Сучасний стан лісів та лісокористування в контексті збалансованого розвитку

Лісистість

Забезпеченню ефективної системи відтворення навколишнього середовища, подоланню дисбалансів розвитку України в екологічних і економічних сферах сприятиме досягнення оптимальної лісистості території.

У різних природних зонах України лісистість є різною. Лісистість Полісся складає близько 27%, Лісостепу - 13%, Степу - 4%. Середня лісистість загалом для України становить 15, 6% (станом на 1.01.1996 p.), що є одним з найнижчих показників лісистості країн Європи.

Порівняно з середньоєвропейськими показниками в нашій державі рівень лісозабезпечення є одним з найнижчих - на одного жителя припадає всього 0, 18 га лісів (табл. 7).

Україна, поряд з Великобританією, Нідерландами, Іспанією, Італією, відноситься до лісодефіцитних країн і проводить свою політику головним чином на відновлення лісових ресурсів.

Слід зазначити, що лісистість України після 1920 р. стала поступово зростати. Поліпшується їх територіальне розміщення. Досить швидкими темпами зростала лісистість України після 1960 р. (табл. 7). За останні 40 - 50 років вона збільшилась в 1, 3 - 1, 4 рази. Зростання площі відбувалось внаслідок створення лісів у першу чергу на непридатних для сільськогосподарського використання землях.

Проте фактична лісистість України все ще є недостатньою, а в багатьох областях - загрозливо низькою. Так, лісистість Миколаївської, Херсонської, Одеської, Кіровоградської, Донецької, Полтавської, Тернопільської областей, АР Крим майже у 1, 5 - 2 рази є нижчою порівняно з оптимальною. Тому першочерговим завданням лісової політики цих регіонів має бути збільшення площі лісів. Загалом по Україні лісистість також є недостатньою (табл. 8).

Для створення оптимальної лісистості, яка становить 19%, слід збільшити площу лісів хоча б на 2 млн га. Потенційними для заліснення могли б стати еродовані землі, неугіддя, землі, що відводяться під консервацію тощо. Найбільше таких земель знаходиться в степових районах, для яких ця проблема є найбільш актуальною. Досягнення зазначеної оптимальної лісистості дозволяє створити єдину оптимізо-вану систему лісів, що склалася б з відносно великих лісових масивів зі стійким лісовим середовищем. Його підтримують захисні насадження та лісові смуги різного цільового призначення, здатні забезпечити стійкість географічних ландшафтів. У цілому в Україні вони мають бути представлені береговими (32%), протиерозійними (28%), зеленими зонами (13%), експлуатаційними (8%), полезахисними (6%), придорожніми (1%) та іншими (12%) насадженнями.

Збільшення лісистості території України до оптимального рівня -один із стратегічних напрямів діяльності, який дозволить не тільки збільшити національні ресурси деревини, а й стабілізувати екологічну ситуацію в країні, зробити вагомий внесок у пом'якшенні наслідків зміни клімату та парникового ефекту, відтворенні та збереження

біологічного та ландшафтного розмаїття, створить сприятливі умови для гармонійного та сталого розвитку України.

Державною програмою " Ліси України" на 2002-2015 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 581, запроектовано вже на найближчу перспективу зміни основних показників лісового фонду, що є індикаторами сталого розвитку лісового господарства (табл. 9).

Розподіл лісів за функціональною роллю

В основу сучасного лісокористування та організації лісового господарства покладено поділ лісів на групи та категорії захисту. Традиційно вважалося, що ліси І групи виконують переважно водоохоронні функції, а II - природоохоронні та експлуатаційні. Ліси І групи зараз займають 55, 8%, II - 44, 2%. У свою чергу ліси І групи об'єднані в чотири класи: водоохоронні (3, 6%), захисні (30, 4%), санітарно-гігієнічні (18, 7%) і ліси спеціального призначення (3, 1%), а також у 22 категорії захисту. Передбачається, що цей поділ повинен враховувати необхідність якомога повнішого використання певних функцій лісу і визначати спеціалізацію та цільову спрямованість лісогосподарських заходів у конкретних умовах. Проте в переважній більшості ця теза лише декларується і за своєю суттю вступає в протиріччя зі сучасними поглядами на ліс (як на багатофункціональну екологічну систему) та необхідністю комплексного його використання.

Лісівничі заходи, що проводяться в лісах різних груп та категорій захисту, за своїм змістом та технологіями практично не відрізняються. Це пояснюється тим, що з кожним роком все більше стирається принципова відмінність між природоохоронною роллю лісів різних груп.

