Міжнародно-правові акти як джерела врегулювання співпраці у сфері охорони навколишньго природного середовища.

Історія міжнародної екологічної співпраці налічує понад 150 р. Перші міжнародні документи з охорони навколишнього природного середовища були прийняті в кінці XIX століття.У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання та охорону морських котиків у Тихому океані.

Людство почало приділяти значну увагу охороні й збереженню навколишнього середовища на початку XX століття. У 1900 р. було прийнято Міжнародну угоду для збереження первісної фауни і флори в Африці. Перша міжнародна конференція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 р. в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конференція давала дозвіл на знищення деяких видів “шкідливих” птахів. У 1913 роках відбулася Перша Міжнародна конференція із захисту природи. У 1950 р. В Парижі було підписано нову Конвенцію про охорону всіх видів птахів. Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з другої половини XX століття. Найвагоміші з них - програма ООН Людина та біосфера (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 р., Європейська хартія про навколишнє середовище та здоров'я (1990), Конференція із захисту видів (1993), Конференція збереження біорізноманіття (1993), Конференція із захисту клімату (1984), Декларація про ліс (1994), Порядок денний XXI століття (1992). Важливими документами міжнародних природоохоронних відносин є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конференція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про середовище, яке оточує людину, що є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конференція про зміну клімату; Конференція про біологічну різноманітність; Конференція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЄД, - Порядок денний на XXI століття - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під яким слід розуміти таку модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому середовищі.

Щорічно в світі проводяться сотні та навіть тисячі конференцій та зустрічей екологічного напряму (багатосторонні та двосторонні, урядові та неурядові), на яких приймаються відповідні документи: погодження, декларації, договори та інші. Це одна з найрозвинутіших форм міжнародної співпраці. Найбільш важливі з них:

- Міжнародна конференція по боротьбі з заразними хворобами тварин (Женева, 20 лютого 1935 р.);

- Міжнародна конференція по регулюванню китобійного промислу (Вашингтон, 2 грудня 1946 р.), що доповнила та розвинула положення Угоди по регулюванню китобійного промислу (Лондон, 8 червня 1937 р.);

- Перша міжурядова конференція експертів по науковим основам раціонального використання та збереження природних ресурсів біосфери (Париж, 4-13 вересня 1968 р.), підготовлена ЮНЕСКО за участю ООН, ФАО, ВОЗ, МСОП та ін. Робота йшла по трьом напрямкам: наукові дослідження, освіта, політика;

- Конференція ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 5-6 червня 1972 р.) за участю 113 країн було прийнять два основних документи: Декларація принципів, що включала 26 основних положень та План заходів, де були зазначені шляхи вирішення організаційних, економічних та політичних завдань щодо взаємовідносин держав при співпраці у сфері охорони довкілля;

- Конференція щодо охорони всесвітнього культурного та природного спадку (Париж, листопад 1972 р.);

- Нарада по безпеці та співробітництву в Європі (Хельсінкі, серпень 1975 р.) за участю країн Європи, США та Канади було прийнято Заключний акт, в якому були відображені питання екологічної та політичної безпеки.

- Конференція щодо забруднення повітря (Женева, 13 листопада 1979 р.);

- Конференція щодо впливу промислових аварій (Хельсінкі, 17 березня 1992 р.);

- Міжнародна конференція про громадянську відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (Брюссель, 29 листопада 1969 р. зі змінами та доповненнями від 18 грудня 1971 р. та від 19 листопада 1976 р.);

- Конвенція щодо заборони воєнного чи будь-якого іншого ворожого впливу на навколишнє середовище (Женева, 18 травня 1977 р.);

- Венська зустріч представників держав-учасниць Наради в Хельсінкі (Вена, 22 квітня 1985 р.). На ній було прийнято документ, який містив такі рекомендації:

* зменшити викиди в атмосферу сірки на 30 % до 1995 р., а також вуглецю та інших забруднюючих речовин;

* розробити способи захоронення небезпечних відходів;

* провести дослідження ролі СО2 у глобальних кліматичних змінах;

