Міжнародне право з 1919 р. до створення ООН.

Перша світова війна 1914-1919 рр. та заключений по її закінченню Версальський мирний договір не тільки змінили політичну карту світу, але й суттєво вплинули на розвиток МП. Окрім того, в 1917 р. в Росії сталася Велика Жовтнева соціалістична революція, яка також привнесла у МП незвичні політичні і міжнародні-правові ідеї. МП отримало якби дві пропозиції щодо подальшого розвитку світового співтовариства.

Вже 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. світ побачив Декрет про мир, а 2 (15) листопада 1917р. – Декларацію прав народів Росії. Нова політична влада пропонувала світу своє бачення МП і ці два документи, хоча і заїдеологізовані тривалий час впливали на формування постулатів МП. Наприклад, Декрет про мир містив поняття і тлумачення категорії “анексія”. У МП під анексією (lat. annexio) розуміють насильницьке приєднання однією державою території іншої. МП доктринально забороняє насильницьке приєднання будь-якої території, у тому числі згідно з принципами територіальної недоторканості і цілісності, недоторканості і непорушності державних кордонів, заборони застосування сили чи погрози силою.

Декрет про мир так тлумачив поняття справедливого і демократичного миру без анексій і контрибуцій: “Під анексією чи захопленням чужих земель уряд розуміє відповідно до правової свідомості демократії взагалі і трудящих класів зокрема будь-яке приєднання до великої або сильної держави малої чи слабкої народності без точно, ясно і добровільно вираженої згоди і бажання цієї народності, незалежно також від того, наскільки розвинутою чи відсталою є насильницьки приєднана або насильницьки утримувана в кордонах даної держави нація. Незалежно, врешті від того, в Європі чи в далеких заокеанських країнах ця нація живе”.

Пізніше це визначення радикально вплинуло на розвиток теорії і практики радянської доктрини МП. На її перший план було висунуто правосвідомість “передового людства” як критерій для визначення міжнародної законності. В декреті містилися положення про принципи додержання і підтримання міжнародного миру, ідея роззброєння як реальна гарантія миру і мирного співіснування держав, засуджувалися і оголошувалися поза міжнародним законом агресивні війни.

Другий вихід з історичної післявоєнної ситуації був запропонований у виступі 8 січня 1918 р. президента США Вудро Вільсона. Це послання містило історично відомі 14 пунктів. Саме в останньому, 14 пункті містилися важливі положення, в яких наголошувалося на необхідності “утворення всесвітньої Ліги Націй із взаємними гарантіями політичної незалежності й територіальної цілісності для всіх великих і малих держав”. У наступному за цим посланні Конгресу 11 лютого 1918 р., а також у промові президента США в Маунт-Верноні 4 липня 1918 р. і в його заклику до миру у відомому зверненні 27 вересня 1918 р. у Нью-Йорку була викладена програма миру, що складалася з 27 пунктів. Ці пропозиції В.Вільсона не залишилися суто декларативними, а здобули міжнародно-правове визнання, оскільки вони стали своєрідним договірним правом (lex contractus) мирних договорів.

Запропоновані В.Вільсоном принципи нового світового порядку на основі самовизначення націй, хоча і частково, але були відображені в мирних договорах – Версальському, Сен-Жерменському, Тріанонському, Нейїському, якими завершилася перша світова війна.

Фактично цими мирними договорами була створена і Ліга Націй з місцезнаходженням у Женеві. Першим розділом Версальського і вже згадуваних мирних договорів, підписаних у 1919 р., фактично став включений до них Статут Ліги Націй. Саме тому ця організація являла собою органічну частину версальської системи світу. Першими членами Ліги Націй було 26 держав, 4 домініони та Індія як держави, що воювали проти Німеччини. Інші держави, домініони і колонії, які вступали до Ліги Націй, мали прийматися Зборами Ліги двома третинами голосів. У 1937 р. кількість члені ЛН була максимальною – 58, а в період 1938-1940 рр. з неї вийшло 15 держав.

