Форми міжнародної співпраці у сфері охорони навколишнього природного середовища

Міжнародно-правова охорона планетарного середовища та космічного простору

Міжнародно-правова охорона планетарного середовища здійснюється у таких основних напрямах:

· охорона атмосферного повітря;

· охорона озонового шару;

· попередження радіаційного впливу на навколишнє сердовище.

Центральне місце в системі норм по охороні атмосфери Землі посідають Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р та Кіотський протокол до неї 1997 р..

Учасники Конвенції про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р. зобов’язалися не вдаватися до військового або ворожого використання засобів впливу на природне середовище (навмисного управлінню природними процесами – циклонами, антициклонами, фронтами хмар і т.д.), які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідк. При цьому перелік заборонених дій не вичерпується вказаними в Конвенції, оскільки у будь-який час можуть бути створені нові засоби дії. Конвенція встановлює межі дозволених дій держав у сфері управління природними явищами і безстроковою.

Відповідно до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р. держави домовилися про необхідні заходи щодо скорочення і запобігання забрудненню повітря, передусім відносно засобів боротьби із викидами забруднень повітря (головним чином сірки, азоту та їх сполук). Передбачається, зокрема, обмін інформацією з цих питань, періодичні консультації, здійснення спільних програм регулювання якості повітря і підготовці відповідних фахівців відповідних спеціальностей. На основі Конвенції в структурі Європейської економічної комісії ООН створений спеціальний орган, що забезпечує координацію національних заходів по виконанню конвенційних положень. У 1985 р. до Конвенції був прийнятий Протокол про скорочення викидів сірки або їх трансграничних потоків, згідно якому викиди сірки повинні бути скорочені до 1993 р. на 30 %.

Метою Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 1992 р. є стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Учасники Конвенції мають вживати попереджувальні заходи у області прогнозування, запобігання або зведення до мінімуму причин зміни клімату і зменшення його негативних наслідків. Кіотський протокол 1997 р., зокрема, встановлює обсяги допустимих викидів державами парникових газів, а також допускає можливість продажу квот річних викидів.

Іншим складовим елементом системи міжнародного захисту природи є охорона озонового шару. Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 р. і Монреальський протокол по речовинах, що руйнують озоновий шар, 1987 р. дають перелік озоноруйнуючих речовин, визначають заходи по забороні ввезення і вивозу озоноруйнуючих речовин і продукції, що їх утримує, без відповідного дозволу (ліцензії). Забороняється також ввезення вказаних речовин і продукції з країн, що не є учасниками Конвенції і Протоколу, і вивіз їх в ці країни. Протокол 1987 р. обмежив виробництво фреонів і інших подібних речовин, до 1997 р. їх виробництво повинне було припинитися повністю. Держави періодично інформують заснований відповідно до Конвенції і Протоколу Секретаріат про виробництво, споживання і використання озоноруйнуючих речовин. Учасниками Конвенції розробляються національні системи збирання, зберігання, регенерації і утилізації озоноруйнуючих речовин.

Питання захисту навколишнього середовища від радіаційного забруднення регулюються нормами Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р., Договором об нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., Міжнародною конвенцією про охороні людського життя на морі 1974 р. і Протоколом 1978 р. до цієї Конвенції (щодо експлуатації суден із ядерними енергетичними установками), Конвенцією про відповідальність у області морського перевезення ядерних матеріалів 1981 р., Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., інших міжнародних документів.

Договір про Антарктиду 1959 р. забороняє скидання радіоактивних речовин південніше 60-й паралелі південної широти. Умисному захороненню в океані шкідливих, зокрема радіоактивних, відходів присвячена Лондонська конвенція 1972 р. по запобіганню забрудненню моря скиданням відходів і інших матеріалів, однак Конвенція не регулює порядок захоронення радіоактивних відходів, що транспортуються як вантажі. Питання експлуатації судів із ядерними силовими установками і відповідного захисту морського середовища регламентують Лондонська конвенція про охорону людського життя на морі 1960 р., Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною у області атомної енергії 1960 р. і доповнююча її Брюссельська додаткова конвенція 1963 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність у області морських перевезень розщеплюваних матеріалів 1971 р. тощо. Ці конвенції регулюють також питання відповідальності за спричинення шкоди внаслідок використання атомної енергії, зокрема в разі скидання радіоактивних відходів.

Специфічним об’єктом міжнародно-правової охорони є космічний простір. Відповідно до Договору про космос 1967 р., а також Угоди про Місяць 1979 р. зобов’язують держави при вивченні і використанні космічного простору і небесних тіл уникати їх забруднення, вживати заходи для запобігання порушенню рівноваги, що сформувалася на них. Небесні тіла та їх природні ресурси оголошені загальною спадщиною людства.

5. Міжнародно-правова охорона морського середовища

Основним змістом міжнародно-правової охорони морського середовища є попередження його забруднення нафтою, нафтопродуктами, хімічними речовинами, а також радіоактивними відходами.

Норми, присвячені охороні морського середовища, містяться як у загальних конвенціях з морського права (Женевські конвенції 1958 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р.), так і у спеціальних договорах (Міжнародна конвенція про попередження забруднення моря нафтою 1954 р., Конвенція про попередження забруднення моря скиданням відходів і інших матеріалів 1972 р., Конвенція про попередження забруднення моря із суден 1973 р. тощо).

