Підприємство як суб’єкт трудового права України.

Систематична, на ризик власника за йога ініціативою діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надан­ню послуг і заняттю торгівлею з метою одержання прибутку становить підприємництво. Осіб, які займаються такою діяльністю, називають підприємцями. Цей термін у життя увів фран­цузький економіст Р.Кантільйон ще на початку ХVІІІ ст., відносячи до підприємців тих людей, що нe мали фіксованого прибутку, займалися економічною діяльністю в умовах неста­більності та непередбачених цін.

Суть підприємницької діяльності полягає в тому, що внас­лідок її проведення виробляються нові товари чи блага або поліпшується якість існуючих, впроваджуються нові способи ви­робництва чи комерційного використання існуючих товарів, освоюються нові джерела отримання сировини чи напівфабрикатів, створюються промислові чи комерційні організації ново­го типу.

Організаційні форми підприємництва обираються власником і можуть бути різними: підприємством, установою, організацією, фірмою, акціонерним товариством тощо. Кожна з цих організаційних форм є складним структурним утворенням, мав свої особливості. Підприємства чи організації, створення яких належним чином оформлене, стають важливою ланкою суспільства, в якій здійснюються економічні процеси. Тому саме ця ланка відображає закономірності функціонування суспіль­ства в цьому і характеризується специфічними особливостями розвитку.

Одночасно підприємство виступає як ланка цілої системи суспільних відносин, бо came виробничі відносини на кожному підприємстві чи в організації створюють ту соціально-еконо­мічну основу, на якій базуються усі інші відносини - правові, моральні, соціальні, психологічні тощо.

Caмe на підприємстві чи в іншій організаційній формі під­приємництва робоча сила безпосередньо поєднується із засо­бами виробництва, здійснюється процес виробництва матері­альних благ, виконуються основні функції виробництва, роз­поділу, обміну і споживання. Тому держава наділяє підприємства та інші організаційні форми підприємництва широким комплексом прав і обов’язків, які в сукупності створюють його правосуб’єктність.

Підприємством визначається самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з мотаю одержання відповідного прибутку (доходу). Вона здійснює будь-яку господарську діяльність, що не заборонена законодавством України і відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника май­на чи уповноваженого ним органу, підприємства - засновника або за рішенням трудового колективу. Вона може бути створе­но також внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, в ре­зультаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі струк­турної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Утворене підприємство підлягає державній реєстрації, внас­лідок чого воно набуває права юридичної особи. Дів підприємство на підставі статуту, що затверджений власником. Статут включив найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мету діяльності, органи управління та порядок їх формування. До статуту можуть включатись положення, пов'я­зані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відно­сини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін.

Реєстрація статуту є юридичним фактом створення підприємства. Вона одночасно є і установчим актом, і актом перевірки статуту з тачки зору його відповідності чинному законодав­ству, законності створення підприємства. Caмe реєстрація ста­туту є вимогою, при виконанні якої підприємство набуває пра­ва бути суб’єктом правових відносин. Добровільність створен­ня підприємства, відсутність будь-яках спеціальних дозволів державних, господарських або іншим органів дають підстави зробити висновок про існування явочно-нормативного поряд­ку створення підприємств, вільного від відомчого, регіональ­ного або місцевого регулювання.

З цього явочно-нормативного порядку зроблені окремі винятки: не можуть створюватись малі підприємства при державних виробничих підприємствах і організаціях, утворювані підприємства не можуть займатися певними видами діяльності, що визначені державою в спеціальному переліку.

Підприємство як юридична особа є носієм і володарем ос­новного і абсолютного права - права власності, незалежно від того, в якій формі воно виступає. Основним джерелом ство­рення і примноження власності є виробнича діяльність. Використовуючи своє майно, підприємство виробляє продукцію, реалізовує її і здобував прибуток, за рахунок якого і формує своє майно. Належне підприємству майно охороняється зако­ном і може бути вилучене у власника тільки за рішенням суду.

Наявність у підприємства майна, необхідного йому для. здійснення своїх статутних завдань, зумовлює його матеріаль­ну відповідальність у разі вчинення протиправних дій і заподі­яння збитків іншим юридичним особам, громадянам і державі. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що ним виробляється, послуги та необхідність забезпечення виробничого і соціального розвитку, підвищення доходів. Для виконання своїх завдань підприємство вступає з робітниками і службовцями в тривалі трудові відносини, що робить підприємство суб’єктом цих відносин, а відповідно і суб’єктом трудо­вого права. Трудові відносини, які створюються на підприємстві, у разі однократного виконання сторонами своїх обов'язків не закінчуються і не припиняються. При цьому підприємство пе­ребував у відносинах з робітниками і службовцями нe тільки по застосуванню їх праці, а й в інших відносинах, що є похідними від трудових і відносяться до предмету регулювання трудового права, таких, як відносини по встановленню умов праці, роз­гляду трудових спорів, соціальному страхуванню тощо.

Значення підприємства в трудових відносинах полягав саме в тому, що воно володіє роботодавчою правосуб’єктністю, здат­ністю надавати роботу і створювати трудові відносини.

Трудова правосуб’єктність підприємства є відносно само­стійною. Вона може йому належати незалежно від того, чи мав підприємство статус юридичної особи. Підприємство як суспільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якаю виступав більш велике об’єднання. Для того щоб підприємство було суб’єктом трудового права, необхідні наявність у нього потреби використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьо­му підприємство самостійно встановлює форми, системи і роз­міри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові ок­лади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконува­них ними робіт.

Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.

Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, надавати інші пільги, передбачені законодавством. Воно мав право самостійно вста­новлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скороче­ний робочий день, заохочувати працівників підприємств та ус­танов, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.

Одночасно держава гарантує підприємству додержання його прав і законник інтересів. He допускається втручання держав­них, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів в господарську та іншу діяльність підприємства. Рівні правові та економічні умови roсподарювання забезпечуються підприємству державою незалежно від форм власності.

Ліквідація та реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника. Воно ліквідується також у разі визнання йогo банкрутом, за рішенням суду, якам установчі документа і рішення про створення підприємства визнані недійсними.