують інформацію, а при шумі не можуть зосередитися на читанні навіть простого тексту;

· нюхова пам’ять – це запам’ятовування запахів; відомо, що людина може якісно розрізнити до 10 тисяч запахів: пам’ять на запахи, наприклад, допомагає лікарям визначати такі захворювання як: дифтерія, діабет, рак, тонзиліт, захворювання травних шляхів і статевих органів тощо; також відомо, що запахи стимулюють творчу діяльність людини: так, наприклад, І. Буніну подобався запах яблук і перед тим, як сісти писати вірші, він розкладав їх по всій кімнаті;

· смакова пам’ять – це запам’ятовування смакових відчуттів і сприймань, які пов’язані не тільки з потребою організму в їжі, а й з пізнавальними здібностями людини; також, смакова пам’ять сприяє утворенню різноманітних асоціацій, які сприяють натхненню і відтворенню інформації або ж гальмують її: відомо, що творче натхнення до О. Пушкіна приходило лише тоді, коли від відчував смак духмяної кави;

· слухова пам’ять – це запам’ятовування слухових відчуттів і сприймань; за допомогою слуху людина контролює свою і сприймає мову інших людей, відчуває музичні звуки й шуми; проведені в Угорщині дослідження, свідчать, що в дітей, які займаються музикою, співами та танцями покращуються успіхи в навчанні, вони більш розвинені розумово;

· тактильна пам’ять – це запам’ятовування дотикових відчуттів, наприклад, незрячими людьми, які користуються азбукою Брайля;

· ейдетична пам’ять – високий рівень розвитку образної пам’яті, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом довгого часу після їх зникнення з поля зору людини. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета. Але характеризуються таким деталізованим його баченням, яке недоступне звичайному уявленню.

На думку науковців, ейдетична пам’ять найбільше розвинена у дітей. У 1921 р. було проведено дослідження групи дітей молодшого шкільного віку, яким упродовж 9 с демонструвалася сюжетна картинка з великою кількістю деталей. Після того, як прибрали зображення, діти продовжували бачити його в уяві і могли точно відтворити те, що запам’ятали, та відповісти на запитання дослідників.

Варто зазначити, що люди з образною пам’яттю добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя; зі словесно-логічною – краще запам’ятовують словесну або абстрактну інформацію (поняття, формули); з емоційною пам’яттю – пережиті почуття. Безумовне домінування одного з розглянутих вище видів пам’яті зустрічається зрідка. Найбільш типовими їх комбінаціями є моторно-зорова, зорово-слухова або моторно-слухова пам’ять. Також необхідно наголосити, що в людей різних професій переважає той чи інший вид пам’яті. Так, у художників добре розвинена зорова пам’ять, у музикантів – слухова, у спортсменів – рухова, у філософів, політиків, дипломатів – словесно-логічна.

2) за характером мети діяльності:

· мимовільна пам’ять – це неусвідомлене запам’ятовування та відтворення інформації, за якого відсутня спеціальна мета щось запам’ятати чи пригадати;

· довільна пам’ять – це свідоме запам’ятовування й відтворення інформації з докладанням вольового зусилля, коли людина ставить перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати.

3) за тривалістю утримання інформації:

· довготривала пам’ять характеризується збереженням роками після багаторазового повторення і відтворення інформації, розрахованої на подальше використання в діяльності людини: наприклад, у довготривалій пам’яті утримуються власні номер телефону, дата народження, адреса;

· короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням інформації, її відтворенням і нетривалим зберіганням; вона обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом: наприклад, студент пам’ятає вивчену інформацію з певної дисципліни, доки не складає іспит;

· оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації, необхідної тільки для виконання певної дії: наприклад, розв’язуючи математичну задачу, учень пам’ятає її умову – було 15 кг яблук, 23 кг груш, – після розв’язання задачі ця інформація учневі не потрібна, вона не зберігається в пам’яті.

Цікаво знати, що після одноразового прослуховування пояснень викладача у довготривалій пам’яті студента залишається в середньому тільки 10% отриманої інформації, після самостійного читання – 30%, після активної діяльності під час навчального процесу (активне слухання, занотовування інформації) – 50%, а після практичного застосування набутих знань, умінь і навичок – 90 %.