Екологічні установки та екологічна поведінка.

Особливості екологічної поведінки та її залежність від зовнішніх факторів. Відомі американські психологи Ф.Зімбардо та М. Ляйппе вивчаючи поведінку людей, яка стосується захисту та збереження довкілля встановили досить цікаву закономірність, яку можна було б назвати правилом синусоїди. Розглянемо детально цю поведінку.

У 70-ті роки ХХ сторіччя у США надзвичайно загострилась екологічна ситуація: почали гинути Великі Озера, повітря у великих містах перетворилось на смог, зникали окремі види тварин та рослин. Ця ситуація ускладнилась нафтовою кризою: бензин став дорогим та малодоступним, що сигналізувало про обмеженість природних ресурсів. Усі ці фактори сприяли тому, що широкі кола населення Сполучених Штатів активно включились у роботу по захисту довкілля та економії пального. Студенти університетських містечок вивісили “екологічні прапори” – зелені та білі варіанти американського прапору. Законодавцями були встановлені більш жорсткі норми, що стосувались промислового забруднення води та повітря. Були створені фонди для очистки місць, де звалювались токсичні відходи та вжито безліч інших природоохоронних заходів. Але найбільш серйозні міри були прийняті стосовно економії енергії. Швидкість на автострадах обмежили до 55 миль на годину; ввели відстрочки по сплаті податків для тих, хто встановлював у своїх будинках панелі, що працюють на сонячних батареях; муніципальні служби проводили перевірки з метою з’ясування, наскільки економно використовується електроенергія; домовласники захопились теплоізоляцією приміщень і з величезним завзяттям взялись замазувати усі щілини. Широко пропагувалась ідея про те, що найбільш розумною стратегією є інвестування підприємств, що

займаються вирішенням екологічних проблем. З не меншим ентузіазмом за вирішення екологічних проблем взялась західноєвропейська спільнота.

Але наступили 80 роки – ціни на нафту не тільки стабілізувались, а навіть знизились, екологія, у результаті вжитих заходів трохи поліпшилась, і уся людська енергія спрямована на вирішення екологічних проблем та на економію енергії випарилась і розтанула мов дим. Адміністрація Рейгана, зіткнувшись з промисловим спадом віддала пріоритет промисловому зростанню, переставши звертати увагу на важливість екологічних проблем, відмінила обов’язковий державний екологічний контроль у багатьох сферах промисловості. Податкові відстрочки за економію енергії були скасовані, у той же час, корпорації отримали відстрочки, що стосуються строків досягнення екологічної чистоти виробництва. Отже прогрес у сфері екології значно уповільнився, а у деяких випадках, навіть зупинився. Про захист довкілля перестали говорити у кожному випуску вечірніх новин, про нього майже перестали писати в газетах, суспільство неначебто забуло про екологічні проблеми. Знов зросло вживання енергії, а скорочення поїздок на власних автомобілях та здача у переробку вторинної сировини так і не стало звичкою типового представника Західного світу.

Можна сказати, що у 80-ті роки захист довкілля у США та Західній Європі вийшов з моди, а у країнах Східної Європи та Азії ще не трапилась така подія, щоб сколихнути масову свідомість і заставити її працювати на вирішення екологічних проблем.

26 квітня 1986 року сталась подія, що сколихнула увесь світ – зірвався ядерний реактор на Чорнобильській АЕС. На Земній кулі не залишилось навіть куточка, куди б не докотилось відлуння цієї страшної події. Чорнобильська катастрофа – це техногенна екологічна катастрофа планетарного масштабу. Про екологію нарешті заговорили на Сході, про екологію знову заговорив увесь світ.

Останнім часом у різних країнах світу активізується “зелений” рух; люди починають відчувати тривогу з приводу глобального потепління на планеті та “парникового ефекту”, з приводу озонових “дірок”, кислотних дощів та інших екологічних негараздів. Ці проблеми досягли свого апогею саме у 80-ті роки ХХ сторіччя, коли людство ставилось до охорони довкілля досить прохолодно.

