Особливості психічного розвитку немовляти

Криза ново- Період розвитку дитини від народження до одного року нази-| народженості ваготь стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важ- і ливу фазу новонародженості (від моменту народження де одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адапту''~' ся до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приі їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично (причому! останньою), і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Озн*-* кою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома мо
ментами. З одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може
задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок і^" -
го немовля є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковр
залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ни
насамперед, людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальніс
тю і мінімальними засобами спілкування грунтується увесь подальший розви-І
т»к дитини у цьому віці. І

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними можі ливостями та рядом вроджених механізмів, що проявляються в готовності нервоі вої системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу ж після народження вмикаються безумовні рефлекси, що забезпе ють роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім т у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження ) окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спр мовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'$ ними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Власне, новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще моя спостерігати у " чистому вигляді" вроджені, інстинктивні форми поведінки, сг мовані на задоволення органічних потреб людини (у кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, названі потреби забезпечують лише вия вання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гіі
ше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостям
освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення органічних потреб і
дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власі
людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), і на!
основі здійснюється психічний розвиток. І

Потреба отримувати враження від оточуючої дійсності, пов'язана з орієнту­вальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. До того ж, у перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, температур­ний) та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове й слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи голівки).

На відміну від малят тварин, у яких передусім удосконалюються рухи, для новонародженої дитини характерний насамперед розвиток зору та слуху. Психічна активність немовляти проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме з їх допомогою мозок отримує різно­манітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і, що ще важливіше, організатором таких вражень для новонаро­дженого є дорослий.

Численні дослідження свідчать, що батьки, які брали своїх дітей на

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного вії

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки, отримали вищі оцінки за тестами моторно­го й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціаль­ному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостері­гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слі& | зауважити, що батьки, яю з перших днів прагнуть брати активну участь у сліп-, куванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від '■ тих, хто не намагається встановити ранні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняє-: ться від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді | як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись продитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крімтого, стиль гри у батька; й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони] підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх | на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, \ наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннього віку малята, дивлячись на бать- ] ка, тягнуться до нього, очікуючи задоволення; мовляв, " якщо татко тут, і будемо гратися".

Батьки, у яких виникли міцні емоційні зв'язки з немовлятами, чуйні до^ потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них < вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоції но-^)ухова реакція (" комплекс пожвавлення " (Н. Фігурін, М. Денисова)), я вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спромс зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова < цінна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними. <

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що < межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основ критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавле виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого., на лементує, плаче, щоб звернути на себе увагу, вокалізує під час спіли з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не: задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюв тощо), а й спілкуються, граються з нею.

Після появи комплексу пожвавлення поведінку дитини; Вад 2 місяців _люють у_{ЖЄ не} органічні потреби, а передусім соціа

до 1 року своєю природою потреба в людині, у спілкуванні з НІ

тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру і: нюється під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Експеримент Троніка " Кам'яне обличчя"

Батьків попросили погратися зі своїми 3-місячними дітьми. У різних парах дорослий-дитина гра протікала по-різному: одні пари контактували між собою активно, інші поводилися дуже спокійно. Однак кожну пару влаш­товувала своя манера поведінки, оскільки вона вже стала звичною і для дитини, і для дорослого. Коли малята хотіли відпочити від активних дій, вони відверталися або закривали очі.

Цієї миті експериментатор просив дорослих припинити спілкування з дітьми, надавши своєму обличчю застиглого чи відсутнього виразу. У ді­тей це викликало подив, і вони намагалися вплинути на дорослих посміш­кою, агуканням та руховою активністю. Проте дорослі зберігали скам'яні­лий вираз обличчя. Через кілька хвилин поведінка дітей змінилася: хтось реагував на байдужість дорослого пхиканням, що переходило у нестримний плач, у інших текла слина і розпочиналася гикавка (усе це — очевидно мимо­вільні реакції).

Хоча дорослий залишався поруч, він раптово ставав емоційно недо­ступним — зміна, з якою немовляті було важко впоратися. Наприкінці екс­перименту дорослий відновлював звичну гру з дитиною, доки до неї не по­вертався гарний настрій.

Цей експеримент демонструє вагомість і важливість емоційного спіл­кування між батьками й немовлятами.

