Синдикат

Синдикат - об'єднання однорідних промислових підприємств, створене з метою збуту продукції через загальну збутову мережу, організовану у формі особливого торговельного товариства або товариства (акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, тощо), з якою кожен з учасників синдикату укладає однаковий за своїми умовами договір на збут своєї продукції.

Особливостями синдикату як організаційної форми інтеграції компаній є:

– збереження учасниками синдикату юридичної, виробничої, але обмеження комерційної самостійності;

– це різновид картельної угоди. Синдикати дозволяють усунути внутрішню конкуренцію серед його учасників;

– централізація збуту продукції, організація збуту продукції його учасників через єдиний збутовий орган. Операції централізованого збуту продукції учасників синдикату можуть бути також доручені одному з його учасників. Залежно від умов угоди через єдиний збутовий орган може збуватися не вся, а лише певна частина продукції учасників синдикату;

– збереження учасниками синдикату іноді і власної збутової мережі, яка тісно пов'язана з синдикатською збутовою фірмою або суспільством;

– здійснення найчастіше через синдикатську збутову фірму або збутове товариство також і закупівель сировини для учасників синдикату.

Форма синдикату найбільш поширена в галузях з масовою однорідною продукцією: гірничодобувній, металургійній, хімічній.

У сучасних умовах синдикат як форма монополістичних об'єднань одногалузевого профілю втрачає своє значення, поступаючись місцем більш складним і гнучким формам.

ПУЛ

Пул (англ. pool букв. загальний котел) - форма об'єднання компаній, що відрізняється тим, що прибуток усіх учасників пулу надходить до загального фонду (котел) і потім розподіляється між ними згідно заздалегідь встановленої пропорції.

Серед особливостей пулів можна назвати:

– ця організаційна форма інтеграції є однією з форм монополістичних об'єднань компаній, різновидом картелів;

– об'єднання компаній у формі пулів має зазвичай тимчасовий характер;

– в рамках пулу встановлюються правила розподілу загальних витрат і прибутку.

У світовій практиці зустрічаються наступні види пулів:

Біржовий пул - об'єднання фінансових коштів для підвищення або зниження курсу акцій на фондовій біржі і для спекулятивної гри на різниці в курсах.

«Конкретний» пул - об'єднання інвесторів, направляє свої інвестиції на конкретний об'єкт.

Патентний пул - угода більш, ніж двох компаній про взаємне використання патенту. Учасники патентного пулу отримують дохід у розмірі квоти, яка встановлюється при вступі в пул, від прибутку, який дає використання патенту.

Торговий пул - об'єднання, в якому учасники домовляються про накопичення і затримки на складах якого-небудь товару до моменту, найбільш вигідного для його продажу за підвищеними цінами в результаті штучно створеного дефіциту.

ТРЕСТ

Трест - об'єднання, в якому входять до нього підприємства зливаються в єдиний виробничий комплекс і втрачають свою юридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру. Загальний прибуток тресту розподіляється згідно із спільною участю окремих підприємств.

Особливостями трестів є:

– це найжорсткіша з усіх розглянутих форм інтеграцій компаній;

– при цій формі інтеграції об'єднуються всі сторони господарської діяльності підприємств, а не будь-яка сторона, як у картелі або синдикаті;

– трест відрізняється від інших видів об'єднань порівняно виробничою однорідністю діяльності, що проявляється в спеціалізації на одному чи кількох аналогічних видах продукції;

– в рамках тресту об'єднуються компанії, які втрачають свою юридичну, господарську, виробничу і комерційну самостійність;

– всі об'єднані в трест підприємства підпорядковуються одній головній компанії, що здійснює єдине оперативне керівництво як усім виробничим комплексом, так і пов'язаними з ним обслуговуючими й торговельними підприємствами.

Форма тресту зручна для організації комбінованого виробництва, тобто об'єднання в одній компанії підприємств різних галузей промисловості, що представляють собою або послідовні ступені обробки сировини, або відіграють допоміжну роль одна стосовно іншої. І у випадку міжгалузевих об'єднань трести представляють собою комбінати.

21.4.9. АСОЦІАЦІЯ

Асоціація - добровільне об'єднання юридичних або фізичних осіб для досягнення спільної господарської, наукової, культурної або якої-небудь іншої, як правило, некомерційної цілі.

Серед особливостей асоціацій можна назвати:

– це «м'яка» форма інтеграції компаній;

– асоціація створюється з метою кооперації діяльності рекомендаційного характеру;

– можлива централізація певних функцій, в основному інформаційного характеру;

– члени асоціації (союзу) зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи;

– асоціація не відповідає за зобов'язаннями своїх членів;

– члени асоціації несуть субсидіарну відповідальність за її зобов'язаннями в розмірі та порядку, передбаченими установчими документами асоціації;

– члени асоціації мають право безоплатно користуватися її послугами.

21.5. ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА ГРУПА (ПФГ).

Промислово-фінансова група (ПФГ) — це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті одержання прибутку. Вони створюються за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Законодавством України центральне місце у складі цих об'єднань відведено підприємству. Саме через це об'єднання отримало назву «промислово-фінансова група». Головне підприємство — це підприємство, що виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Учасник ПФГ — це підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті одержання прибутку. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичних осіб, а також незалежність у виробничій, господарській і фінансовій діяльності.

Чинним законодавством заборонено створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутово-транспортних послуг.

21.6. ФІРМИ-ДЕВЕЛОПЕРИ, ФІРМИ-РІЕЛТЕРИ.

Фірма-девелопер — юридична особа, що приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу.

Така фірма зазвичай здійснює пошук найбільш вигідного місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію, введення в експлуатацію. Може стати компаньйоном інвестора. Частіше всього за свої послуги девелопер одержує 5 – 10% загальної суми інвестицій. Як правило, в угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його власником і компенсує інвестору збитки і втрачений прибуток.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому або окремого його етапу може брати на себе прожект-менеджер (управляючий проектом). Інколи для інвестора з економічної точки зору доцільно відмовитися від будівельно-монтажних робіт і придбати вже готові будівлі, споруди або незавершений об'єкт. Ці послуги для інвестора виконують фірми-ріелтери.

Фірми-ріелтери — це фірми-посередники з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцями нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3% до 10%, залежно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта.

22. ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ, ЙОГО ТИПИ.

Портфель цінних паперів — це сукупність зібраних воєдино різних фінансових цінностей, які служать інструментом для досягнення конкретної мети інвестора. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо).

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим недоліками є: високий рівень ризику, бо існує не лише ризик на доход, але й ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень доходності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфелю цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо нема достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формування ефективного та збалансованого портфелю має велике значення.

Процес формування портфелю цінних паперів здійснюється після того як конкретизовано цілі формування інвестиційної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфелю та оптимізували пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3) визначення початкового складу портфеля

4) вибір схеми управління портфелем.

При формуванні портфелю цінних паперів важливе значення має:

- по-перше, тип портфелю. Наприклад, при формуванні агресивного (ризикованого) портфелю, який націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), у інвестора ступінь ризику найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи. При формуванні поміркованого (ринкового) портфелю дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також з дивідендних виплат. Консервативний портфель формується переваж-но з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.

- по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може носити галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.

- по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів із метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та наступного їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.

- по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть можливість йому керувати підприємством, по-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для включення окремих інструментів цього виду у склад портфелю, що формується.