Екологічні установки та поведінка. Коливання інтересу суспільства до питань охорони довкілля ілюструє основну проблему, що стосується екологічних установок та поведінки. Широка спільнота починає турбуватись про збереження довкілля тоді, коли воно вже майже зруйноване, коли повітря стає сірим та набуває запаху нечистот, коли пересихають річки, гине риба та закриваються пляжі. А коли зовнішні ознаки екологічної проблеми зникають, то відразу ж зникає і активність людей, що була спрямована на її вирішення, хоча усім добре відомо: проблема не вирішена.

Дана модель ставлення до екологічних проблем схожа, як зазначають Ф.Зімбардо та М.Ляйппе, на так званий ефект кризи. Під час стихійного лиха, кризи, катастрофи а також зразу ж після них люди дуже стурбовані та проявляють високу активність. Наприклад, під час жорстокої засухи люди починають дуже активно діяти та закликають проводити дослідження та розробляти програми запобігання засух у майбутньому. Ними серйозно розглядаються такі заходи, як економія води, пошук додаткових джерел води та обмеження зростання населення у країнах, що найбільш потерпають від засух. Але проходить якийсь час, і нова засуха не настає. Усі обмеження послаблюються, спогади про кризу згасають: настає так звана “кризова амнезія”. Люди поступово повертаються до звичного способу життя і живуть так, начебто ніяких криз не існувало й існувати не може, навпаки, навколо них необмежена кількість чистих, доступних та дешевих ресурсів. (9)

Аналогічна ситуація описується українським психологом В.Моляко на прикладі поведінки суспільства під час та після Чорнобильської катастрофи. (22).

Слабкими місцями у ланцюгу екологічних дій людства спрямованих на формування екологічних установок і екологічної поведінки дослідники вважають малопомітність екологічних проблем (особливо на початку розвитку кризи) та слабка мотивація екологічної поведінки. Розглянемо ці особливості більш детально.

Слабкість екологічного стимулу. Зімбардо і Ляйппе на основі аналізу поведінки людей у вищеназваних та аналогічних їм ситуаціях вивели певну закономірність. Вона полягає у тому, що ми схильні думати про певний стимул та реагуємо на нього тільки тоді, коли цей стимул легко усвідомлюється. (8)

Але справа у тому, що шкоду, яка завдається довкіллю часто дуже важко побачити відразу ж. Ми неохоче визнаємо, що наша особиста поведінка є одною з причин руйнування довкілля, якщо збитки, які нами завдані не є очевидними. Дуже важливо знати, що очевидними ці збитки стають тоді, коли вже майже не можливо запобігти катастрофі. Так, гідробіологи говорять про те, що коли у озеро десятиріччями спускають забруднені води, то у той момент, коли навіть неспеціалісти помічають, що озеро гине, воно загинуло вже на 95%. Тоді вже надто пізно спасати озеро, його рослинний та тваринний світ.

Слабкість мотивації. Великою перешкодою на шляху розповсюдження екологічно грамотної поведінки є те, що мотиви, які спонукають турбуватись про довкілля повинні конкурувати з більш сильними потребами та бажаннями. Вибираючи між екологічно доцільною та екологічно шкідливою поведінкою людина повинна відповісти собі та на такі питання: “Чи вистачить у мене коштів на купівлю овочів та фруктів, які виросли без хімічних добрив та пестицидів? А за що я куплю новий котел для будинку, який допоможе зекономити пальне? Як викроїти час із свого напруженого трудового графіку, щоб здати пляшки та макулатуру? Чи варто погодитись менше користуватись власним авто, якщо достатньо грошей на бензин, а часу катастрофічно не вистачає? ” Власне, проблему слабкості мотивів екологічної поведінки теж можна звести до попередньої проблеми – проблеми слабкості стимулу. Адже наші гроші та наші зручності помітні відразу і відразу ж дають результат, а наш маленький внесок у вирішення широкомасштабних проблем захисту довкілля може дати плоди лише у віддаленому майбутньому.

