Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Поняття та види правового режиму майна подружжя
У теорії сімейного права при характеристиці правового режиму майна подружжя вирішальне значення грає питання про те, на яке майно поширює свою владу кожний з подружжя і які межі цієї влади. Іншими словами, йдеться про те, в яких межах і відносно якого майна кожний із подружжя здійснює дії по володінню, користуванню, управлінню і розпорядженню. Залежно від цього в порівняльно-правовому аспекті можуть бути виділені три основні види правових режимів майна подружжя: а) режим нарізності майна («separate property»); б) режим спільності майна («community property»); в) режим відкладеної спільності («deferred community») Режим нарізності майна подружжя. Основна ідея режиму нарізності полягає у тому, що незалежно від часу і способів придбання подружжям майна, воно не об'єднується в єдине ціле, а юридично закріплюється за кожним з них. При такому положенні власник не придбаває прав на майно іншого, навіть якщо воно було одержане в період сумісного життя. Питання про управління роздільним майном подружжя (який виконує особливу роль) може мати різні варіанти рішення управління як своїм власним майном, так і майном дружини. Питання конкретного об'єму правомочності чоловіка відносно майна дружини (і, в першу чергу, здійснення угод по його відчуженню) має багатоваріантність і в різних країнах в різні історичні періоди визначався по-різному. Процес управління роздільним майном подружжя може здійснюватись і принципово іншим способом, при якому право управління закріплюється не за однією особою, а за кожним з подружжя. При цьому кожен управляє своїм майном самостійно, лише у визначеній степені координуючи свої дії з іншим членом подружжя (у випадку, коли зачіпаються найістотніші інтереси подружжя, як, наприклад, при рішенні про сімейний будинок, який хоча і належить до роздільного майна одного з подружжя, але перебуває в загальному користуванні всіх членів сім'ї). Третім самостійним видом правових режимів майна подружжя є режим відкладеної спільності («deferred community»). Він полягає у тому, що в період існування такого режиму кожний з подружжя признається власником майна, що належить йому, яким він володіє, користується і розпоряджається самостійно. Проте у разі припинення шлюбу або самого режиму, все майно подружжя (або тільки його приріст) об'єднується і ділиться між сторонами порівну. Такий правовий режим (з деякими його варіаціями) встановлений у ФРН і низці скандинавських країн (Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії і Швеції). Режим відкладеної спільності є новим видом режимів, оскільки він склався лише в XX в. як модифікація режимів спільності і роздільності. Правовий режим майна подружжя визначається як порядок регулювання відносин, складаються з приводу майна подружжя, що визначає характер і обсяг їх прав і обов'язків щодо цього майна. Представляється можливим виділити такі основні елементи правового режиму майна подружжя: - тимчасові рамки володіння майном: до шлюбу, в період шлюбу і після припинення шлюбу; - суб'єкти права управління майном, особливості володіння, користування і розпорядження їм; - особливості звернення стягнення на майно подружжя. Таким чином, правовий режим майна подружжя можна визначити як встановлений порядок володіння, користування і розпорядження подружжям своїм майном. В Залежно від джерела, що встановлює цей порядок, розрізняються: 1) законний, або легальний, режим майна подружжя, при якому права і обов'язки подружжя щодо їх майна визначаються законом; 2) договірний режим майна подружжя, при якому права і обов'язки подружжя щодо їх майна визначаються самими подружжям шляхом укладання ними відповідної угоди. Як правило, такою угодою є шлюбний договір. Варто зазначити, що на території України діє режим спільності майна подружжя. Щодо режиму спільності придбань, то, встановлений законодавством України, він виникає через пряме розпорядження закону з моменту виникнення самих подружніх відносин, тобто з моменту реєстрації шлюбу (якщо, звичайно, сторони не уклали шлюбний контракт). У свою чергу, припинення законного режиму спільності придбань може бути пов'язане з такими обставинами, як: а) припинення шлюбу шляхом розлучення; б) смерть одного з подружжя; в) роздільне