Контент-аналіз (КА).

Першим випадком застосування КА є дослідження, проведене у Швеції в XVII столітті. У 1640 р. теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів “Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви. Дослідники підрахували основні релігійні ідеї та порівняли їхню подачу (позитивну, нейтральну чи негативну).

Але пальма першості належить, за винятком попереднього прикладу, США. Вперше формалізований аналіз змісту застосував Дж.Сміт, надрукувавши у 1893 р. статтю “Чи дають зараз газети новини? ”. Дослідження Дж.Сміта показали, що в газетах відбулися не лише кількісні, але й якісні зміни. Об’єктом аналізу він обрав недільні випуски нью-йоркських газет за 1881-1893 роки за темами, виміряв обсяг документів за кожною темою (у дюймах) і порівняв цифри. З’ясувалося, що за 12 років нью-йоркські газети значно зменшили висвітлення таких тем, як література, політика, релігія, проте збільшилася площа, що надавалася на шпальтах газет пліткам і скандалам.

Широко відомо наступне дослідження Д.Вілкокса, який проаналізував 240 щоденних американських газет за один день. При цьому він класифікував тематику газет за такими пунктами:

1) новини (воєнні, загальні – у тому числі міжнародні, політичні, кримінальні, різне)

2) ілюстрації

3) література

4) думки (редакційні статті, листи)

5) реклама

Американські дослідники приділяють велику увагу питанню, незалежності та неупередженості позиції конкретної газети. Це пов’язано з тим фактом, що у 1923 р. американське товариство редакторів прийняло один з канонів журналістики: “Необхідно проводити чіткий кордон між інформаційним повідомленням і висловлюванням думок. Інформаційні повідомлення повинні бути вільними від висловлювання будь-якої думки чи пристрасті в усілякому вигляді” (“news not views”).

Інший відомий приклад використання КА – робота професора Дартмудського коледжу М.Віллі “Провінційна газета”. Автор проаналізував номери 35 американських газет за 6 місяців за 10 темами: політика, економіка, культура, сенсації та скандали, спорт, персоналії, думки (редакційні статті, карикатури), розважальні матеріали, мода та кулінарія.

1927 р. – виходить у світ книга класика КА Г.Д.Лассвела “Пропагандистська техніка у світовій війні”. В книзі проаналізовано стереотипи (типові соціальні моделі поведінки), якими маніпулювала пропаганда в країнах, що знаходилися у стані війни. Об’єктом дослідження були газети, бюлетені інформаційних агентств, журнали, церковні проповіді як у США, Великій Британії, так і в Німеччині. Автором було виділено такі твердження: “ми захищаємося”, “ворог – підступний агресор”, “ми переможемо”, “ворога буде знешкоджено” та деякі інші. В результаті аналізу було встановлено, що стратегічні цілі полягають у збудженні ненависті до ворога, зміцненні дружніх стосунків із союзниками та нейтральними країнами, деморалізації супротивника.

Під час другої світової війни Г.Д.Лассвел розробив і застосував метод виявлення (detection), який визначив прийоми (технологію) ведення пропаганди. За допомогою цього методу йому з колегами вдалося довести нацистський напрям однієї з американських газет – “Справжній американець”. Було проаналізовано всі номери газети з 3 березня по 31 грудня 1943 р. Був проведений підрахунок ставлення газети до стереотипних тверджень гітлерівської пропаганди. Результати були такими:

На підставі висновків КА Верховний Суд США закрив газету “Справжній американець”.

Пізніше дослідження Л.Ловенталя “Біографії у популярних журналах” було спрямоване на з’ясування тенденцій, що панують у думках середнього американця. Резюме: увага перейшла з політиків на представників сфери розваг. Вчені Гарвардського університету (США) підтвердили виявлені Ловенталем тенденції.

Дослідники Б.Берельсон та П.Солтер за допомогою метода КА вивчали питання, чи впливає національність літературних персонажів на те, як їх змальовують найпопулярніші американські видання. При декларуванні рівності націй представники меншин частіше зображалися негативно, ніж білошкірі американці. Зворотні залежності спостерігалися і при зіставленні реального складу населення зі складом дійових осіб оповідань.