Узагальнюючи сказане про слабкість зв’язку між екологічною установкою та екологічною поведінкою, Зімбардо і Ляйппе наголошують про необхідність трьох факторів для того, щоб зв’язок між установкою та поведінкою став сильним. Це такі фактори як:

1) знання;

2) ясність;

3) досвід безпосередньої взаємодії з об’єктом установки.

У реальному житті люди, як правило, не помічають наслідки руйнівної для довкілля поведінки, або не розуміють, що саме у їх звичайній поведінці є руйнівним та які наслідки можна очікувати від нього у майбутньому. Брак часу та дурний приклад інших людей, що завдають шкоди довкіллю можуть сприяти тому, що дії спрямуються не на користь оточуючому середовищу. Якщо ситуація штовхає нас в один бік, а установки – в іншу, то, як правило, перемагає ситуація, за винятком тих випадків, коли установки базуються на переконанні. Але навіть у такому випадку можливо, що ми щиро матимемо найкращі наміри, але продовжуватимемо діяти погано. Тобто наші переконання та цінності можуть породити добрі поведінкові інтенції, але не призведуть до якихось суттєвих дій, спрямованих на захист довкілля. (9).

Виникає питання: “Що можна зробити у даному випадку, щоб вирішити цю надто складну проблему? ” Спеціалісти з соціальних наук опрацьовують методи впливу на поведінку, пов’язану з охороною довкілля. Вони намагаються зробити соціально схвальними та привабливими ті види поведінки, що спрямовані на охорону та поліпшення стану оточуючого середовища. До цих видів поведінки, зокрема належать звички не смітити у місцях загального користування, економія енергії, здача у переробку вторинної сировини та ін. Методи, що пропонується для формування екологічної поведінки основані або на посиленні мотивації, або на посиленні помітності проблеми.

Посилення мотивації. Якщо можна зробити так, щоб дії, спрямовані на охорону довкілля або краще винагороджувались, або обходились людям дешевше, то їх мотивація стане більш могутньою силою та зможе конкурувати з іншими інтересами, зазначають Ф.Зімбардо та М.Ляйппе. Іншими словами, вони пропонують формувати екологічну поведінку за допомогою систематичної винагороди. Так, навіть у вітчизняній практиці відомі випадки, коли роботодавці платять додаткові гроші тим працівникам, що не палять. Певною винагородою є гроші за здані пляшки та макулатуру. У США під час нафтової кризи у автобусах видавали талони на безкоштовний гамбургер, за те що людина не користується власним авто, а страждає у міському транспорті. Безумовно, даний метод не може бути панацеєю. Одним із очевидних недоліків цього методу є його дорожнеча. Крім того, рівень екологічності поведінки знижується відразу ж після того, як припиняються виплати чи інші матеріальні винагороди. Це означає, що люди не сприйняли близько до серця необхідність такої поведінки, вона не була засвоєна та не стала сильною установкою, що могла б управляти діями людини в екологічному просторі. Існує наукове соціально-психологічне обгрунтування цього факту, яке полягає у явищах самоатрибуції та зверхвиправданості. Тобто, коли людям за щось платять, вони схильні вважати причиною своєї поведінки саме оплату (зовнішній фактор), а не власну установку (внутрішній фактор). А як тільки усувається причина – зникає і наслідок.

Зворотній зв’язок. Очевидно повинна існувати альтернатива витраті грошей для заохочення людей до екологічної поведінки. Наприклад, могутнім підтримуючим фактором, що може діяти на протязі тривалого часу, може бути яскраво оформлена інформація про те, які результати дають зусилля певних груп або окремих людей щодо збереження довкілля та економії природних ресурсів.