- Монреальська зустріч (Монреаль, 16 вересня 1987 р.), на якій представники 98 країни прийняли Погодження (Монреальський протокол) про поступове припинення серійного виробництва хлорфторвуглецю та заборону викиду його в атмосферу;

- Лондонська зустріч (Лондон, 27-29 червня 1990 р.), де представники майже 60 країн підписали додатковий (до Монреальського) протокол з вимогою повністю припинити виробництво хлорфторвуглецю до 2000 р.;

- Конференція ООН по довкіллю та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р.), організована для обговорення підсумків 20-річної діяльності після Столькгольмської конференції. В ній брали участь 179 держав та більш ніж 30 міжнародних організацій, на ній зустрілись 114 глав держав, представники 1600 неурядових організацій. В Ріо були обговорені та прийняті п'ять основних документів:

* Декларація Ріо про довкілля та розвиток, 27 принципів якої визначають права та обов'язки країн в сфері забезпечення розвитку та благополуччя людей;

* Програма дій ООН “Порядок денний на XXI століття”, що вміщує план міжнародних дій за навколишнього середовища на межі XX та XXI століть Злобін Ю. А. - Основи екології - К., 1998. - С. 237..

* Заява “О принципах щодо відношення до лісів”, яка стосувалася управління, захисту та стійкого розвитку всіх видів лісів, життєво необхідних для забезпечення економічного розвитку та збереження всіх форм життя;

* Рамкова конвенція “Про зміну клімату”, ціль якої - стабілізація концентрації в атмосфері газів, що викликають парниковий ефект, на таких рівнях, які не викличуть небезпечного дисбалансу клімату планети;

* Конвенція “Про біологічне різноманіття”, яка вимагала, щоб країни ужили заходів для збереження різноманіття живих істот та забезпечили справедливий розподіл користі від використання біологічного різноманіття;

- Загальноєвропейська конвенція міністрів навколишнього середовища (Софія, жовтень 1995 р.), було прийнято підсумкові документи, основні з яких: Декларація міністрів; Екологічна програма для Європи;

- Конференція Сторін Рамкової Конвенції ООН по зміні клімату (Кіото, Японія, грудень 1997 р.), на якій був підписаний Протокол до Конвенції чи Кіотський протокол;

- Міжнародний конгрес по стабільному розвитку (World Summit on Sustainable Development),

Висновок

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища протягом минулих десятиліть, безсумнівно, прогресувало. Воно розширилося, охопивши всі країни і народи, стало більш глибоко пов'язаним із всебічним розвитком суспільства. Зросла наукова обгрунтованість природоохоронної діяльності урядів і міжнародних організацій. Співпраця виросло в організаційному відносини. Природоохранительное співробітництво стало невід'ємним елементом життя міжнародного співтовариства на сучасному етапі.

Можна виділити наступні принципи права охорони навколишнього середовища:

• принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами;

• запобігання забруднення природного середовища; оголошення природного середовища в межах міжнародних територій загальним надбанням людства;

• свобода дослідження природного середовища;

• співпраця в надзвичайних обставинах.

Основні напрями міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища - власне охорона навколишнього середовища та забезпечення її раціонального використання.

Об'єктами міжнародного захисту є:

• атмосфера Землі, навколоземний і космічний простір;

• світовий океан;

• тваринний і рослинний світ;

• охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами.

Список літератури

1. Стокгольмська декларація (16.06.1972, м. Стокгольм (Швеція))

2. Загальноєвропейська конвенція міністрів навколишнього середовища (Софія, жовтень 1995 р.)

3. Конвенція з запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972р.

4. Африканська Хартія 1981р.

5. Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку 1992р.

6.Резолюція Генеральної Асамблеї ООН " Економічний розвиток і охорона природи" 1962р.

7. Африканська Хартія прав людини і народів 1981 р.

8. Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бойнан Дж.: " Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища." Підручник - Львів: Вид. центр ЛНУ, 2002 р. - 336с.

8. Сайт https://uk.wikipedia.org