Матвія 27

1. Коли ж настав ранок, усі першосвященики і старшини народу вчинили раду про Ісуса, – щоб зрокувати Його на смерть.

2. Вони зв‘язали Його і одвели й віддали Його в руки Понтія Пилата, намісника.

3. Тоді Юда, що зрадив Його, побачив, що Його засуджено, розкаявся і повернув тридцять срібняків першосвященикам і старшинам,

4. Кажучи: Згрішив я, зрадивши Кров безвинну. А вони сказали йому: А нам що до того? Зважай сам.

5. Він кинув срібняки у храмі і вийшов, рушив геть і повісився.

6. А першосвященики взяли ті срібняки і сказали: Це не за законом – покласти їх до скарбниці церковної, бо це – ціна крови.

7. Відтак порадилися на зібранні і купили за них (за срібняки) землю гончарову – для похорону мандрівників.

8. А тому й називається земля ця “землею крови” аж донині.

9. Тоді справдилося сказане через пророка Єремію, котрий сказав: І взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Котрого оцінили сини Ізраїля.

10. І віддали їх за поле гончарове, як сказав мені Господь.

11. А Ісуса поставили перед намісником; і запитав Його намісник: Ти цар Юдейський? Ісус сказав йому: Ти мовиш.

12. І коли звинувачували Його першосвященики та старшини, Він нічого не відповідав.

13. Тоді сказав Йому Пилат: Чи не чуєш, скільки свідкують супроти тебе?

14. І не відповідав йому жодним словом аж так, що намісник вельми дивувався.

15. А на свято [Пасхи] намісник мав звичай відпускати народові одного в‘язня, котрого самі бажали.

16. Тоді був у них відомий в‘язень, що звався Варавва.

17. Отож, коли зібралися вони, то сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що називається Христом?

18. Бо знав, що видали Його через заздрість.

19. А тим часом, як сидів він (Пилат) на сидінні судді, дружина його послала йому сказати: Не чини анічого Праведникові Тому, бо я нині уві сні багато постраждала за Нього.

20. Але першосвященики і старшини (народу), підмовляли народ просити Варавву, а Ісусові заподіяти смерть.

21. Тоді намісник запитав їх: Кого з оцих двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.

22. Пилат сказав їм: То що я маю вчинити з Ісусом, що називається Христос? Сказали йому: Нехай буде розп‘ятий!

23. Намісник сказав: Яке ж Він зло учинив? Але вони ще запекліше кричали: Нехай буде розп‘ятий!

24. Пилат зрозумів, що нічого не може сподіяти, бо замішання наростає, взяв води і обмив руки перед народом, і сказав: Я не маю провини в крові Праведника Цього; зважуйте ви.

25. І відповідав увесь народ, і сказав: Кров Його на нас і на дітях наших.

26. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп‘яття.

27. Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії, і зібрали на нього увесь полк.

28. І, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю;

29. Тоді сплели вінця із терня, й поклали Йому на голову, у праву руку дали Йому тростину; відтак ставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: Радій, Царю Юдейський!

30. І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові.

31. І коли позбиткувалися над Ним, скинули з Нього багряницю і одягли Його в одежу Його та й повели на розп‘яття.

32. Коли виходили, вони зустріли одного кирінейця, на ім‘я Симон, і наказали нести хреста Його.

33. І коли прийшли на місцину, що звалася Голгофа, що означає: Череп-місце,

34. Дали Йому випити оцту, змішаного з жовчю; і Він, покуштувавши, не хотів пити.

35. А ті, що розп‘яли Його, розподіляли одежу Його, кинувши жереба;

36. Тоді посідали стерегти Його там.

37. А над головою у Нього вчинили напис, котрий засвідчував Його провину: Це - ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ.

38. Тоді ж розп‘яті були з Ним і двоє розбійників: один по праву руку, а другий – по ліву.

39. А перехожі лихословили Його, киваючи головами своїми,

40. І гомоніли: Ти, що руйнуєш храма і за три дні споруджуєш! Врятуй Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.

41. Так само й першосвященики з книжниками, із старшинами та фарисеями, насміхалися, казали:

42. Інших рятував, а Себе Самого не може врятувати! Якщо він Цар Ізраїльський, нехай зараз же зійде з хреста, і увіруємо в Нього;

43. Покладався на Бога: нехай тепер визволить Його, якщо Він угодний Йому. Бо ж Він сказав: Я Син Божий.

44. Також і розбійники, розп‘яті з ним, обмовляли Його.

45. А від години шостої пітьма була по всій землі аж до години дев‘ятої.

46. А близько дев‘ятої години закричав Ісус дужим голосом: Елі, Елі! Лама савахтані? Себто: Боже Мій, Боже Мій! Нащо Ти Мене покинув?

47. А деякі, що стояли там, зачувши це, казали: Іллю кличе Він.

48. І зараз же побіг один із них, взяв губку, намочив в оцті, настромив на тростину і дав йому пити.

49. А інші казали: Стривай; подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його.

50. А Ісус, знову скрикнувши дужим голосом, – духа випустив.

51. І ось, завіса у храмі роздерлася надвоє, – зверху донизу, і земля затряслася, і скелі розкололися;

52. І гроби повідкривалися, і багато тіл спочилих святих воскресли;

53. Вони вийшли з гробів по воскресінні Його, й пішли до святого міста, і з‘явилися багатьом.

54. А сотник і ті, котрі з ним стерегли Ісуса, бачачи землетрус, і все, що відбувалося, злякалися вельми і казали: Це правда, що Він був Син Божий.

55. Там було багато жінок, які дивилися здалеку; вони йшли слідом за Ісусом із Галілеї, служили Йому.

56. Поміж ними була Марія Магдалина і Марія, матір Якова та Йосипа, і матір синів Зеведеєвих.

57. А коли настав вечір, то прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім‘я Йосип, котрий також навчався в Ісуса;

58. Він прийшов до Пилата і попросив Тіло Ісусове. Тоді Пилат наказав віддати Тіло.

59. Йосип узяв Тіло, обгорнув Його плащаницею чистою

60. І поклав Його у новому своєму гробі, котрого витесав у скелі, а тоді привалив великого каменя до входу в гріб, і відійшов.

61. А була там також Марія Магдалина та друга Марія, котрі сиділи навпроти гробу.

62. Другого дня, котрий настає за п‘ятницею, зібралися першосвященики і фарисеї до Пилата.

63. І казали: Володарю! Ми пригадали, що облудник Той, ще як був живий, сказав: По трьох днях воскресну;

64. Тож накажи охороняти гріб до третього дня, щоб учні Його, прийшовши уночі, не вкрали Його і не сказали народові: Воскрес із мертвих; і буде остання омана гірша від першої.

65. Пилат сказав їм: Маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.

66. Вони пішли і виставили біля гробу сторожу і приклали до каменя печатку.