Африканська хартія прав людини та народів 1981

— міжнар. регіональна конвенція, що стала основою для кодифікації прав людини і народів на афр. континенті. Прийнята в 1981 Асамблеєю глав держав та урядів Організації африканської єдності (ОАЄ) і набула чинності 1986 після її ратифікації державами-членами. А. х. п. л. і н. 1981 іменується також Банжульською хартією (за місцем прийняття — м. Банжул, Гамбія). Цілі Хартії полягають у запровадженні міжнар. стандартів прав людини з урахуванням специфіки розвитку цих прав у країнах Африки, закріпленні особливих прав народів як важливого інструменту гарантування прав людини. В А. х. п. л. і н. 1981 підкреслюється, що «свобода, рівність, справедливість і гідність є суттєвими цілями для досягнення законних прагнень африканських народів» і вони мають спрямовуватися на «викорінення усіх форм колоніалізму в Африці, координацію і посилення їх співробітництва, зосередження зусиль на досягненні кращого життя...». Реалізація зазначених цілей має відбуватися через історичну традицію та цінності афр. цивілізації. Висловлено переконання, що «право на розвиток, а також громадянські і політичні права не можуть бути відокремлені від економічних, соціальних і культурних прав як у їх концептуальному, так і універсальному значенні, і що задоволення економічних, соціальних та культурних прав є гарантією для користування громадянськими і політичними правами» (преамбула). В документі подано широкий перелік громадянських, політ., соціально-екон. та культурних прав і свобод людини, а також прав народів, чим підтверджена прихильність афр. держав принципам прав і свобод людини та народів, які містяться у деклараціях, конвенціях та ін. документах ОАЄ, Руху неприєднання, ООН. Хартія закріпила, зокрема, такі права людини: право на рівність перед законом та рівний захист законом; право на життя, повагу і гідність; заборона всіх форм експлуатації і гноблення людини, включаючи рабство, работоргівлю, тортури, нелюдські або принижуючі гідність види поводження і покарання; право на свободу та особисту безпеку, включаючи свободу від свавільного арешту або затримання; право бути вислуханим у справі; право на презумпцію невинності; захист і розумні строки розгляду справи судом; право на свободу совісті, інформацію, об'єднання та мирні збори; право покидати країну і повертатися до неї; свобода пересування і проживання; право на політ, притулок; право вільно брати участь в управлінні країною і рівного доступу до держ. служби та держ. власності; право на працю, освіту, культуру, захист моральних і традиц. цінностей, що визначаються сусп-вом, тощо (ст. 1 — 18). Крім того, «забороняється масове вигнання осіб, які не є громадянами держави. Під масовим вигнанням розуміється і вигнання національних, етнічних або релігійних груп» (п. 5 ст. 12). Спец, розділ Хартії присвячений надзвичайно широким обов'язкам індивідів з урахуванням особливостей розвитку афр. суспільства: кожний індивід має обов'язки щодо своєї сім'ї, сусп-ва, д-ви та ін. законно визнаних спільнот і міжнар. співтовариства; права і свободи кожного індивіда повинні здійснюватися з належним урахуванням прав інших, колект. безпеки, моралі та заг. інтересу; кожний індивід повинен поважати свого ближнього і ставитися до нього без дискримінації та підтримувати стосунки, що мають на меті забезпечувати і посилювати взаємну повагу і терпимість. Індивід також зобов'язаний: дбати про гармон. розвиток сім'ї, поважати своїх батьків, підтримувати їх у разі необхідності; слугувати своїй нац. спільноті; не вступати у компроміс щодо безпеки д-ви, гр-нином якої він є, або в якій

проживає; берегти і посилювати соціальну та нац. солідарність, особливо в разі загрози останній; берегти і розвивати афр. культурні цінності у дусі терпимості, діалогу і консультацій; сприяти досягненню афр. єдності (ст. 27—29). У Хартії окреслено права народів: право на рівність; право на існування, пов'язане із невід'ємним правом народу на самовизначення і правом на вільне визначення свого політ, статусу та здійснення свого екон. і соціального розвитку; право колонізованих або поневолених народів на звільнення від пут панування; право на одержання допомоги з боку держав—учасниць Хартії у визв. боротьбі проти іноз. панування у політ., екон. і культур, сферах; право вільно розпоряджатися своїми багатствами та природ, ресурсами; право на законне повернення своєї власності, а також на адекватну компенсацію у випадку її незакон, захоплення; право на екон., соціальний і культур, розвиток; право на рівне користування заг. спадщиною людства; право на розвиток; право на нац. і міжнар. мир та безпеку; право на здорове довкілля, сприятливе для розвитку народів (ст. 19—24). Своєрідними гарантіями зазначених прав народів є встановлені в Хартії обов'язки держав. Поряд із зобов'язаннями кожної держави-учасниці дотримувати і забезпечувати ці права, в ній виділено два особливих зобов'язання держав щодо сприяння правам народів: обов'язок вживати всіх необхід. заходів для викорінення будь-яких форм іноз. екон. експлуатації, особливо з боку міжнар. монополій, з тим, щоб народи могли одержувати всі вигоди від переваг, які надаються їм нац. ресурсами (п. 5 ст. 21); обов'язок в індивід, або колект. порядку забезпечити народам реалізацію їх прав на розвиток (п. 2 ст. 22). Держави—члени ОАЄ зобов'язалися визнати права, обов'язки і свободи, які містяться в А. х. п. л. і н. 1981, і вжити законод. та ін. заходів для їх здійснення (ст. 1). З цією метою в липні 1987 створено Африканську комісію з прав людини і народів. Вона складається з 11 членів, які обираються таємним голосуванням Асамблеєю глав держав та урядів ОАЄ; при цьому кандидатами висувають найвідоміших осіб найвищої репутації (ст. 30—31). Функції Комісії: 1) сприяти правам людини і народів, зокрема: а) збирати документи, організовувати вивчення і дослідження афр. проблем у сфері прав людини і народів, проводити семінари, симпозіуми і конференції, розповсюджувати інформацію, підтримувати нац. і місц. установи, заінтересовані у правах людини і народів, висловлювати свої міркування та давати рекомендації урядам; б) розробляти принципи і норми, спрямовані на розв'язання правових проблем, що стосуються прав людини і народів та фундамент, свобод, на яких афр. уряди можуть засновувати своє законодавство; в) співробітничати з іншими афр. та міжнар. установами, заінтересованими у сприянні та захисті прав людини і народів; 2) забезпечувати захист прав людини та народів на засадах Хартії; 3) тлумачити всі положення Хартії на прохання держави-учасниці, інституції ОАЄ або афр. організації, яка визнана ОАЄ; 4) здійснювати будь-які ін. завдання, доручені Комісії Асамблеєю глав держав та урядів (ст. 45). А. х. п. л. і н. 1981 є першим на афр. континенті регіон, документом, де відображено як загальнолюдські цінності шодо захисту прав і свобод людини у сучас. сусп-ві, так і цінності захисту людини, властиві афр. спільнотам, що мають зберігатися і розвиватися. Хартія є також першим у міжнар. праві документом, в якому сформульована система правових норм, що визначає перелік прав народів і встановлює правовий зв'язок між правами народів і державами—учасницями Хартії (механізм здійснення прав людини і народів). Значення документа полягає і в тому, що він сприяє утвердженню прав народів як категорії міжнар. співтовариства шляхом закріплення їх у міжнар. праві.