Ідіографічний підхід до особистості

У психологічних науках історично сформувались номотетичний та діографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний. є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.

На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.

Ідіографічний підхід (грец. idio - особливий і grapho - пишу) - метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз її внутрішньої структури з метою дослідити неповторність І унікальність суб'єктної організації.

Основоположником ідіографічного підходу в психології XX ст. вважають Г.-В. Олпорта. Він зазначав, що " психологія стане більш науковою (тобто більш здатною робити прогнози), коли навчиться оцінювати одиничні тенденції у всій їх справжній складності і коли вона буде спроможна сказати, що стане з коефіцієнтом інтелекту (ІС)) конкретної дитини, якщо обстановка, в якій вона перебуває, зміниться певним чином". Підхід Олпорта вимагає глибокого і постійного інтересу до вивчення й аналізу одиничного випадку протягом тривалого часу, тому лонгітюдні дослідження - необхідність.

Послідовники ідіографічного підходу вивчають унікальні, а не універсальні феномени. Оскільки визнано, що кожна людина неповторна, психолог повинен користуватися такою теорією і такими методами, які зберігають і виявляють індивідуальні відмінності. В ідіографічній психології віддають перевагу дослідженням, які проводять у повсякденних ситуаціях.

Г.-В. Олпорт у праці " Особистість: психологічна інтерпретація" описав і класифікував понад 50 різних визначень особистості і запропонував, на його думку, найточніше: " Особистість - це динамічна організація тих психофізичних систем усередині індивіда, які визначають характерну для нього поведінку і мислення".

Вважаючи це визначення концептуальним, Олпорт застерігав, що терміни " характер" і " темперамент" не можна використовувати як синоніми особистості. Характер традиційно асоціюють з певним моральним стандартом або системою цінностей, отже, він і справді є поняттям етичним. За формулюванням Олпорта, характер - це оцінена особистість, а особистість - це неоцінений характер. Тому характер не можна розглядати як відособлену ділянку всередині особистості.

Темперамент, навпаки, є " первинним матеріалом" (разом з інтелектом і фізичною конституцією), з якого будується особистість. Олпорт вважав поняття " темперамент" особливо важливим при обговоренні спадкових аспектів емоційної природи індивіда (зокрема, легкості емоційного збудження, домінантного фону настрою, коливань настрою та інтенсивності емоцій). Як один з аспектів генетичної обдарованості особистості темперамент обмежує розвиток індивідуальності.

Теорія рис Г.-В. Олпорта

Альтернативне типологічному підходу вивчення структури особистості з позиції рис (якостей, стійко притаманних людині, і тих, що виявляються у різних ситуаціях). Риси не є типовими для всієї групи. Якщо порівняти тип особистості з груповим портретом, то риса - характеристика, яка виходить за межі узагальненого образу і зумовлена лише логікою поведінки конкретного суб'єкта. Тому Олпорт активно критикував типологічний підхід і виокремив вісім основних характеристик рис особистості:

1) риса особистості - не тільки номінальне, а й реальне позначення, тобто вони справді властиві людям, а не є наслідком теоретичних узагальнень;

2) риса особистості є більш узагальненою якістю, ніж звичка. Звички, об'єднуючись, зливаються в риси;

3) риса особистості - рушійний елемент поведінки, тобто риси схиляють людину створювати або шукати ситуації, у яких вони можуть виявитися;

4) наявність рис можна встановити емпірично: хоча вони не піддаються безпосередньому спостереженню, психологічні методи дають змогу їх виявити;

5) риса особистості лише відносно незалежна від решти. Перекриваючись, вони виявляються в ще більш узагальнених характеристиках поведінки;

6) риса особистості не є синонімом моральної або соціальної оцінки. Негативний полюс вираженості риси - не завжди " погано", а позитивний - не завжди " добре";

7) рису можна розглядати або в контексті особистості, у якої її виявили, або за її поширеністю в суспільстві;

8) неузгодженість деяких учинків з рисою не є доказом її відсутності у людини.

Спочатку Г.-В. Олпорт розмежував загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах певної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівнювання з іншими людьми (їх він позначив пізніше як індивідуальні диспозиції; саме вони, за Олпортом, і становлять основний інтерес для психології особистості).

Серед диспозицій можна виокремити найбільш і найменш виражені. Кардинальні диспозиції - це риси, що позначають весь життєвий шлях людини (наприклад, схильність до співчуття). Центральні диспозиції - тенденції в поведінці, які легко помічає оточення. Bтoринні диспозиції - надання переваг і ситуативні прояви людини. Олпорт вважав, що середовище і спадковість порівну впливають на диспозиції. У практичних дослідженнях підхід не було емпірично валідизовано, однак учення про риси особистості конкретизували і розвивали.

У процесі виокремлення рис використовують такі методи:

1. Концептуалізація (лат. conceptus - думка, поняття) - пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням (Ф. Гальтон, О. Лазурський). Теоретично можна сконструювати будь-яку психологічну якість, проте при цьому слід: добирати переважно прості властивості; звертати увагу на властивості, наділені варіативністю у різних людей; вивчати найпоширеніші властивості; добирати властивості, що мають багато зв'язків з іншими якостями.

2. Психосемантичний метод, побудований на семантичній подібності психологічних якостей. Ґрунтується він на явищі синестезії (грец. synaesthesis - одночасне відчуття) - взаємодії подразників різних модально-стей - і спирається на те, що кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Тому будь-який об'єкт (явище) незалежно від свого бажання людина сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - злий. Оцінювання здійснюється неусвідомле-но, проте психосемантичні методи дають змогу виявити взаєморозташування об'єктів семантичного простору. Можна отримати інформацію про ті властивості, з якими були " зчеплені риси", і ті, які їм протиставлені або ортогональні (незалежні).

3. Факторний аналіз, призначений переважно для виявлення характеристик, які не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на цілий " пласт" властивостей. Фактори можуть мати кілька рівнів, і що вищий рівень фактора, то більше психологічних якостей він визначатиме. У цьому значенні риси не обов'язково характеризують особистісні властивості, вони можуть також описувати й інтелект (Р.-Б. Кеттел і Г.-Ю. Айзенк за допомогою факторного аналізу вивчали інтелектуальні здібності людини). Факторний підхід вивчає риси, котрі Олпорт позначав як " загальні", і встановлює проміжний - між номотетичний та ідіографічним - масштаб розгляду людської індивідуальності.