проживання подружжя при фактичному припиненні подружніх відносин; г) встановлення договірного режиму майна подружжя. Останнє можливе лише у випадку, якщо не тільки особам, що вступають в шлюб, але і тим, які вже перебувають в шлюбі, буде надано право встановлювати договірний режим свого майна. Укладення шлюбного договору в цьому випадку буде підставою для припинення дії законного режиму спільності придбань. Необхідно розрізняти режим спільності придбань майна, як базовий, основоположний принцип регулювання подружніх відносин, і режими окремих речей, що належать подружжю на праві загальної власності (тобто режим спільності придбань майна подружжя і режим загального майна подружжя). При зовнішній схожості ці поняття не є тотожними. Мабуть, найбільш рельєфно їх відмінності виявляються у разі розірвання шлюбу. Якщо розірвання шлюбу означає автоматичне припинення законного режиму спільності придбань, то воно не тягне змін відносно загального майна, нажитого подружжям в період шлюбу. Це означає, що після вступу у силу рішення суду про розірвання шлюбу майно, що знов придбавається колишнім подружжям, є роздільним (оскільки режим спільності придбань припинився), проте речі, які були нажиті в період шлюбу і після його розірвання продовжують складати загальну сумісну власність (тепер уже колишнього подружжя), яка зберігатиметься до моменту розділу майна. Загальне і роздільне майно подружжя включає різні об'єкти, з приводу яких складаються своєрідні відносини як між самим подружжям, так і з участю подружжя і третіх осіб. При цьому у порядку регулювання відносин з приводу кожного з них існують принципові відмінності. Оскільки в першому випадку власниками майна є обидва (чоловік та дружина), а в другому -- кожний з них окремо, можна говорити про наявність двох самостійних підвидів законного режиму майна подружжя: а) режим загального майна; б) режим роздільного майна подружжя; Ідея спільності подружнього майна є основоположною і визначає всю структуру законного режиму майна. Виходячи з цієї ідеї, формуються правові засоби, що беруть участь в процесі регулювання; визначається об'єм і зміст майнових прав подружжя, засобу їх захисту, міри відповідальності і т.д. Невід'ємним елементом характеристики законного режиму є презумпція спільності майна, нажитого подружжям в період шлюбу, з якої виходять як законодавство, так і юридична практика. Правовий режим майна подружжя може встановлюватись не лише нормами діючого законодавства, але й самим подружжям, яке вправі самостійно визначати порядок регулювання майнових відносин та встановлювати для себе відповідні норми поведінки в майновій сфері. У цьому випадку вирішальне значення набуває воля, спрямована на встановлення, зміну чи припинення їх взаємних майнових прав та обов'язків. Дана обставина дає підстави стверджувати, що поряд з законним існує також договірний режим майна подружжя. Не дивлячись на те, що договірний режим базується першу чергу на договорі подружжя, він обов'язково включає і нормативний елемент, без якого не можливо було б його існування. Так, СКУ містить загальне правило, про те, що подружжя може укладати між собою будь-які дозволені законом майнові угоди, в тому числі і шлюбний договір (ст.92) Сімейний кодекс України У структурі договірного режиму майна подружжя договір є основним елементом. У зв'язку з тим, що правовий режим майна виникає в результаті дії комплексу правових засобів, договір включається в структуру цього режиму і як юридичний факт, що тягне за собою виникнення суб'єктивних майнових прав та обов'язків подружжя. Договірний режим подружнього майна містить в якості основного елемента не будь-які договори, що укладаються подружжям, а лише ті, якими встановлюється правовий режим їх майна. У багатьох інших випадках укладення договору тягне відповідні правові наслідки, до досягненню якого прагнуло подружжя, але договірного режиму їх майна при цьому не виникає. Такого роду договори є багаточисленними та можуть укладатись подружжям як між собою (наприклад, договір позички), так і з третіми особами (купівля спільного майна подружжя). У одних випадках це звичайні громадсько-правові угоди, в яких правової статус подружжя не має ніякого значення, в інших - договори розраховані лише на спеціальний суб'єктний склад, тобто на осіб, що перебувають