Основне статутне завдання ЛН – забезпечити загальний мир і сприяти міжнародному співробітництву держав. ЛН мала ще й такі функції, як контроль над мандатаріями; захист національних меншин; реєстрація міжнародних договорів. Що таке мандатарій? Мандатарій (лат. mandatarius – держава, що одержала мандат) активно використовуваний як до, так і в період дії ЛН інститутміжнародного права, що являв собою так звану систему мандатів на управління територіями нецивілізованих народів.

Міжвоєнне двадцятиріччя характеризується тим, що країни все більш усвідомлювали необхідність заборони агресивних війн. У зв’язку з цим у 1928 р. приймається Паризький договір про відмову від війни як знаряддя національної політики (пакт Бріана-Келлога). Але країни ніяк не могли дати визначення категорії “агресивна війна”.

Робляться певні кроки в галузі забезпечення прав людини. Зокрема, приймаються Конвенції про заборону рабства (1926 р.), про правове положення політичних біженців (1928 р.).

ЛН здійснила спробу кодифікації МП. Але ця справа не увінчалася успіхом. На заході з’являється нормативістська школа МП. Її основоположником став австрійський вчений Г.Кельзен, який в роки нацистської окупації виїхав до США. Зміст нормативізму полягав у тому, що і МП, і внутрішнє право складають одну правову систему, однак МП стоїть над внутрішнім правом.

Друга світова війна значно вплинула на процес розвитку МП. Ще до закінчення війни учасники антигітлерівської коаліції визнали необхідність створення нової світової організації, яка б діяла на цілком нових засадах. Такою організацією стала ООН, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Можна сказати, що її створення стимулювало початок формування сучасного МП. Потрібно зауважити, що чітких кордонів поміж етапами розвитку МП немає. Це постійний процес створення нових норм, зміна діючих і припинення застарілих норм МП. В цьому аспекті сучасне МП суттєво відрізняється від попереднього. Потрібно зауважити, що сучасне МП в значній мірі розвивається під впливом ООН.

Сучасне МП відрізняється за рядом ознак від класичного.

- суб’єктами МП визнаються всі країни, а не тільки цивілізовані, як це передбачалося класичним МП;

- сучасне МП визнає, що його суб’єктами є і міждержавні організації, хоча їх правосуб’єктність є похідною, вторинною і суттєво відрізняється від правосуб’єктності держав;

- право країн на війну заборонено. Держави можуть звертатися тільки до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;

- в сучасних умовах зросла роль міжнародних договорів, в той час як основним джерелом попередніх міжнародно-правових систем були звичаї;

- відбулася кодифікація багатьох галузей МП, зокрема дипломатичного і консульського права, права міжнародних договорів, міжнародного морського права тощо.

К о н т р о л ь н і п и т а н н я:

1. Дайте періодизацію історії МП?

2. Назвіть інститути МП, що діяли у Середні віки?

3. У чому заключається особливості МП ХІХ століття?

4. У чому є різниця поміж класичним МП і сучасного МП?

2. Поняття міжнародного публічного права. Особливості МП та його функції.

У світовій юридичній літературі існує велика кількість різних визначень поняття МПП. Серед сучасних українських вчених найповніше дослідження походження терміна “МП” належить професору В.Буткевича (В.Буткевич. Походження терміна “МП” // Укр. часопис МП. – 1994. - №1.) У свою чергу, звертаючи увагу на те, що сам вираз jus gentium (право народів), яким визначалися ще у римському праві сукупність норм, що регулювали і деякі відносини між народами, слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого додержувалися тільки деякі цивілізовані народи, але вони не були основою будь-якої угоди.

З огляду на багатоманітність визначень міжнародного права, а також розуміння МП кожною державою, доцільно привернути увагу до 6-томної монографії американського юриста-міжнародника професора Ч.Хайда “МП, його розуміння та застосування США”. Вона свідчить про те, що кожній державі притаманний свій доктринальний підхід до сутності МП. Не є винятком щодо цього й Україна.