В Україні практично всі ліси виконують водоохоронні й ґрунтозахисні функції, мають санітарно-гігієнічне і рекреаційне значення, задовольняють у тій чи іншій мірі потреби народного господарства в деревині, хоча, безумовно, вагомість цих функцій в різних умовах неоднакова. Тому в переважній більшості немає принципових відмін в особливостях лісогосподарських заходів, що проводяться в лісах, можливих для експлуатації - II та І груп, за виключенням того, що в останніх головні рубки проводяться дещо пізніше. В узагальненій формі це знаходить своє відображення на таксаційних показниках найбільш поширених в Україні соснових та дубових лісах (табл. 10).

Аналіз наведених даних свідчить, що за останні ЗО років загальна тенденція зміни середніх запасів покритої лісом площі можливих для експлуатації дубових та соснових насаджень, що віднесені до різних груп, має багато спільних рис.

Слід зазначити, що в останні десятиріччя частка лісів, в яких забороняються головні рубки, невпинно зростає і зараз становить 47%. Це не тільки не сприяє ефективному використанню необхідної для України деревини, а й призводить до активізації процесів всихання та ослаблення еколого-захисних функцій, а також не створює сприятли­вих умов для сталого розвитку лісового господарства України.

Громіздка система поділу лісів за функціональними особливостями, що успадкована від колишнього СРСР і не має аналогів у Європі, ускладнює вдосконалення систем господарювання в лісах на типологічній і програмно-цільовій основі. З іншого боку, вона не відповідає повною мірою сучасним поглядам на ліси як на багатофункціональні системи.

В основу поділу лісів за їх функціональною роллю повинні бути покладені принципові відмінності у господарюванні.

Тому назріла необхідність у розробленні нових нормативів щодо поділу лісів на групи та категорії захисту та виділення особливо цінних земельних ділянок лісового фонду.

Всі ліси України пропонуємо розділити на чотири класи:

• заповідно-генетичні;

• середовищно-захисні;

• рекреаційні;

• експлуатаційні.

Таке групування лісів за переважаючою функціональною роллю необхідно пов'язувати з утворенням господарських частин.

Тому завдяки тривалій науковій дискусії та аргументації у новому проекті Лісового кодексу України, який розроблявся за безпо­середньою участю УкрНДІЛГА, існуючий поділ докорінно змінено.

Розподіл земель лісового фонду за відомчою підпорядкованістю Станом на 1.01.1996р. лісовий фонд України перебуває у лісокористуванні 54 міністерств і відомств. Розподіл площі земель лісового фонду основних лісокористувачів наведено у табл. 11.

При такій великій кількості лісокористувачів ускладнюється реалізація єдиної лісової політики в Україні. Згідно з Лісовим кодексом України загальний контроль за веденням лісового господарства покладено на Держкомлісгосп України і його органи на місцях. Проте здійснювати цей контроль при діючій нормативно-правовій базі дуже складно. Це вимагає внесення відповідних доповнень до Лісового кодексу.

Після Держкомлісгоспу найбільший відсоток лісів (26, 4%) у користуванні Мінагропрому. Проте теперішній стан цих лісів є вкрай незадовільним (табл. 12).

Середній запас стиглих насаджень Мінагропрому більш ніж у 2 рази є нижчим порівняно з лісами Держкомлісгоспу. Інтенсивне вирубання лісових смуг та інших лісів колишніх КСП стало звичайним явищем і набуло загрозливих розмірів.

У зв'язку з введенням в дію Земельного кодексу України, Указу

Президента України щодо реформування агропромислового комплексу і приватизації земельних угідь подальша доля цих лісів є невизначеною.

Широкомасштабні роботи щодо розроблення державної програми Ліси України", деяких регіональних (обласних) програм, до яких

інститут мав безпосереднє відношення, засвідчує, що стан цих лісів продовжує погіршуватися.

На наше переконання, в умовах перехідної економіки найбільш доцільним є приєднання цих лісів до лісів Держкомлісгоспу, де загаль­ний відносний рівень ведення лісового господарства є значно вищим.

