Притча про Царство Боже. Про сівача (Мт.13:1-17; Лук.8:4-10).

1. І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього безліч народу, аж так, що мусив зайти в човен і сидів на воді, а увесь народ був на березі біля моря.

2. І навчав їх притчами багато і в навчанні Своєму казав їм:

3. Слухайте: Ось, вийшов сівач сіяти;

4. І коли сіяв, сталося, що одне (зерно) упало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його;

5. А інше впало на кам‘янисту [місцину], де замало йому грунту, і невдовзі зійшло, тому що грунт був не глибокий;

6. А коли зійшло сонце, зав‘яло, тому що не мало коріння, й засохло;

7. А деяке впало в терня, і терня виросло й заглушило [насіння], і воно не дало плоду;

8. А ще інше впало на добру землю і дало плід, котрий зійшов і виріс, і принесло: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.

9. І сказав їм: Хто має вуха слухати, нехай чує!

10. А коли залишився без народу, ті, що були близько біля Нього разом з дванадцятьма учнями, запитали Його про притчу.

11. І сказав їм: Вам дано знати таємниці Царства Божого, а тим зовнішнім все подається в притчах.

12. Тож вони своїми очима можуть дивитися і не бачити, і своїми вухами можуть слухати, і не розуміють, нехай же не навернуться, щоби прощені були їм гріхи їхні.

13. І сказав їм: Не розумієте цієї притчі? А як же вам зрозуміти всі притчі?

14. Сівач слово сіє.

15. [Посіяне] при дорозі означає тих, в котрих сіється слово, але [до котрих], коли почують, тієї ж хвилі приходить сатана і викрадає слово, посіяне в серцях їхніх.

16. У такий спосіб посіяне на кам‘янистій [місцині] також означає тих, котрі, коли почують слово, тієї ж миті з радістю приймають його.

17. Але не мають у собі коріння і непостійні; потім, коли прийде скорбота чи гоніння за слово, відразу спокусяться.

18. Посіяне в тернях означає тих, що чують слово,

19. Але в котрих клопоти віку цього, омана багатства та інші пожадання, входячи в них, глушать слово і воно буває без плоду.

20. А посіяне в добрий грунт означає тих, котрі слухають слово, і приймають, і приносять плід, один у тридцять, інший в шістдесят, а ще інший – у сто разів більше.

21. І сказав їм: Чи для того приносять свічку, аби поставити її під посудину чи під ліжко? Чи не для того, аби поставити її на свічнику?

22. Немає нічого утаємниченого, що не стане явним; і нічого не буває потаємного, що не вийде назовні.

23. Якщо хтось має вуха слухати, нехай чує!

24. І сказав їм: Завважуйте, що чуєте: Якою мірою міряєте, такою відміряно буде вам, і додасться вам, що слухаєте.

25. Бо хто має, тому додасться, а хто не має, у того відбереться те, що має.

26. І сказав: Царство Боже схоже на те, як чоловік насіння в землю кидає,

27. І спить, і підводиться вночі і вдень, і, як насіння сходить і росте, не відає він;

28. Бо земля сама собою приносить вруно, потім колосся, а відтак повне зерно на колосі;

29. А коли дозріє плід, негайно посилає серп, тому що настали жнива.

30. І сказав: До чого уподібнимо Царство Боже? Чи якою притчею зобразимо його?

31. Воно – як зерно гірчичне, котре, як сіється в землю, найменше з усього насіння землі;

32. А коли, посіяне, сходить і стає найбільшим з-поміж усіх злаків, і пускає великі гілки аж так, що в затінку його можуть ховатися птахи небесні.

33. І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли чути;

34. Без притчі не навчав їх, а учням Своїм наодинці з ними пояснював усе.

35. Увечері того дня сказав їм: Перепливемо на той бік (озера).

36. І вони відпустили народ, взяли Його (Ісуса) з собою, як був Він у човні, з Ним були також інші човни.

37. І зчинилася велика буря; хвилі били в човен аж так, що він уже виповнювався [водою].

38. А Він спав на кормі на підвищенні. Його розбудили й сказали Йому: Учителю! Невже Тобі байдуже, що ми гинемо?

39. І, підвівшися, Він заборонив вітрові і сказав морю: Вгамуйся, затихни! І вітер затих, і вчинилася глибока тиша.

40. І сказав їм: Чому ви такі боязкі? Чи у вас віри немає?

41. І виповнилися страхом великим, і гомоніли поміж собою: Хто ж це Такий, що й вітер, і море підкоряються Йому?