Матвія 15

1. Тоді приходять до Ісуса єрусалимські книжники і фарисеї, і кажуть:

2. Нащо учні Твої нехтують настановами старших? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.

3. А Він сказав їм у відповідь: Навіщо й ви нехтуєте заповідями Божими заради звичаїв ваших?

4. Адже Бог заповідав: Шануй батька і матір; і той, що проклинає батька чи матір, смертю нехай помре.

5. А ви запевняєте: Якщо хтось скаже батькові чи матері: Дар [Богові є те], чим я міг би допомогти вам,

6. Той в жодному разі не шанує батька свого чи матір свою; таким чином ви усунули Заповідь Божу звичаями вашими.

7. Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:

8. Наближаються до Мене ці люди устами своїми і шанують Мене язиком; а серце їхнє задалеко від Мене;

9. Але марно шанують Мене, коли навчають наук, – заповідей людських.

10. І Він покликав народ, і сказав їм: Слухайте і розумійте!

11. Не те, що входить в уста, опоганює людину; але те, що виходить з уст, опоганює людину.

12. Тоді учні Його наблизилися і сказали Йому: Чи відаєш Ти, що фарисеї почули слово це і спокусилися?

13. А Він сказав у відповідь: Усіляка рослина, котру не Батько Мій Небесний посадив, викоріниться.

14. Залишіть їх, вони сліпі вожді сліпих; а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями.

15. А Петро відповідав і сказав Йому: Поясни нам притчу оцю.

16. Ісус сказав: Невже навіть ви ще не розумієте?

17. Навіть досі ви не розумієте, що все, що входить у вуста, проходить у черево і викидається геть?

18. А те, що виходить з уст, – з серця виходить; саме це опоганює людину.

19. Бо з серця виходять лихі наміри, убивства, перелюб, людська пристрасть, крадіжки, неправдиві свідчення, обмова:

20. Все це споганює людину; а їсти невмитими руками – не опоганює людини.

21. І коли вийшов звідти, Ісус рушив до країв тирських і сидонських.

22. І ось, жінка одна, ханаанеянка, що вийшла з тих самих країв, кричала Йому: Помилуй мене, Господе, сину Давидів! Доня моя жорстоко біснується.

23. Але Він не відповідав їй жодним словом. І учні Його наблизилися й просили Його: Відпусти її, тому що волає за нами.

24. А Він сказав їм у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.

25. А вона підійшла, вклонилася Йому і сказала: Господе, поможи мені!

26. А Він сказав у відповідь: Не добре забрати хліб у дітей і кинути псам.

27. Вона сказала: Так, Господе! Але навіть пси їдять крихти, котрі падають зі столу господарів їхніх.

28. Тоді Ісус відповів їй і сказав: О, жінко! Велика віра твоя; нехай же буде тобі за бажанням твоїм. І уздоровилася донька її тієї ж миті.

29. Звідси Ісус знову рушив до моря Галілейського, відтак зійшов на гору і присів там.

30. І наблизилася до Нього безліч народу, і серед них багато кульгавих, сліпих і німих, калік й інших чимало, і штовхали їх до ніг Ісусових; і він уздоровлював їх;

31. Аж так, що народ дивувався, як бачив німих, що заговорили, калік – здоровими, кульгавих, що вже не мали цієї вади, і сліпих, що були вже зрячими; і прославляв Бога Ізраїлевого.

32. А Ісус прикликав учнів Своїх і сказав їм: Шкода Мені народу, що вже три дні біля Мене, і нічогісінько не їсть. А відпустити їх голодними не хочу, щоб не охляли в дорозі.

33. І сказали Йому учні Його: Звідки ж нам узяти в пустелі стільки хлібів, щоб нагодувати стільки народу?

34. І сказав їм Ісус: Скільки у вас хлібів? А вони сказали: Сім, і декілька рибок.

35. Тоді звелів народові прилягти на землю.

36. Тоді взяв сім хлібів і рибу, подякував Богові, поламав і дав учням Своїм, а учні – народові.

37. І їли всі, і наситилися; і набрали сім повних кошів кусків, що залишилися;

38. А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, окрім жінок та дітей.

39. І коли відпустив народ, Він зайшов до човна, і приплив до Магдалинського краю.