Translate the text into English.

Евтаназія: убивство чи милосердя?

А може, убивство з милосердя?

Щодня у свiтi тисячi фiзично здорових людей добровiльно йдуть iз життя через те, що не в змозi витримати душевнi страждання. У той же час тисячi безнадiйно хворих страждають вiд фiзичного болю. Чи має право хтось iз людей (бо самi вони не в змозi) покласти край їхньому стражданню, вчинивши «убивство з милосердя»?

Гарне медичне слово «евтаназiя» означає безболiсне навмисне умертвiння хворого з метою полегшення його страждань. Проблема евтаназiї виникла не сьогоднi i не раптово. Англiйський фiлософ Френсiс Бекон (1561—1626) для означення легкої безболiсної смертi ввiв термiн «евтаназiя», тобто хороша, спокiйна i легка смерть, без мук i страждань.

Кiлька рокiв тому великого розголосу набув судовий процес над 71-рiчним хiрургом Джеком Кеворкяном, активним пропагандистом евтаназiї (звільнення вiд страждань тяжкохворої людини за допомогою безболісного умертвіння), що вiдбувся у м.Понтiак штату Мiчiган США. «Лiкар Смерть» за певний перiод зa допомогою спецiального ним розробленого апарата умертвив 130 безнадiйних пацiєнтiв. Шiсть разiв за цей час вiн притягався до суду, i суд виправдовував лiкаря. Востаннє вiн вiдмовився вiд адвоката, i суд визнав його винним. Вирок — 25 рокiв тюремного ув’язнення. Багато хто висловлював на адресу «Лiкаря Смерть» осуд й неприязнь. Однак є i багато прихильникiв Кеворкяна серед вчених та хворих. Одна з його послiдовниць — медсестра з Угорщини, яка отримала прiзвисько Чорний Ангел, — нинi теж уже за гратами. Хоч вона й переконувала суддiв, що вводила смертельну iн’єкцiю хворим лише на їхнє прохання, чи, наприклад, якщо хворий перебував у глибокiй комi й життя його пiдтримувалося лише за допомогою апаратiв, на прохання близьких родичiв.

Якщо розiбратися детальнiше, то поняття «евтаназiя» має дуже глибоке коріння. Так, у Спартi вбивали немовлят, народжених слабкими й хворими, у деяких первiсних племен був звичай убивати старих людей, якi стали тягарем для iнших. На початку минулого столiття юрист Бiндiнг i психiатр Гохе запропонували називати евтаназiєю знищення так званих «неповноцiнних» людей. Евтаназiя у такiй iнтерпретацiї широко застосовувалася в гiтлерiвськiй Нiмеччинi, де була спецiально розроблена програма масового знищення людей з рiзними формами захворювань (психiчно хворих, епiлептикiв, паралiзованих тощо). Все це робилося «в iнтересах нацiї». Нинi питання про допустимiсть евтаназiї обговорюється в багатьох країнах свiту, а в рядi країн евтаназiя визнана законною: зокрема, у Нідерландах, в Австралiї, з деякими застереженнями у Канаді. У нас же евтаназiю ранiше прийнято було згадувати як явище, властиве виключно капiталiстичному суспiльству, позбавленому елементарних принципiв моралi. Те, що подiбне може бути у нас, сприймалося як абсурд. Не тому, напевно, що всi українцi чи росiяни такi ревнi вiруючі i у всьому, зокрема в питаннi життя i смертi, покладаються на Бога. Можливо, тут далося взнаки горезвiсне українське терпiння? А може, не одному поколiнню втовкмаченi незабутнi слова Павки Корчагiна, що «життя дається тiльки раз...» У той же час багато вчених зі свiтовим iменем вважають, що є категорiї людей, для яких є допустимим «убивство з милосердя».

Це i невилiковнi хворi, i хронiчно хворi з незворотними вiковими змiнами, хворi з безнадiйно ушкодженим мозком та iншi. Доцiльнiсть примусової евтаназiї обгрунтовується. Переважно це стосується новонароджених з уродженою патологiєю i хворих старечого вiку. Лауреат Нобелiвської премiї Ф. Крiк запропонував не надавати медичну допомогу особам, старшим за 80. На пiдтримку такої позицiї висуваються, як правило, тези про захист економiчних iнтересiв держави й необхiдностi перерозподiлу медичних ресурсiв на користь хворих, котрi мають бiльше шансiв на одужання. Адже перебування у лiкарнi й пiдтримка життя пацiєнта з безнадiйним ушкодженням мозку обходиться вiд 25 до 30 тисяч доларiв на рiк. Невилiковний хворий, котрий перебуває в лiкарнi протягом року, займає мiсце, яке могли б використати близько 20 хворих з термiном лiкування по 2-3 тижнi.

До того ж, бiльшiсть сучасних молодих лiкарiв не вважають самогубство смертним грiхом перед Богом або зовсiм не вiрять нi в Бога, нi в загробне життя. Тож вони не бачать нiякого сенсу i в продовженнi страждань хворого та його близьких.

Злиденне становище нашої медицини – важливий об’єктивний фактор популярностi евтаназiї. Воно формує думку, що медично дозволена смерть i припинення життя є достойнiшими за нестерпне споглядання того, як помирають безнадiйно хворi, котрим суспiльство не в змозi допомогти. У той же час це сприятиме поширенню в суспiльствi цинiзму, нiгiлiзму i моральної деградацiї в цiлому, що є неминучим при вiдмовi вiд дотримання заповiдi «не убий».