Етапи диспансерного обслуговування

Перший етап — відбір контингентів для диспансеризації.

До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спостереженню відносяться:

За медичними показаннями

- особи з факторами ризику медичного характеру;

- хворі на окремі хронічні захворювання;

- часто- і тривалохворіючі.

За соціальними показаннями:

- особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці;

- працівники харчових, комунальних і дитячих закладів;

- вчителі загальноосвітніх шкіл, медичні працівники;

- особи з факторами ризику соціального характеру.

Особливо важливе значення на першому етапі диспансеризації має активне та своєчасне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання, коли ще немає скарг і хворобу можна призупинити або зовсім ліквідувати. Для цього медичні працівники використовують амбулаторні прийоми, відвідування хворих удома, профілактичні огляди, аналіз амбулаторних карток, виписок із історій хвороби, листків непрацездатності тощо.

Диспансерний облік вважається своєчасним тоді, коли хворий взятий під нагляд не пізніше як через 30 днів з дня встановлення діагнозу.

Наступним важливим завданням медичних працівників на першому етапі диспансеризації є групування диспансерного контингенту.

Існує п'ять диспансерних груп:

I група — здорові люди, які не мають скарг і об'єктивних ознак хвороби під час обстеження та не хворіли в минулому;

II група — практично здорові люди, які мають в анамнезі дані про перенесені захворювання та фактори ризику розвитку певної патології внутрішніх органів, але на даному етапі не мають скарг;

III група — хворі на хронічні захворювання в стадії компенсації;

IV група — хворі на хронічні захворювання в стадії субкомпенсації;

V група — хворі на хронічні захворювання в стадії декомпенсації.

На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну картку з буквою «Д» на титульній сторінці і контрольну картку диспансерного спостереження (форма № 030). В амбулаторній картці хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об'єктивного обстеження з результатами лабораторних та інструментальних досліджень, а також висновки консультантів-спеціалістів. Діагноз формулюється з відображенням змін в організмі, ступеня тяжкості перебігу захворювання і його стадій, з урахуванням змін при кожній нозології згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем 10-го перегляду.

Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та термін повторного планового обстеження хворого.

У контрольній картці диспансерного спостереження вказують групу, до якої належить даний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній картці роблять помітки щодо виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Картки зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Ці картки потрібні для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.

Другий етап диспансеризації — здійснення диспансерного нагляду, а саме — виконання плану заходів, намічених під час відбору здорових і хворих на диспансерний облік.

Диспансерний нагляд включає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів, направлення в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворими лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи.

Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових необхідно проводити активно (здорових — 1 раз на рік; хворих у стадії компенсації — 2 рази і частіше); систематично, відповідно до плану, а також з урахуванням динаміки в стані здоров'я пацієнта.

Активне диспансерне спостереження передбачає також створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення мають такі профілактичні та лікувальні заходи, як санація вогнищ хронічної інфекції (карієс зубів, тонзиліт, аднексит); медикаментозне лікування, хірургічні втручання, ) спеціальні методи лікування; лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія, дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування.

Велике значення для успішної диспансеризації має психологічний фактор. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до процесу диспансеризації і пацієнтів, що перебувають під диспансерним наглядом. Це визначається їх умінням переконувати людей у необхідності змінити стиль життя, залишити шкідливі звички, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку, має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання намічених лікувально-профілактичних заходів.

Третій етап диспансерного обслуговування включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації — розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв захворюваності диспансерної групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3—5 років найбільш переконливо демонструє соціально-медичне і лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.

Для визначення ефективності диспансеризації хворих III, IV, V груп використовують такі критерії:

• переведення хворого в І групу (здорових), якщо захворювання повністю вилікуване і протягом останніх 2 років не було рецидивів хвороби, відсутні скарги і клініко-лабораторні та інструментальні прояви;

• стійке поліпшення стану здоров'я хворого — протягом останнього року не було загострень, клініко-лабораторні та інструментальні дані теж свідчать про поліпшення стану здоров'я;

• тимчасове поліпшення стану здоров'я хворого — поліпшення настає тільки під час лікування, а між курсами лікування хвороба загострюється, однак рецидиви проявляються в легшій формі;

• стан здоров'я хворого залишається без змін, лікування дає короткотривале поліпшення стану здоров'я;

• погіршення стану здоров'я хворого — патологічний процес поступово прогресує, незважаючи на лікування, що проводиться;

• тимчасова непрацездатність хворого, що зумовлена прогресуванням патологічного процесу і зворотними функціональними розладами, які через 3—4 міс зникають, а працездатність відновлюється;

• стійка непрацездатність і первинний вихід на інвалідність у зв'язку з погіршенням стану і незворотними функціональними розладами в організмі;

• зняття з диспансерного обліку у зв'язку з переїздом на інше місце проживання або у випадку смерті хворого.

Серед показників важливе значення мають також смертність та летальність від диспансеризованих захворювань, частота загострень (рецидивів).