Вікова структура лісів

Розподіл площ деревостанів основних лісоутворюючих порід за групами віку характеризується істотною нерівномірністю та розбалан-сованістю. Так, молодняки та середньовікові насадження зростають відповідно на 31% і 45% загальної площі лісів України, пристигаючі насадження - на 13%, стиглі й перестійні - лише на 11% загальної площі. По сосновому господарству нерівномірність розподілу насаджень є ще контрастнішою. Молодняки зростають на 44, 3% площі, середньовікові насадження - на 38%, пристигаючі - на 13, 4%, а стиглі й перестійні займають лише 4, 3%. У Запорізькій і Миколаївській областях зростають лише молоднякі та середньовікові соснові насадження, а пристигаючі та стиглі сосняки взагалі відсутні. Переважання молодняків у віковій структурі лісів України є результатом широкомасштабного лісовідтворення на місці насаджень, зрубаних у період відбудови господарства після Великої Вітчизняної війни.

При складеній віковій структурі насаджень неможливо вести господарство на принципах сталого розвитку. Останній передбачає, зокрема, наявність однакових площ кожної з наведених вище вікових груп. Діючі вік стиглості та вік головних рубок, нормативи щодо поділу лісів на групи та категорії захисту, сучасна методологія визначення розрахункової лісосіки також не створюють сприятливих умов для оптимізації вікової структури держлісфонду. Без проведення відповідних радикальних заходів вже в найближчі два-три десятиріччя

в багатьох регіонах створиться напружена ситуація, що буде зумовлено накопиченням стиглих і перестійних лісів:

- активізуються процеси ослаблення та всихання лісів;

- збільшиться частка малоцінних і похідних насаджень, особливо тих, що зростають у багатших умовах місцезростання (внаслідок того, що неможливо буде вчасно заліснити зруби, утворені після рубки всихаючих насаджень);

- погіршиться екологічна ситуація.

Слід також мати на увазі, що через 30-50 років зростуть обсяги лісокористування, проте отримувана деревина характеризуватиметься низькою якістю, яка не користуватиметься попитом не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку.

Тому необхідно переглянути згадану вище та розробити нову нормативну базу, що регламентує лісогосподарську діяльність. Доцільно також розробити і затвердити перелік першочергових заходів щодо оптимізації вікової структури держлісфонду з урахуванням нових міжнародних та державних екологічних нормативів.

Лісокористування та особливості господарювання в лісах

Коротко проаналізуємо особливості лісокористування та господарювання в лісах України з позицій принципів сталого розвитку лісів та їх управління.

У табл. 13 наведено обсяги заготівлі деревини в лісах України від головного користування та рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства.

Наведені дані свідчать, що заготівля деревини в лісах України, як один із індикаторів сталого розвитку, не перевищує розмір розрахункової лісосіки. Останніми роками від головних рубок заготовлено на 10-16% менше деревини, ніж це передбачено розрахунковою лісосікою. Майже в 2 рази зменшились обсяги заготівлі деревини від рубок догляду, санітарних та інших рубок. Якщо в 1970-1980 pp. щорічно заготовлювали 13 - 15 мли м^! деревини (при потребі 35 - 40 млн м³), то в останні роки - менше 9 мли м³.

Щорічний приріст деревини в лісах України порівняно з роз­винутими країнами Європи є досить високий. Він використовується зараз лише трохи більше, ніж на третину (табл. 14). Це частково зумовлено домінуванням молодняків та середньовікових насаджень, а також дуже високою часткою лісів з обмеженим режимом лісокористування - на 47% українських лісів поширюється заборона головних рубок; на 11% лісів введено режим суворого заказування та заповідання.

Зростання лісистості, а також проведення рубок з урахуванням принципів невиснажливого лісокористування призводять до зростання загального запасу деревини в лісах України (рис. 2). За останні 35 років цей запас збільшився у 2, 5 рази.

Проте зі старінням насаджень, особливо тих, що виключені з експлуатації, їх стан погіршується. Намагаючись використати накопичену деревину, підприємства лісового господарства змушені проводити малоефективні вибіркові санітарні рубки всихаючих дерев. Тому обсяги цих рубок в останні роки зросли, у той час як освітлень і прочисток через недостатнє фінансування - скоротились, що часто збумовлює небажану зміну порід.

Реабілітація лісів

В Україні постійно високою є дія негативних факторів, які впливають на ліси. Вони пов'язані з природними катаклізмами останніх років, наслідками аварії на Чорнобильській АС, промисловим забрудненням, надмірними рекреаційними навантаженнями на лісові

екосистеми та, вірогідно, глобальними кліматичними змінами, про які в останні роки дуже багато говорять та пишуть.

З позиції сировинних ресурсів ліси Полісся мають стратегічне значення. Тривала господарська діяльність суттєвим чином трансформувала землі лісового фонду. Особливого впливу вони зазнали у період війн. Але чорнобильська катастрофа на цьому фоні є незрівняною як за обсягами впливу, так і глибиною трансформації лісів.