Соціальна Специфічна реакція посмішки на обличчя матері є свідчен-
ситуація ^{НЯМ Т0Г0> Щ}° ^{соиіальна} ситуація психічного розвитку не-

розвитку мовляти вже сформувалася. Л.С. Виготський назвав її ситуа­цією " МИ". За словами Л.С. Виготського, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: " Ми поїли", " Ми погуляли" тощо. Йдеться про нерозривну єдність дитини і дорослого. Немовля нічого не може без дорос­лого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність дорослого, який піклується про нього. Загалом—це ситуація потреби у комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Б. Ельконін, пустушка та погойдування — своєрідні ерзаци, замінники присутності дорослого, що пода­ють немовляті сигнал: " Усе спокійноГ, " Усе гаразд! ", " Я— тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти й дорослого приховує У собі протиріччя: дитина відчуває максимальну потребу в дорослому і водно­час не володіє специфічними засобами впливу на нього. Зняття зазначеного протиріччя призводить до зникнення соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір'ю спричиняє виникнення ново­го типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Б. Ельконіна й М. І. Лісіної, специфічна особливість Цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного вії

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки, отримали вищі оцінки за тестами моторно­го й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціаль­ному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостері­гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слі& і зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спіл­куваннізі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від^: тих, хто не намагається встановити ранні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняє­ться від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді; як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись продитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крімтого, стиль гри у батька й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх і на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннього віку малята, дивлячись на бать- ] ка, тягнуться до нього, очікуючи задоволення; мовляв, " якщо татко тут, * будемо гратися".

Батьки, у яких виникли міцні емоційні зв'язки з немовлятами, чуйнідо] потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них більший^ вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоцц но-рухова реакція (" комплекс пожвавлення " (Н. Фігурін, М. Денисова)), і вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спромс зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова і ційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що сл) межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основ» критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавле виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого»., на лементує, плаче, щоб звернути на себе увагу, вокалізує під час спіг з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не. задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюї тощо), а й спілкуються, граються з нею.

Після появи комплексу пожвавлення поведінку дитини: Від 2 місяців _люють уже не органічні потреби, а передусім соціа

до 1 року своєю природою потреба в людині, у спілкуванні з нЙ

тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру і: нюється під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Експеримент Тропіка " Кам'яне обличчя"

Батьків попросили погратися зі своїми 3-місячними дітьми. У різних парах дорослий-дитина гра протікала по-різному: одні пари контактували між собою активно, інші поводилися дуже спокійно. Однак кожну пару влаш­товувала своя манера поведінки, оскільки вона вже стала звичною і для дитини, і для дорослого. Коли малята хотіли відпочити від активних дій, вони відверталися або закривали очі.

Цієї миті експериментатор просив дорослих припинити спілкування з дітьми, надавши своєму обличчю застиглого чи відсутнього виразу. У ді­тей це викликало подив, і вони намагалися вплинути на дорослих посміш­кою, агуканням та руховою активністю. Проте дорослі зберігали скам'яні­лий вираз обличчя. Через кілька хвилин поведінка дітей змінилася: хтось реагував на байдужість дорослого пхиканням, що переходило у нестримний плач, у інших текла слина і розпочиналася гикавка (усе це — очевидно мимо­вільні реакції).

Хоча дорослий залишався поруч, він раптово ставав емоційно недо­ступним — зміна, з якою немовляті було важко впоратися. Наприкінці екс­перименту дорослий відновлював звичну гру з дитиною, доки до неї не по­вертався гарний настрій.

Цей експеримент демонструє вагомість і важливість емоційного спіл­кування між батьками й немовлятами.

Соціальна Специфічна реакція посмішки на обличчя матері є свідчен-
сигуація ^{Ням ТОГО> що соиішіьна} ситуація психічного розвитку не-

розвитку мовляти вже сформувалася. Л.С. Виготський назвав її ситуа­цією " МИ". За словами Л.С. Виготського, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: " Ми поїли", " Ми погуляли" тощо. Йдеться про нерозривну єдність дитини і дорослого. Немовля нічого не може без дорос­лого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність дорослого, який піклується про нього. Загалом—це ситуація потреби у комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Б. Ельконін, пустушка та погойдування — своєрідні ерзаци, замінники присутності дорослого, що пода­ють немовляті сигнал: " Усе спокійноГ, " Усе гараздГ, " Я— тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти й дорослого приховує У собі протиріччя: дитина відчуває максимальну потребу в дорослому і водно­час не володіє специфічними засобами впливу на нього. Зняття зазначеного протиріччя призводить до зникнення соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір'ю спричиняє виникнення ново­го типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Б. Ельконіна й М. І. Лісіної, специфічна особливість Цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного вік

її. Особливості психічного розвитку немовляти

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.