На початку 40-х років експериментальний відділ з вивчення військової пропаганди при бібліотеці Конгресу США за допомогою методу КА здійснив великий дослідницький проект “Огляд світової уваги” (World Attention Survey) за матеріалами провідних газет світу.

Пізніше з’явилося кілька різновидів КА. Яскравим прикладом є інструментальний (утилітарно-прагматичний) підхід. Представником його є Олександр Джордж, який в роботі “Аналіз пропаганди” (1959р.) узагальнив досвід роботи спеціального відділу аналізу Розвідувальної служби іноземних програм. Метод О.Джорджа був якісним, а не лише кількісним, як раніше. Наприклад, приводом для висновків на базі КА О.Джорджа може бути не лише частота вживання тих чи інших слів, а й факт, що вони взагалі з’явилися у повідомленні. Саме таким чином за допомогою методу О.Джорджа у часи Другої світової війни було спрогнозовано бомбардування Великої Британії снарядами “ФАУ-2”.

Сучасний етап розвитку КА характеризується широким використанням потужної обчислювальної техніки. Перший машинний КА виконали у відділенні соціальних відносин Гарвардського університету.

Вагомий внесок у розвиток КА зробив французький дослідник Жак Кейзер. Він запропонував власні прийоми статистичного опису преси, які частково були стандартизовані ЮНЕСКО. Ж.Кейзер запропонував завести картку на кожну газету, у якій позначалися її назва, написи за назвою, місце розташування адміністрації (редакції), періодичність, час виходу, дату виходу першого номера, ареал розповсюдження, тираж, ціну, формат (кількість шпальт – максимум, мінімум), специфічні особливості газети тощо. Таку систематизацію можна вважати аналогом структур сучасних баз даних.

Ж.Кейзер запропонував виміряти ступінь залежності органу преси від рекламодавців співвідношенням загальної газетної площі до площі, купленою рекламодавцями. Для дослідження політичної лінії газети він запропонував оцінювати важливість матеріалів (з точки зору газети) за місцем їхнього розташування. Він вивів формулу: значення матеріалу = місце + заголовок + подача і запропонував оцінювати у балах кожну її компоненту. У такому вигляді метод КА мав надзвичайно суб’єктивний вигляд.

Розвивали метод КА угорці, українські дослідники (В.Канторович, Н.Костенко, В.Волович, В.Шевченко), польські вчені, японці (у 1962 р. обстеження проводилося на прикладі 10 найбільших японських газет).

Російський дослідник Ю.Воронов зробив словник, схожий на Стенфордський за структурою ключів:

Існує багато визначень методу КА.

“КА – метод кількісного вивчення змісту соціальної інформації… КА відрізняється більшою строгістю, систематичністю, використанням кількісних показників. Сутність КА полягає у підрахунку того, як репрезентовані у певному масиві інформації смислові одиниці, які цікавлять дослідника” (Короткий словник з соціології).

Загалом, КА – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об’єктивністю висновків і строгістю процедури й полягає у так званій квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом КА можуть бути як проблеми соціальної дійсності, які висловлюються чи, навпаки, приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкту дослідження. Окрема проблема – це вибір категорії дослідження (якісний етап КА). Категорією може бути тема, сфера діяльності, форма (новини, передова стаття тощо). Квантифікація – це підрахунок та кількісне зіставлення різних документів чи частин документів.

Вимоги методу КА:

1 - об’єктивність (ця умова ставить акцент на виборі категорій дослідження),

2 - систематичність (без втрати будь-яких частин документів),

3 - вимірювальність (фіксація усіх елементів аналізу, а не інтерпретація дослідником).

Умови КА:

1 - об’єкт дослідження має бути неформалізованим (допускати варіанти інтерпретації),

2 - матеріали повинні репрезентувати соціальне явище чи сукупність документів;

3 - необхідною є наявність чіткої процедури КА,

4 - обов’язковим є врахування відносності інтерпретацій методу КА.

