Міжнародне право з 1815 р. і до закінчення І-ї світової війни.

За наслідками перемоги коаліційних сил над Францією відбулися зміни не тільки на політичній карті Європи. Держави-переможці намагалися створити новий міжнародний порядок, який був би заснований на засадах р і в н о в а г и та л е г і т и м і з м у. Принцип легітимізму означав забезпечення збереження територіальних надбань, а також внутрішнього правопорядку від революційних потрясінь.

ХІХ ст. характеризується тим, що багато міжнародних питань стало вирішуватися на міжнародних конгресах (конференціях), в яких приймали участь всі чи майже всі європейські країни. Початок цьому положив Віденський конгрес 1814-1815 рр., який був скликаний у зв’язку з розгромом Наполеона І. Акти Віденського конгресу відіграли значну роль у розвитку МП. Цими актами визнавалася свобода судноплавства по деяким європейським рікам, постійний нейтралітет Швейцарії і одноманітність у рангах різних дипломатичних представників. Особливого значення набуло прийняття “Декларації держав про знищення торгівлі неграми”.

На цьому конгресі був створений Священний союз у складі Росії, Прусії і Австрії, до яких потім приєдналися Великобританія та Франція.

Ідеї французької революції в області прав людини, безумовно, суттєво вплинули на виникнення принципу національності, який ліг в основу утворення національних держав і звільнення народів від іноземного панування (Греція, Бельгія, Італія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Румунія).

У міжнародному праві признавалися таки способи територіальних змін або територіальних придбань, як цесія у різноманітних формах і плебісцит. Так, у 1867 р. Росія продала США Аляску, у 1867 р. Великобританія уступила Греції Іонічні острови.

Міжнародне морське право отримує подальший розвиток. Вже ні одна країна не ставить під сумнів існування таких інститутів міжнародного морського права, як відкрите море і територіальні води. Окрім того, з’являється нагайна потреба у регулюванні окремих видів користування морським простором. Зокрема, заключаються як двосторонні, так і багатосторонні договори стосовно рибальства і здобування окремих видів живих ресурсів, наприклад котиків, тюленів тощо.

Розвиток економіки і пов’язаний з нею НТП спричинили створенню міжнародних організацій. Були утворені Міжнародний союз для вимірювання землі (1864 р.), Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародний союз залізничних товарних сполучень (1890 р.) тощо.

Для вирішення міжнародних спорів країни часто зверталися до міжнародних арбітражів. Відомі, наприклад, арбітражні рішення спорів поміж Великобританією та США у 1870 р., поміж Великобританією та Венесуелою у 1897 р. стосовно Британської Гвіани.

Суттєвих змін зазнали закони та звичаї війни. Для регламентації способів та засобів ведення війни скликаються міжнародні конгреси. Наприклад, у 1856 р. на конференції у Парижі приймається Декларація про право морської війни. Особливого значення набули конференції скликані за ініціативою Росії у 1899 і 1907 рр. в Гаазі, які увійшли в історію як Перша та Друга Гаазькі конференції. На цих конференціях були прийняті акти про закони та звичаї війни, утворено Постійну палату третейського суду.

Формування класичного МП починалось саме з Вестфальського миру. У ХІХ ст. склалася наука МП.

Викладання науки міжнародного права в університетах України, що перебувала в той час у складі Російської імперії, запроваджено єдиним університетським статутом у 1835 р. Тоді цей курс називався загальнонародним правом, яке наступним університетським статутом 1863 р. перейменовано в міжнародне право.

На той час, як зазначається у російському енциклопедичному словнику ХІХ ст., “оригінальних творів, які б охоплювали всю систему МП, російською мовою було дуже мало. Першим за часом є “Курс міжнародного права” проф. Д.К.Каченовського (Харків, 1863)”. З-поміж 10 рос. ун-тів у ХІХ ст., три, як відомо, були в Україні. Це Харківський ун-т, відкритий у 1805 р., Київський (св. Володимира) – в 1834 р., Одеський (Новоросійський) – у 1865 р. Кожен з них мав юрфак.

Ряд дослідників вважають, що все ж таки однією з перших помітних праць у науці МП стала підготовлена до друку монографія іншого професора Харківського університету – Тихона Федоровича Степанова (1795-1847 рр.). Велика праця Т.Ф. Степанова “Загальнонародне право в сукупності з дипломатією у двох томах була підготовлена до друку в 1847 р. Вона не побачила світ у зв’язку із смертю автора. Рукопис було віднайдено лише наприкінці 50-х років ХХ ст. Тому, напевно, вважається, що першою дійсно фундаментальною працею є робота проф. Дмитра Івановича Каченовського (1827-1872 рр.) “Курс МП”. Окрім цієї праці він випустив ще ряд. Перебуваючи в закордонному відрядженні в Англії, Д.І.Качановський прочитав там дві доповіді “Про сучасне становище міжнародного правознавства”, в яких висунув ідею створення міжнародної асоціації юристів-міжнародників. Ідею Д.І. Каченовського було реалізовано невдовзі після його смерті в 1873 р. створенням Інституту МП, який діє і нині. У 1875 р. наступник Д.І.Каченовського проф. Андрій Миколайович Стоянов (1830 – 1907 рр.) опублікував свій курс лекцій “Нариси історії і догматики МП”. Ще одним цінним посібником з МП є курс проф. ХУ Всеволода Пійовича Даневського (1852-1898 рр.) під назвою “Посібник до вивчення історії і системи МП” (1892 р.).