Міжнародна конвенція про попередження забруднення моря нафтою 1954 р. забороняє злив нафти і нафтосумішей із суден, в т.ч. танкерів, зобов’язує держави обладнувати порти установками для прийому залишків нафти із суден.

Конвенція про попередження забруднення моря скиданням відходів і інших матеріалів 1972 р.

виділяє три групи речовин:

· речовини, для скидання яких необхідний попередній спеціальний дозвіл;

· речовини, для скидання яких необхідний попередній загальний дозвіл;

· речовини, скидання яких забороняється за будь-яких умов (до останніх, зокрема, відносяться ртуть, кадмій, хлорорганічні сполуки, нафта і її суміші, радіоактивні матеріали, стійкі пластмаси і т.п.).

Конвенція про попередження забруднення моря із суден 1973 р. забороняє скидання будь-яких небезпечних речовин, включаючи нафту і отруйні речовини, стічні води і сміття з усіх суден, крім військових суден, а також державних суден, які перебувають на державній некомерційній службі. Прибережні держави вправі інспектувати іноземні судна і здійснювати судове переслідування правопорушників. Низка районів мають особливо суворий режим контролю за недопущенням скидання небезпечних речовин. До таких районів, наприклад, віднесені Чорне, Середземне та Червоне моря, Перська та Оманська затоки).

З метою боротьби із забрудненням значних морських просторів міжнародне право допускає особливі заходи – втручання. У 1969 р. було прийнято Міжнародну конвенцію щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій. Що призводять до забруднення моря нафтою, а у 1973 р. – Протокол про втручання щодо речовин, інших ніж нафта. Сторони можуть вживати у відкритому морі такі заходи, які можуть виявитися необхідними для попередження, зменшення чи усунення серйозної загрози їх узбережжю. Прибережна держава має право на застосування примусових заходів що ліквідації аварій, а у випадку реальної загрози забруднення – навіть затопити судно.

Питання відшкодування шкоди регулюються Конвенцією про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., а також Доповненням до цієї Конвенції, прийнятими у 1971 р. Ці Доповнення передбачають створення міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення моря нафтою. В основі цих угод лежить принцип об’єктивної відповідальності за шкоду, спричинену забрудненням моря нафтою, тобто принцип невідворотності відповідальності незалежно від вини.

6. Міжнародно-правова охорона рослинного і тваринного світу

Відносини у області охорони і використання тваринного світу, а також у сфері збереження і відновлення середовища його незаселеного в цілях забезпечення біологічної різноманітності, стійкого існування тваринного світу, збереження генетичного фонду диких тварин і захисту тваринного світу регулюється як універсальними (Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення, 1973 р. і ін.), так і численними двосторонніми угодами.

Так, цілями Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р. є збереження біологічного різноманіття, стійке використання його компонентів і спільне отримання на справедливій і рівній основі вигод, зв’язаних з використанням генетичних ресурсів. Держави визначають компоненти біологічного різноманіття, вживають заходи по їх збереженню і раціональному використанню, здійснюють оцінку дії і зведення до мінімуму несприятливих наслідків, регулюють застосування біотехнологій і ін.

Міжнародно-правова охорона тваринного і рослинного світу розвивається по таких основних напрямах.

1) охорона природних комплексів. Наприклад, відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місце проживання водоплавних птахів, 1971 р. держави визначили на своїй території відповідні водно-болотні угіддя і включили їх в спеціальний Список, переданий на зберігання в Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів. Конвенція передбачає проведення періодичних конференцій країн-учасниць по виконанню її положень;

2) охорона рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин. Міжнародне співробітництво в цій сфері відносин здійснюється передусім на підставі Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, 1973 р. До Конвенції прийнято три Додатки. Додаток I містить перелік видів, що знаходяться під загрозою зникнення, торгівля якими робить на них існування несприятливий вплив. У Додатку II перераховані види, що можуть опинитися під загрозою зникнення, якщо торгівля ними не буде суворо контролюватися. У Додатку III вказані види, торгівлю якими необхідно контролювати. Конвенція встановлює загальні правила державного регулювання торгівлі рідкісними видами фауни і флори. Відповідно до Угоди про збереження білих ведмедів 1973 р. заборонена здобич білих ведмедів, крім випадків використання їх в наукових цілях, місцевим населенням з використанням традиційних методів полювання тощо. Заборонений також експорт, імпорт і доставка на територію, а також торгівля на території учасників Конвенції білих ведмедів і одержаною з них продукцією (шкур і т.п.);

3) забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Наприклад, Конвенція про збереження живих ресурсів Антарктики 1980 р. свідчить, що будь-який промисел і пов’язана з ним діяльність в районі на південь від 60-й паралелі південної широти повинні відповідати таким принципам:

· запобігання скороченню чисельності виловлюваної популяції до рівнів, нижче за які не забезпечується її стійке поповнення;

· відновлення виснажених популяцій;

· зведення до мінімуму небезпеки змін в морській екосистемі, щоб було можливим стійке збереження морських живих ресурсів Антарктики.

На підставі норм Конвенції створена Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, до задач якої входить збирання інформації про використання ресурсів Антарктики і координація відповідної діяльності держав-учасників.