Таким чином, КА пройшов такі етапи розвитку у своєму становленні:

1 - період різнорідного нестрогого частотного аналізу (кінець XIX ст. – 30-ті роки XX ст.);

2 - період “класичного” частотного КА Г.Лассвела – Б.Берельсона (40-50-ті р.);

3 - період удосконалених методик Ч.Осгуда та машинних методів (середина 50-х – початок 60-х).

Цікаві результати отримані дослідниками різних країн у різних комунікаційних галузях. Р.Флесч запропонував дві формули оцінки читабельності текстів для різних груп читачів за легкістю читання і рівнем інтересу до тексту.

RE=206, 835 – 0, 846WL – 1, 015SL,

де RE – легкість читання, яка залежить від

WL – середнього числа складів на 100 слів,

SL – середньої довжини речення у словах (результат може бути від 0 до 100, від важкодоступності до легкості сприйняття);

HI = 3, 635PW + 0, 314PS,

де HI – людський інтерес, який залежить від

PW – середнього відсотка персональних слів, тобто іменників, які позначають людей, займенників чоловічого й жіночого родів,

PS – середнього відсотка персональних речень, тобто прямої мови, запитань, команд, вигуків та інших речень, які прямо адресуються читачеві. Ця формула свідчить, наскільки доступні тексти читачам з різною освітою.

Свою формулу “ важкості текстів ” за довжиною речень та кількістю слів з трьома і більше складами запропонував М.С.Мацьковський:

х₁ = 0.062х₂ + 0, 123х₃ + 0, 051,

де х₁ - оцінка важкості текстів, що складається з х₂ (середньої довжини речень у словах) та х₃ (відсотка слів тексту, які вміщують понад три склади).

Іноді результати дослідження змісту газет набувають афористичного відтінку (наприклад, праця Дж.Мотта стосовно тенденцій висвітлення новин) - “the man bites dog” (“людина вкусила собаку”) і своєрідній “арифметиці” новин:

1 звичайна людина + 1 звичайне життя = 0

1 звичайна людина + 1 екстраординарна подія = новина

1 звичайна людина + 1 звичайна дружина = 0

1 звичайна людина + 3 дружини = новина

1 банківський касир + 1 дружина + 7 дітей = 0

1 банківський касир – $1000000 = новина

1 звичайна людина + 1 звичайне 79-річне життя = 0

1 звичайна людина + 1 звичайне 100-річне життя = новина.

Предметом дослідження КА С.Саржента були емоційні стереотипи двох газет часів Рузвельта:

КА було використано при аналізі прихованих тем у 65-ти 1-2-хвилинних виступах з оголошенням військової позики (21 вересня 1943 р. було зібрано $39млн). З’ясувалося, що вони містили 8 прихованих тем, що спонукали американців до позик.

Сучасні модифікації методу КА активно розвиваються: збагачуються новими синергетичними методами, математичними моделями та підходами.

В Україні методи КА активно використовуються під час виборчих компаній та для моніторингу стану банківської діяльності в Україні (аналітична група під керівництвом Н.Танатар) [36, 37, 49, 50].

Під час виборчої компанії інформація з 40 українських видань щоденно оброблялася за допомогою класифікатора з такою структурою:

< Про кого; Хто; Питання; Модальність; Преса>

Кожна публікація отримувала відповідно до класифікатора ланцюг кодів з п’яти елементів і таким чином фіксувалася у базі даних.

Перший код фіксував, про кого з кандидатів йдеться у публікації:

Друга частина коду фіксувала, хто з кандидатів, політиків, партій, широких кіл або регіонів висловлювався в публікації (кодування, аналогічне наведеному вище).

В третій частині коду фіксувалася тема публікації:

Четверта складова коду публікації фіксувала її модальність – негативну, позитивну або нейтральну. Остання, п’ята частина коду визначала назву видання і його належність до центральної, місцевої або альтернативної преси.

