Далі зупинимося на розвиткові МП від Вестфальського миру 1648 р. до 1815 р.

Вестфальський мирний конгрес та підписаний на ньому 24 жовтня 1648 р. Вестфальський трактат завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни.

Вестфальський договір, це фактично два пов’язаних поміж собою договори – Оснабрюкський та Мюнстерський. Перший підписали імператор Священної Римської імперії із союзниками з однієї сторони та Швеція з союзниками – з іншої. Мюнстерський договір підписали імператор Священної Римської імперії і Франція з союзниками. Зі сторони Швеції гарантом Вестфальського миру виступив великий князь Московський.

Цей договір мав суттєвий вплив на подальший розвиток МП та на історію європейських країн. Він вперше встановив систему політичної рівноваги. Її суть: створена договором спільнота європейських держав вважалася незмінною і проти країн-порушників договірних угод могла вестися справедлива війна.

Договір визнавав рівність віросповідань – католицького та протестантського. Окрім того, був підтверджений Аугсбургський договір 1555 р., у відповідності з яким релігія монарха визначала релігію його підданих.

Визнавався суверенітет держави на її територію. Були визнані незалежними Швейцарія та Нідерланди.

355 “карликових” держав, що входили до складу Германської імперії, здобували повну незалежність за умови неукладання таких міжнародних договорів, які б суперечили інтересам інших.

Вестфальський договір містив положення, які були спрямовані на обмеження війни у відповідь на порушення договору. Він заложив основу класичного міжнародного права, яке формувалося у послідуючі століття. Розвиток МП у цей період безпосередньо пов’язано з ідеєю рівноправності держав і поняттям суверенітету, який ототожнювався з незалежністю і повновладдям держави.

У посольському (дипломатичному) праві утвердився принцип недоторканості посла, а також недоторканості посольських приміщень. Було визнано, що посол є непідсудним судам країн перебування за вчинені злочини або борги.

Серед договорів цього часу потрібно виділити договори про торгівлю та мореплавство, які, зокрема стосувалися правового положення іноземців. Принцип найбільшого сприяння, який з’явився у світовій практиці МП став широко використовуватися у договірній практиці ХУІІІ ст. Колонізація нових земель обумовила появу такого інституту як первинна окупація в якості підстави для оволодіння нічийною територією.

Закони та звичаї війни залишалися жорстокими. Але вже в другій пол. ХУІІІ ст. заключаються договори, у відповідності з якими визнавалося на взаємній основі недоторканість військових госпіталів, надання допомоги взятим в полон хворим та пораненим, недоторканість мирних жителів (жінок, дітей та інших осіб).

У ХУІІІ с. нейтралітет означав, що нейтральна країна не приймала ніякої участі у війні і відмовлялась надавати допомогу воюючим сторонам.

Суттєвою віхою у розвитку законів та звичаїв морської війни стала Декларація про збройний нейтралітет, з якою у 1780 р. виступила Росія. В ній висувалися наступні принципи права морської війни: -свобода плавання нейтральних кораблів (військових та цивільних) навіть поблизу берегів воюючих країн; - заборона захоплення на нейтральних судах власності, яка належить підданим неприятельських країн (принцип “прапор покриває вантаж”); - визнавалася тільки ефективна блокада, умови встановлення якої визначалися Декларацією.

Революція у Франції 1789-1793 рр. суттєво вплинула на розвиток МП. Ідеї, які були висунуті під час революції і частково закріплені в Декларації прав людини і громадянина 1789 р., а також Конституціях Франції 1791 та 1793 рр., стосувалися таких питань, як визнання суверенітету народу, невтручання у внутрішні справи, визнання недоторканності території, правовий статус іноземців (зокрема, іноземці на території Фр. мали ті ж самі права, що і французи). Вволилося поняття громадянин, що передбачало наявність у особистості не лишень обов’язків в стосунку до держави, але й прав.

У період, який нами розглядається, формується наука МП, яка починає суттєво впливати на міжнародні відносини.