Відповідальність і контроль.

(особливості новонароджених дітей)

Для розуміння самооцінки запитайте себе звідки виникає самооцінка. Це наштовхує нас на один із найважливіших предметів, про які ми будемо говорити зараз. Ми знаємо, що дитина приходить в наш світ без будь-якого уявлення про себе. Кожна ідея, кожне переконання, цінність, сприймання будь чого, якими володіє доросла людина не є вродженими. Кожна ідея про себе, яка нам властива формується на протязі усього нашого життя. Новонароджена дитина схожа на чистий лист паперу. В ньому не міститься ніяких понять чи ідей. Тому самооцінка та уявлення про себе можуть формуватися різними шляхами, залежно від того, що відбувається з людиною в міру її розвитку. Всім відомо, що коли дитина народжується, то їй необхідна велика кількість кохання та турботи, дитиною повністю керують її почуття і відчуття. І формування її уявлення про себе повністю залежить від того, як до неї ставляться, та як її сприймають батьки. Дитина відчуває чи її люблять, чи її приймають, чи вважають розумною, веселою, талановитою на основі того, як ставляться до неї батьки. В дитини відсутнє уявлення про себе, як про особистість, і вона робить висновки по обличчях батьків чи — її люблять. Дитині необхідна любов та турбота, як рослинам необхідна волога. На етапі становлення неможливо дати дитині дуже багато кохання, їй потрібний постійний та безперервний потік кохання, щоб вона розвинулася у здорову особистість. Деякі ідеї виховання, наприклад, що з дитиною необхідно бути суворим, що краще довести її до сліз, ніж розбалувати, інакше вона виросте зіпсованою — є старими майже доісторичними. На сьогоднішній день більшість погоджується з тим, що дитині необхідне кохання на стільки, на скільки необхідна їжа, одяг та житло. На початку 20 століття та в 40-вих роках був проведений ряд експериментів. Новонароджених дітей поділили на 2 групи. Діти в першій групі постійно отримували увагу та кохання, з ними розмовляли і гралися, їм співали пісні. Дітям у 2 групі міняли підгузники та давали харчі, але ніколи не брали їх на руки та не співали їм, не надавали ніякої емоційної підтримки. Один із таких експериментів дослідники вимушено перервали. І можливо це було вже запізно тому, що 90% дітей у 2 групі ставали пригніченими, ослабленими, а то і вмирали від недоотриманої турботи на протязі 90 днів після народження. Це явище отримало назву синдром дитячої смертності внаслідок недоотриманої турботи. Діти, які залишаються без турботи на етапі формування особистості не можуть розвиватися нормально, а в окремих випадках навіть вмирають, висохнувши як листочки, які не отримали вологи. Необхідність бути коханими на стільки велика, що на ній базується уся особистість людини. Але перші 5 років є найважливішими в житті в цьому відношенні так, як в цей час проектується особистість, якою дитина стане. Якщо раптом дитина перестане отримувати необхідну кількість турботи – це приведе до проблем з її характером, поведінкою, сприйманням світу. Якщо ж вона на протязі перших 3-5 років відчуває надлишок кохання і турботи, — вона буде твердо стояти на ногах, так як основа для реалізації її потенціалу добре підготовлена. При відсутності необхідної турботи та уваги на протязі перших 3-5 років в дитини розвивається синдром не важливості, дефіцит уваги. Нехватка вітаміну B та кальцію в дитячому віші може розвинути рахіт у дитини. Дитина росте хворобливою, в неї слабкі кості, скривлені ноги. Коли не вистачає турботи – то людина на протязі усього життя буде намагатися вилікуватися від цього синдрому, компенсувати те, чого їй не вистачало в дитинстві, замість того, щоб реалізовувати себе. Відомі і інші факти про розвиток дитини при народженні кожна дитина володіє двома чудовими рисами. Перше — це відсутність страху. Новонароджені не відчувають страху ні перед чим. Є тільки дві боязні: боязнь впасти та боязнь голосних звуків. Всі страхи, які ми переживаємо є набутими. Дитина ж безстрашна і це проявляється в тому, що вона не боїться пробувати щось нове, для неї не існує поняття я не можу. Кожен хто виховував дитину знає, що перші 4-5 років важливо постійно слідкувати за нею, інакше вона в прямому сенсі може себе убити. Діти – це свого роду камікадзе, вони нічого не бояться тому, що не володіють досвідом, якого варто уникати. Страх з’являється після отриманого негативного досвіду, особливо коли цей досвід повторюється. Друга риса новонародженої дитини – її повна неочікуваність, спонтанність. У дітей немає поняття я мушу, вони ніколи не стануть робити того, чого не хочуть і відчувають, що їм усе дозволено. Перше слово, яке вивчає дитина – це слово «ні», друге слово «не треба». Хто ж навчає їх цим словам звичайно ж батьки, які говорять «ні та неможна». Постійно дитина звикає до думки, що вона не вимушена нічого робити, вона може заплакати і засміятися в будь-який момент, бути капризною, розсердитися, вона не відчуває ніяких обмежень. І так два звичайних стани дитини – це відсутність страху та повна свобода у стосунках із собою та оточуючими людьми. З точки зору досвіду, який ми отримуємо уже в дорослому житті ми можемо переконатися, що в кожному випадку, коли наші стосунки були сприятливими, коли ми затишно себе почували з певними людьми та в певних обставинах — ми відчували абсолютну свободу та відсутність страху.