Накопичені таким чином дані дозволяли аналізувати тематику публікацій української преси в період виборчої компанії, її модальність, структуру і регіональні особливості інформаційних потоків. Результати аналізу використовувалися для моделювання і прогнозування передвиборної ситуації.

Для аналізу банківської діяльності, який виконується щоквартально [37, 50], використовується класифікатор з такою структурою:

< Питання; Банк; Модальність; Преса>

Кожна публікація отримує відповідно до класифікатора ланцюг кодів з чотирьох елементів і таким чином фіксується у базі даних.

Перша складова коду фіксує тему, якій присвячена публікація:

Друга складова коду фіксує, про який банк або його філію йдеться. Третя та четверта складові коду (Модальність і Преса) мають такий зміст, як і у попередньому прикладі.

База даних, створена таким чином, дозволяє щоквартально проводити аналіз стану банківської діяльності українських банків за кількісними та якісними показниками, аналізувати регіональні розбіжності висвітлення у пресі цієї галузі.

Яскравим прикладом синергетичного підходу у КА до вивчення добре знайомого матеріалу є сучасні дослідження І.Гіліловим шекспірівської спадщини з метою встановлення авторства [38].

Причина, яка протягом сторіч спонукає дослідників повертатися до аналізу творів В.Шекспіра, - суперечності між тим, що можна сказати про автора на основі аналізу його творів, і тим, що відомо про персону, яку сьогодні вважають автором.

Сумніви відносно авторства цих творів висловлювали Ч.Діккенс, Марк Твен, Генрі Джеймс, Уолт Уітмен, Зігмунд Фрейд, Чарльз Чаплін, А.Ахматова, В.Набоков.

Історично на “роль” У.Шекспіра висувалися У.Шакспер, Ф.Бекон, Р.Ретленд, Дербі, Оксфорд, Марло, графиня Пембрук, груповий автор.

Об’єктами академічного дослідження І.Гілілова були:

- лексикон автора, що порівнювався із лексиконами його сучасників

- освіта автора:

· мови, якими він володів

· знання з інших дисциплін (у часи В.Шекспіра доступ до знань відповідного рівня мала обмежена кількість людей, які належали до нечисленних вищих верств суспільства): філософські твори в оригіналах, історія, юриспруденція, риторика, музика, ботаніка, медицина, військова та морська справа, країнознавство, етикет, титулатура, родовід, мова

- відомості про автора, що мають підтвердження у документах

- портретна спадщина, еволюція бюстів

- біографічні порівняння подій та фактів з творів В.Шекспіра з біографічними даними його сучасників

- формальні ознаки раритетних творів В.Шекспіра (досліджувалися вперше за 400 років), що зберіглися і мають особливе значення для датування і хронології шекспірівської спадщини

Академічність цього дослідження полягає також у тому, що І.Гіліловим були ретельно досліджені також всі існуючі гіпотези.

Таким чином, використання відомих методів дослідження (журналістського аналізу, біографічного, історичного та літературного методів) у синергетичному сполученні дозволило І.Гілілову отримати нові докази на користь своєї гіпотези і визначити графа Ретленда V (Роджера Менерса) як найімовірнішого автора шекспірівських творів.

Нові математичні моделі та методики дослідження різнорідних міжнародних документів були запропоновані А.Фоменком – академіком РАН, видатним математиком сучасності [39].

Об’єктом його аналізу є світова хронологія. Як добре відомо, дата “створення світу” налічує більш ніж 200 варіантів з розбіжностями у 2100 років. Тому сучасна хронологія Скалігера-Петавіуса часто критикувалася відомими фахівцями в різних галузях (де Арсіллою у XVI ст., Ж.Гардуіном у XVII ст., Ісааком Ньютоном, Р.Балдауфом, Е.Джонсом, О.Морозовим та іншими).

Проблема аналізу міжнародних історичних документів полягає у тому, що до останнього часу не було методів їхнього строгого наукового порівняння, тобто не було розроблено формального апарату досліджень.

А.Фоменком було розроблено ряд принципів для чіткого, науково обгрунтованого порівняння міжнародних історичних документів. Ось деякі з них: