Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

Увага як один із центральних психічних процесів, пов'язаний зі здатністю суб'єкта зосереджувати свою активність на реальному або уявному об'єкті у певний момент часу, також є предметом диференціальної когнітології.

Увага - процес і стан налаштування суб'єкта на сприйняття пріоритетної інформації і виконання поставлених завдань.

Особливості уваги пов'язують зі специфікою стратегій сприймання і перероблення інформації. Наприклад, параметр " широта сканування" (широта або вузькість перцептивного поля) свідчить про ступінь фокусування уваги, що оцінюється за частотою і систематичністю центрації на значущих елементах зображення порівняно з рештою поля. Для його виявлення використовують тести на візуальне оцінювання розмірів об'єкта стосовно еталона.

Сучасний американський психолог Дж. Блок, який досліджував дітей, пов'язує індивідуальні особливості уваги з проникливістю перцептивного апарату дитини. Високий рівень проникливості зумовлений широким фокусом уваги, що не дає змоги помічати тонкі відмінності, тому схожості досягають за рахунок " розмивання" стандарту. За низького рівня проникливості вузький фокус уваги забезпечує чутливість до невеликих відмінностей між об'єктами, точність у дотриманні стандарту.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну й післядовільну (табл. 3.3). Мимовільна увага - це зосередження свідомості людини на об'єкті, зумовлене його особливостями як подразника. Вона є первинним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, основою для виникнення і розвитку характернішої для людини довільної уваги, яку особистість свідомо спрямовує, регулює. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні.

Таблиця 3.3

Види уваги та їх порівняльні характеристики

Довільна увага виникає з мимовільної в міру утворення узагальнених умовних зв'язків. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Беручись до виконання нової роботи, розв'язування практичного завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо ЇЇ зацікавлює сам зміст діяльності.

Післядовільна увага не потребує вольових зусиль. Вона цілеспрямована і зумовлена зацікавленням. її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності та її продуктивність, зменшує втомлюваність.

Експериментально увагу вивчали в межах функціоналізму - напряму, предметом дослідження якого були функції психічних процесів, свідомості і поведінки, а також використання даних психології на практиці.

Для диференціальної когнітології важливий опис функцій уваги, які вказують на ЇЇ місце і роль в пізнавальній сфері індивіда. Функціональну теорію уваги сформулював В. Джеме, висловивши ідею про селективність уваги. Увага відображає спрямованість складної діяльності особистості, і саме в ній втілюється ставлення суб'єкта до об'єкта. Увазі властива вибіркова спрямованість свідомості на певний предмет. О. Лурія охарактеризував такі важливі функцї уваги, як відбір найістотніших подразників і відволікання від сторонніх, побічних подразників (або звуження поля подразників, що діють на людину та регулювання психічних (інформаційних) процесів і діяльності. Селективність (вибірковість) пізнавальних процесів є однією з центральних проблем у сучасних дослідженнях диференціальної когнітології.

Індивідуальна специфіка організації уваги неминуче позначається на пам'яті.

Пам'ять - здатність живої системи фіксувати факт взаємодії з середовищем (зовнішнім чи внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Відмінності в пам'яті, виявлені експериментальним шляхом, відповідають висновкам " наївних психологів" про " довгу" і " коротку" пам'ять.

Особливості пам'яті пов'язані з характеристиками уявлень. Наприклад, ефективність запам'ятовування зумовлена здатністю до формування образів" Люди з високорозвиненою образною здатністю зазвичай повільніше заучують вербальний матеріал, особливо абстрактну інформацію, гірше його відтворюють, а схильні до відтворення яскравих образів показують вищі результати в мимовільному запам'ятовуванні.

Люди різняться за автобіографічною пам'яттю - пам'яттю про інформацію, що стосується Я.

Важливою змінною в дослідженнях пам'яті є вік. Американський дослідник Д. Рубін дійшов висновку, що у кожної людини є свій період дитячої амнезії (ослаблення, втрата пам'яті) перших років життя. З віком діапазон утримання подій у пам'яті збільшується. Урахування цих закономірностей дало змогу зробити висновок про те, що в останні 20-30 років життя людина краще зберігає спогади.

Отже, формально увага проявляється під час аналізу відчуттів і сприймань. її можна трактувати як особливий стан свідомості, за якого найчіткіше сприймаються і фіксуються в пам'яті суб'єкта зовнішні об'єкти. Пам'ять є не тільки когнітивною функцією і процесом, а й містком, що пов'язує події минулого, теперішнього і майбутнього в єдине ціле, забезпечуючи гармонійну цілісність особистості.