Підходячи до МПП з погляду його розуміння й застосування, можна відзначити такі його характерні особливості: 1. МПП чинне в системі міжнародних (міждержавних) відносин; 2. МПП – це самостійна правова система, норми якої грунтується на звичаєвому праві, а також створюються шляхом узгодження позицій суб’єктів МП у процесі нормотворення та завершального його підписання суб’єктів МП між собою відповідних міжнародних угод; 3/. останні реалізуються як у міждержавному спілкуванні, так і після їх ратифікації у внутрішньо державній сфері, тобто беруть участь і в правозастосовному процесі. Таким чином, МП виникло у процесі історичного розвитку людства і може знову зникнути, щоб поступитися місцем іншому світовому порядкую.

В и з н а ч е н н я: “У найширшому розумінні МП можна визначити як сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами МП”

МП – особлива правова система, яка існує паралельно з системами національного права різноманітних країн. На кожному етапі розвитку міжнародних відносин МП відображає їх особливості, є похідною від міжнародних відносин у всьому іх різноманітті.

На кожному історичному етапі МП відображає об’єктивні фактори суспільного розвитку, а не чиюсь суб’єктивну волю. Разом з тим не можна заперечувати роль політиків, дипломатів, вчених-юристів у формуванні принципів і норм МП. Окремі особи можуть виступати каталізаторами у справі розвитку МП, але вони нічого не можуть зробити, якщо громадські міжнародні відносини ще не дозріли для формування нових правил поведінки на міжнародній арені.

Головною особливістю МП є те, що воно регулює виключно міжвласні стосунки поміж державами.

Як бачимо, особливість МП випливає з характеру його суб’єктів, якими є фактично суверенні й повністю незалежні держави. Суб’єктами МП є також міжнародні (міжурядові) організації, але оскільки вони створюються державами, то є похідними (іноді кажуть – вторинними) суб’єктами МП.

В останні роки до суб’єктів МП починають відносити і міжнародні позаурядові організації (NGO).

Національні правові системи регулюють відносини поміж різноманітними владними структурами держави, між цими структурами та фізичними і юридичними особами, які діють під юрисдикцією даної держави.

Міжнародне право діє тільки у відносинах поміж країнами як такими. Тут діє древньоримський постулат – par in parem non habet imperium (рівний над рівними влади не має).

Другою особливістю системи міжнародного права є відсутність в ній будь-якого наддержавного апарату примусу до дотримання правових приписів. Окремі виключення з цього правила виникає лише у ХХ ст. (наприклад у формі санкцій за рішенням Ради Безпеки ООН). Держави добровільно дотримуються норми міжнародного права, виходячи із зацікавленості у їх дотриманні також своїми партнерами по міжнародним відносинам.

Міжнародне право має договірну природу. Якщо в національних системах права державні органи наділені функцією творення нормативних приписів поведінки суб’єктів права (субординаційний характер внутрішньодержавного права), то в системі міжнародного права нормативні приписи поведінки країн не можуть виникати інакше як в наслідок добровільної угоди поміж самими суб’єктами міжнародних відносин (узгоджувальний характер).

Міжнародне право виконує у міжнародних відносинах координуючу функцію. Тобто, в нормах міжнародного права відображуються загальноприйняті для держав стандарти поведінки у різних галузях взаємостосунків (наприклад, правила використання радіочастотного спектру, якій дає можливість не допускати взаємних перешкод при використанні електрозв’язку).

Регулююча функція МП проявляється в установленні країнами чітких правил поведінки у відповідних галузях взаємодії. Без таких правил було би неможливо спільне існування (наприклад, порядок встановлення і припинення дипломатичних стосунків).

Забезпечуюча функція МП виражається у прийнятті норм, які спонукають державу дотримуватися міжнародних зобов’язань (наприклад, положення про міжнародну відповідальність за порушення міжнародного права або механізми контролю за дотриманням договорів).

Охоронна функція МП покликана захищати законні права та інтереси країни (наприклад, право на законну самооборону, створення оборонних військових союзів, заборона ряду видів зброї тощо).