Що потрібно зробити, для того, щоб зворотній зв’язок був ефективним? Перш за все, інформацію потрібно подавати не будь-як, а певним чином. Наприклад, інформація про економію електроенергії надається за такою схемою. Спочатку люди інформуються про те, чому потрібно економити електроенергію, а потім отримують поради, як це ефективніше зробити. А через якийсь час споживачів електроенергії інформують про те, як вони економлять електроенергію у порівнянні з іншими. У такому випадку економія споживання електроенергії виглядає як надзвичайно бажана про соціальна дія. Крім того, дані заходи піднімають дух змагання та подають процедуру економії енергії як навичку, якою можна оволодіти. Такий зворотній зв’язок може бути ефективним оскільки:

1) він дає відчуття задоволення досягнутими результатами;

2) це особисте відчуття, тому виникає атрибуція, що людина економить енергію тому, що це приносить відчуття вдоволення особисто їй;

3) за умов регулярного зворотного зв’язку людина отримує інформацію про те, як певні види поведінки впливають на споживання енергії;

4) графік споживання енергії, що поступає ззовні, демонструє дані, що говорять про досягнення певного успіху у даній справі.

Дану методику можна застосовувати і в інших сферах, що стосуються екологічної та природоохоронної діяльності для формування у різноманітних соціальних груп екологічної поведінки.

Підвищення помітності екологічних проблем. Перед екопсихологами постає проблема: як зробити так, щоб люди завжди пам’ятали про необхідність екологічно грамотної поведінки. Справа в тому, що у значної частини людства не виникають спонтанні думки про наслідки екологічної чи неекологічної поведінки. Справа в тому, що довкілля пропонує нам дуже мало яскравих деталей, які б нагадували про себе. Тобто, довкілля, як правило, є фоном, а для того, щоб ми усвідомили його проблеми, потрібно зробити його фігурою, висунути на перший план. Для цього, як вважають фахівці, потрібна розробка стратегій впливу, в основі яких будуть ефективні нагадування про те, як потрібно себе поводити у довкіллі, або про те, який внесок вносить поведінка індивіду у створення загальної проблеми, або у її вирішення.

Вчасне нагадування. Нам часто доводиться бачити різноманітні так звані пам’ятки - нагадування, знаки або поради, як потрібно себе поводити у довкіллі. Це пам’ятки типу “Бережіть тепло”, “Виходячи, тушіть світло”, “Ліс – наше багатство, бережи його! ” та інші. Вважається, що ці пам’ятки певним чином впливають на нашу поведінку, але одні з них – більш ефективні, інші – менш. Для того, щоб пам’ятки стали більш ефективними вони повинні активніше привертати увагу. Деякі пам’ятки втратили свою дієвість через те, що стали звичними, перестали бути фігурою і почали зливатись із фоном. У зв’язку з цим рекомендується час від часу поновлювати пам’ятки, змінюючи їх вигляд. Наприклад, у США на урнах для сміття написано “Зробіть свій внесок”, але цей напис останнім часом став звичним: він перестав бути фігурою і скоро зовсім злиється із фоном. Психологи пропонують зробити цей надпис фарбами, що світяться. У деяких містах урни фарбують у яскраві кольори. А у Японії навіть застосовують “музичні” урни: коли людина кидає туди сміття, з урни починає линути приємна музика.

