Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

Найвідомішою емпіричною класифікацією типів особистості е систематика, запропонована К.-Г. Юнгом. В основі типології - екстраверсія як зверненість до об'єктів навколишнього чи внутрішнього світу та інтроверсія як рефлексія, перешкода контакту з об'єктами, сумнів і недовіра до об'єктів. Інтроверти зосереджені на своєму суб'єктивному стані, вони формують уявлення про світ за власними враженнями і висновками, задумливі, стримані, схильні до самоспоглядання, наділені розвиненою інтуїцією. Екстраверти, навпаки, зорієнтовані назовні, об'єктивні, спостережливі, черпають життєві сили у діяльності. Іноді вважають, що екстраверти товариські, а інтроверти - ні, але це не зовсім правильно, тому що вони по-різному спілкуються, наприклад інтроверт може добре виконувати функції керівника. Психологічній сумісності в процесі спільної діяльності сприяє врівноважування інтровертивних співробітників екстравертивними, відзначав К.-Г. Юнг. Проте по-справжньому зрозуміти один одного можуть тільки люди одного типу.

Юнг пов'язував екстраверсію й інтроверсію з двома способами пристосування до об'єктивного світу, що склалися еволюційно: " Перший шлях - це підвищена плодючість за відносно малої обороноздатності і недовговічності окремого індивіда; другий шлях - це озброєння індивіда різноманітними засобами самозбереження за відносно малої плодючості". Він називав ці типи родючим і ненажерливим. Обидва стилі існування ефективні, але один досягає успіху завдяки встановленню безлічі відносин, а інший - за допомогою їх монополізації.

Екстраверсія - інтроверсія виражають ставлення свідомості до внутрішнього чи зовнішнього світу. Більшість людей є екстравертами; більшість інтровертів - чоловіки. Однак це співвідношення непостійне, простежуються і вікові закономірності. За Юнгом, стійкість людей потребує привласнення об'єктів, ідентифікації з ними, тому першу половину життя вони проживають як екстраверти.

У зрілому й літньому віці людина більше звертається всередину себе, переходячи від життя у світі предметів і явищ до духовного життя. Іноді схильна до інтроверсії людина в другій половині життя може стати екстравертом.

Юнг не пов'язував однозначно екстраверсію - інтроверсію ні з досвідом, ні зі спадковістю, наголошуючи, що в різних соціальних верствах і сім'ях представники екстраверсії - інтроверсії трапляються рівномірно.

Вчення про екстраверсію - інтроверсію з позиції теорії особистісних рис розвивали Дж.-П. Гілфорд, який за допомогою факторного аналізу виокремив його п'ять складників (соціальну інтроверсію, розумову інтроверсію, депресію, схильність до перепадів настрою, безпечність), і Г.-Ю. Айзенк.

Екстраверсія - інтроверсія як ставлення до об'єктів --не єдина підстава для визначення типів. Залежно від способу формування цього відношення можна виокремити вісім психологічних типів (табл. 2.11). Людина, яка у своєму досвіді насамперед спирається на відчуття (сенситив), довіряє своїм органам чуття. Якщо в людини переважає мислення (інтелектуал), то вона прагне отримати відповідь на питання, що таке реальність. Люди третього типу (емоціонали) спираються на почуття, завдяки чому вони передусім визначають, подобається їм об'єкт (явище) чи ні, а питання про те, що він собою становить, для них другорядне. Представники четвертого типу (інтуїтивісти) здатні робити висновки і приймати рішення, зважаючи не тільки на наявну інформацію, а й заповнюючи її брак особливим внутрішнім чуттям, яке Юнг визначав як здатність бачити те, що відбувається " за рогом".

Чотири функції свідомості, за переважанням яких було виокремлено ці типи, перебувають в опозиційних відношеннях: що краще розвинена сфера відчуттів, то слабша інтуїція, а інтелектуали, як правило, гірше орієнтуються у почуттєвому. Це співвідношення допомагає приблизно визначити слабкі місця у представників різних типів. Так, сенситив - реалістичний, але може видатися занадто прагматичним; інтуїтивіст - схильний до ілюзорного сприйняття наявних і майбутніх реалій; інтелектуал не завжди може оцінити ставлення до нього, а емоціонал бентежиться, коли його просять пояснити, що і як він робить, - на його думку, " все і так зрозуміло", а відтворити ланцюжок причин і наслідків йому надто складно.

Крім цих провідних функцій Юнг також виокремлював підлеглі (протилежні провідній, у межах якої людина переживає основні труднощі адаптації) і вторинні (відрізняються від провідної, але не протиставлені їй, як, наприклад, інтуїція стосовно провідного мислення).

Таблиця 2.11

Психологічні типи за К.-Г. Юнгом

Закінчення таблиці 2.11

Визначивши тип особистості, можна логічно добудовувати її " тіньову протилежність": так, у екстравертного сенситива протилежністю буде інтровертний інтуїтивіст. Основні вразливі ділянки визначають, орієнтуючись на тип " підлеглої" особистості, яка, " прориваючись", призводить до виникнення різних неврозів. Тому корисно розвивати і вправляти підлеглі функції, забезпечуючи їм можливість " легального прояву". " Чистих типів" практично не існує, і кожна людина має деякі ознаки кожного з них. Проте виникнення проблем зумовлює дефіцит певних психічних функцій. Теорія Юнга належить до класичних учень про типи особистості, що відповідають вимогам до складання наукових класифікацій. У практичній психології частіше використовують емпіричні класифікації, що допомагають розуміти істотні особливості особистості сучасної людини.