між собою у шлюбі. Так чи інакше, в результаті укладення таких договорів не виникає особливостей, відмінних від законного режиму майна подружжя, у зв'язку з чим, вони є елементом законного режиму майна подружжя. Договірний режим -- це режим, що має силу лише відносно конкретного подружжя. Найбільша увага приділяється питанню про можливість обмеження в договорі майнових прав одного з подружжя в результаті встановлення подружжям нерівного розподілу часток в праві власності на майно. Не дивлячись на зовнішню важливість такої проблеми, необхідно визнати, що вона являє собою скоріше теоретичний, аніж практичний інтерес. Цивільний кодекс України це питання вирішує через надання подружжю права укладати угоди по розпорядженню майном між собою та між третіми особами (ст.27 Цивільного кодексу України). Безумовно, що найважливішим, поряд із законним режимом є договірний режим майна, який дозволяє як чоловікові, так і дружині встановлювати взаємні зобов'язання, що пізніше буде основою для існування стійкої сім'ї, яка самостійно вирішуватиме особисті майнові проблеми. Право особистої приватної власності. Відповідно до ст. 57 СКУ особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3). майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. А також: - речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; - премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті за слуги; - кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; - страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо внески сплачувались за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з подружжя. Норма ч.1 ст. 59 СКУ з-поміж усіх членів сім'ї як фактичних користувачів речі все ж виділяє її власника. Підкреслюючи право власника визначати режим володіння та користування своїм майном, закон зобов'язує його враховувати при цьому інтереси сім'ї і особливо дітей. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СКУ воно вважається таким, що належить подружжю. Закріплення у частині другій статті 60 СКУ презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних службових осіб, які іноді накладають арешт у зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо дружини чи чоловіка на все майно подружжя. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Ч.1 ст. 61 СКУ не містить переліку речей, які можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Можна було б, звичайно, такий перелік дати. Однак він не був би вичерпним не лише на момент прийняття Сімейного кодексу, а й на майбутнє, бо перечислити усі види майна неможливо, оскільки з часом неодмінно з'явиться якийсь новий, на сьогодні ще не існуючий об'єкт. Тому встановлення у статті 61 СКУ загального правила про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, є найбільш прийнятним. Стаття 62 СКУ передбачає перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об'єкта права особистої власності у об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або затрати другого з подружжя. Не здійснення одним із подружжя права спільної сумісної власності не припиняє його прав на подружнє майно. У частині другій статті 65 СК сформульована правова презумпція, відповідно до якої вважається, що один з подружжя, укладаючи договір щодо спільного майна, діє зі згоди другого з подружжя. Наявність такої згоди може бути оспорена дружиною чи чоловіком лише щодо договорів, які виходять за межі дрібного побутового договору. Особливості дрібного побутового договору визначені Цивільним кодексом України. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділивши майно, подружжя, проживаючи спільно, можуть знову придбати майно і знову ж ділити його. Поділ спільного майна може відбутися як під час шлюбу, так і після його розірвання. Вимога про поділ майна після смерті одного з подружжя може бути заявлена його спадкоємцями.Хоча у праві спільної сумісної власності подружжя частки кожного з них не виділені, дружина і чоловік мають право сподіватися на те, що у разі заявлення одним із них або спадкоємцем вимоги про поділ частки кожного будуть рівними. Законний режим рівності часток може бути змінений за домовленістю сторін. Тобто дружина і чоловік, розділяючи між собою спільне майно, мають право самі визначити як розмір частки, так і те конкретне майно, яке буде належати кожному з них.
|