Загострення екологічних проблем. Відомо, що тоді, колиекологічна проблема стає помітною для усіх, то повністю оздоровити ушкоджене довкілля майже неможливо, оскільки йому завдано збитків приблизно на 95%. У зв’язку з цим використовується метод прогнозування та демонстрації можливих наслідків неекологічної поведінки у не дуже віддаленому майбутньому. Проілюструємо цей метод на прикладі проблеми так званого парникового ефекту. Парниковий ефект полягає у тому, що забруднення атмосфери твердими частками та аерозолями, збільшення в ній вуглекислоти, спричинили істотне погіршення оптичних властивостей атмосфери, зміну її температурного режиму, призводить до потепління. Відомий російський публіцист Василь Пєсков зобразив ймовірний варіант реалізації наслідків потепління атмосфери у своєму нарисі “Планета у небезпеці”, надрукованому у 1989 році, таким чином: “Рік 2039 нашої ери. В Парижі та Філадельфії населення попереджають про загрозу повені, на вулицях Нью-Йорка стоїть вода вище пояса середньої дорослої людини, і більшість населення подалося у внутрішні райони, надходять повідомлення про епідемії катаракти очей, лишаю та гепатиту в Бразилії, Індії та країнах Середземномор’я. Десятий рік поспіль росте число захворювань раком шкіри. Посуха знову різко скоротила виробництво пшениці на американському Середньому заході та в Криму. Рибалки повідомляють, що в світових океанах практично зникли краби та креветки. Далебі є й добрі вісті: жителі Стокгольма в листопаді загоряють, розквітає туризм в Антарктиді, Сибір стала житницею”. Якщо такі картини змальовуватимуть не тільки публіцисти, але й вчені-екологи, то вони діятимуть на свідомість людей більш ефективно, ніж звичайні застереження.

Чистота як заклик до екологічної поведінки. Як правило, ми звертаємо увагу на те, що на вулиці чи у будь-якому місці суспільного користування чисто. Причому, відсутність сміття саме по собі є пам’яткою про дотримання чистоти. Відомо, що люди, як правило не схильні кидати сміття там, де чисто. Наприклад, у одному з супермаркетів проводилось експериментальне дослідження: перевірялось як будуть поводити себе покупці у засміченому та незасміченому приміщеннях. У ході експерименту було з’ясовано, що подальше засмічення проходів у супермаркеті (наприклад, рекламними листівками, які роздавались при вході до приміщення) було звичайним явищем, але коли у магазині підтримувалась зразкова чистота, то майже ніхто не смітив. Отже, у чистому та впорядкованому середовищі правило “не смітити” стає більш значимим. Тому нам так часто приходиться спостерігати чистоту центральних вулиць міста, яким більш приділяють увагу комунальні служби, і сміття на окраїнах та на привокзальних майданах.

Аналізуючи методи корекції ставлення до довкілля, запропоновані американськими психологами, слід зазначити, що вони, здебільшого спрямовані на корекцію поведінки, тобто по суті своїй є сугубо біхевіористськими техніками, і не зачіпають такі важливі компоненти ставлення до середовища, як емотивний та когнітивний. На відміну від американської, в українській традиції екопсихологічного виховання важлива увага надається формуванню екологічної свідомості, яка, у свою чергу, спонукатиме екологічну поведінку.

Основні принципи пропаганди екологічної поведінки. Застосування методів пропаганди екологічної поведінки має свої закономірності.

1. Нагадування про екологічно доцільну поведінку повинно бути яскравим. Тобто, воно має бути фігурою, а не фоном.

2. Необхідно робити акцент на втратах, а не на виграші, оскільки більшість людей більш гостро переносять втрату. Перспектива втратити те, що вони вже мають породжує більш сильну мотивацію, ніж перспектива отримати щось додатково. Наприклад, дієвим методом економії електроенергії буде інформування населення, скільки воно втрачає грошей кожен рік, якщо не вживає певних заходів для збереження енергії.

3. Потрібно пропагувати позитивний образ громадянина, який свідомо ставиться до проблем охорони та збереження довкілля.

4. Можна з користю для екології застосовувати такі маніпулятивні соціально-психологічні закони як закони обов’язку та послідовності. Якщо людей вдасться переконати зробити незначні вчинки, спрямовані на охорону або поліпшення довкілля, то процес відомий під назвою “нога-у-дверях” може підштовхнути їх до більш масштабних та значних вчинків.

Питання для самоконтролю.

1. Як впливає сила екологічного стимулу на поведінку людини?

2. Як впливає мотивація на екологічну поведінку людини?

3. Які методи підсилення екологічної мотивації Ви знаєте?

4. Як застосовується принцип “зворотного зв’язку” у природоохоронній діяльності?

5. У чому полягають основні принципи пропаганди екологічної поведінки?