Після Другої світової війни у психології з'явилося поняття " госпіта-лізм", за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втрати­ли батьків і, внаслідок цього, утримувалися в лікарнях або дитячих будин­ках. Р. Спітц, приміром, звертає увагу на численні симптоми порушення поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим.

Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім не­гативно впливають на розвиток мовлення дитини, формування її пізна­вальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов 'язана з тим, скільки лю­бові (й у якій формі) вона сама отримала.

Ганна Фрейд, вивчаючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися у дитячих будинках, дійшла висновку, що у підлітковому віці вони були не здатні вступати у вибіркові стосунки з дорослими та одноліт­ками, зате більшість намагалася встановити тісні взаємини " дитина-мати" з будь-ким із дорослих.

Спостерігаючи за розвитком дітей у сучасних закритих дитячих уста­новах, педіатр Е. Піклер знайшла нові симптоми госпіталізму. Вона пише, що на перший погляд ці діти справляють гарне враження. Вони слухняні, зазвичай зайняті грою, по вулиці йдуть парами, не розбігаються, не затри­муються, не набридають своїми вимогами дорослим, їх можна легко роздяг­нути чи одягнути. Однак у таких дітей цілком відсутня вольова поведінка, власна ініціатива.

Дослідження М. І. Лісіної, що фундуються на ідеях Л. С. Виготського, довели, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності дитини до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб, керуванні орієнтувальною діяльністю дитини. Тобто, важ­ливе значення має присутність не матері як біологічного фактора, а дорос­лого як конкретного носія людської культури й способів її освоєння.

На основі цих теоретичних концепцій вдалося зробити важливі кроки у педагогічній практиці, спрямовані на виведення дітей зі стану госпіталіз­му. Наприклад, дослідження М. Ю. Кістяковської довели, що діти, які перебу­вали під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому серйозно відстава­ли не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку, наздоганяли своїх ровесників після того, як вдавалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повно­цінного психічного розвитку.

.Як результат, швидко розвиваються ті форми активності
со ливості функції, які покликані забезпечувати задоволення природні
розвитку | _соці_альних (передусім у спілкуванні з дорослими, у нови

враженнях) потреб дитини. Інтенсивно формується нервова система. Під час утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку відбува­ються процеси аналізу й синтезу зовнішніх сигналів.

Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голів­ку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки. Уже натретьому-четвертому місяці вона демонструє хапальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предме­тів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії погано скоординовані, та згодом починають співвідноситись із розташуванням, розмірами та формою різних предметів.

Така активність дитини призводить не лише до формування необхідних рухо­вих навичок, але й забезпечує інтеріоризацію орієнтувальних дій у зорове сприй­мання.

Водночас із формуванням хапальних рухів у дитини розвивається спромож­ність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стука­ти тощо), що послуговує основою для ознайомлення з різноманітними властиво­стями речей та розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово виникає тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на його мов­лення, розуміти слова. Водночас зростає ініціатива дитини у спілкуванні з доро­слим. Агукання (мимовільна неусвідомлена гра звуками " а-а-а", " е-е-е" тощо) після шести-семи місяців змінюється лепетанням, тобто багаторазовим повто­ренням складів типу " ба-ба-ба", " ма-ма-ма", а після дев'ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, почутими від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення слів із певними об'єк­тами чи діями. Після шести місяців дитина виділяє окремі слова як назви предме­тів та дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що позначають дії, виконувані дитиною з дорослим (" 'дайручки", " 'спатоньки", " від­крий ротик").

Засвоєння назв предметів вимагає спеціальних дій (наприклад, розглядання останніх разом з дорослим) за умови емоційної зацікавленості дитини (Г. Розен-гарт-Пупко та ін.).

Уже наприкінці першого року життя слово дорослого починає виконувати Функції регулювання поведінки дитини.

». Криза першого року пов'язана з освоєнням мовлення. Якщо

_п спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна

система, детермінована біоритмами, то поступово вона всту­пає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина залишається без надійних орієнтирів у навко-

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного віку Ш ^. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства__________________________________________________________________________________________________________ £ 1

лишньому світі: біологічні детермінанти вже істотно деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.

Спостерігається загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце по­рушення всіх біоритмів, зокрема, сну; порушення задоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витри­мка дорослих пом'якшують характер кризи.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування струк­тури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предмет­ної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу) дій.

Мову однорічної дитини Л.С. Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою вона є спілкуван­ням, за змістом—емоційно-безпосереднім зв'язком із дорослими та ситуацією.

Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційно й фонетично, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лишез утаємниченими у " шифр" дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв'язок між словами, внаслідок чого мова: нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афекту.

Поява й зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першо-1 го року.