Зараз у зоні радіоактивного забруднення знаходиться близько 3, 5 млн га лісів. Вони в цих умовах виконують функцію поглиначів радіонуклідів, утримуючи їх в різних компонентах лісових екосистем та перешкоджаючи міграції забруднювачів. Разом з цим склалися певні проблеми з традиційним веденням лісового господарства і багатоцільового використання лісових ресурсів, враховуючи ту обставину, що в регіоні Полісся зосереджено близько 40% лісів України. Вони зосереджують у собі значні ресурси деревини, не деревної сировини, диких тварин, що мають промислове мисливське значення.

Відповідно до рівнів радіоактивного забруднення грунту в лісах введено регламентацію проведення лісогосподарських заходів і визначено можливість використання тієї чи іншої продукції лісового господарства. Радіаційна ситуація в лісах буде постійно контролюватись, здійснюватиметься також контроль продукції, що випускається держлісгоснами.

Частину найбільш забруднених лісів повністю виключено з лісогосподарського виробництва. До 2015 р. площа забруднених лісів, виключених з лісогосподарського виробництва насаджень, зменшиться майже на 50% (до 20 тис. га). Одним з головних завдань на період до 2015 р. є здійснення комплексу заходів щодо поступової реабілітації лісів. У зв'язку з природним розпадом радіонуклідів площа забруднених лісів, в яких нині заборонено лісогосподарську діяльність, зменшиться на 22, 0 тис. га до 2015 p., тобто на площі 22, 0 тис. га стане можливим ведення лісового господарства.

Значна частина лісів, де обмежено використання деревини, також буде залучатися до господарчого обороту. Станом на 1987 р. площа таких лісів складала 142, 3 тис. га. Внаслідок реабілітації територій стане можливим заготівля недеревної продукції лісу: дикорослих ягідних та лікарських рослин, їстівних грибів. Для заготівлі дикорослих ягід можливо буде залучити близько 166, 0 тис. га, а їстівних грибів -близько 619, 4 тис. га.

Для залучення реабілітованих лісових площ, що зазнали забруднення в результаті аварії на Чорнобильській атомній станції, до ресурсного використання необхідно розробити рекомендації щодо ведення лісового господарства та використання різних видів лісової продукції на цих територіях. Такі рекомендації уже є. Більше того, позитивна тенденція у зміні рівнів забруднення вимагає певної корегування таких нормативів. Тому " Рекомендації з ведення лісового господарства в умовах радіоактивного забруднення", затверджені Міністерством з надзвичайних ситуації та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державним комітетом лісового господарства України у 1998 p., прийшли на зміну попереднім, термін дії яких завершився у 1997 р.

Діючі зараз рекомендації охоплюють широкий спектр проблем: від лісового насінництва та вирощування садивного матеріалу на різних за ступенем забруднення землях до розміщення пасік, заготівлі дикорослих лікарських рослин та ведення підсобного господарства на землях лісового фонду.

До екологічно кризових належать південно-східні райони України. Найбільш техногенно порушеними є екосистеми Донбасу.

Майже 40% порушених промисловістю грунтів України зосере­джено в Донбасі - високо урбанізованому промислово розвинутому регіоні. Потужна техносфера налічує близько 900 крупних підприємств гірничодобувної, металургійної, хімічної, будівельної, машинобудівної промисловості. Експлуатується майже 300 родовищ корисних копалин, внаслідок чого порушено понад 24 тис. га сільськогосподарських угідь. Породними відвалами (терикони та відвали розкривних грунтів) зайнято 25 тис. га, з яких 4, 3 тис. га відпрацьовано і підлягає рекультивації.

Одним з найбільш ефективних з економічної та екологічної точок зору способів реабілітації техногенно порушених екосистем є створення лісових захисних, озеленювальних та меліоративних насаджень на териконах та зовнішніх відвалах розкривних порід відкритих розробок доломітів і вапняків у Донбасі (щільність населення 200 мешканців на 1 км², кількість шкідливих викидів - 365 кг на людину за рік), яке сприяє поліпшенню санітарного стану довкілля, усуненню проявів водної та вітрової ерозії, зменшенню техногенного навантаження, відновленню продуктивності і господарської цінності порушених земель, збагачує видову різноманітність рослинного і тваринного світу регіону.

Лісові насадження як постійний рослинний покрив виконують також і рекреаційні функції.

Варто переглянути відсоток участі лісової рекультивації в загальному обсязі робіт з біологічної рекультивації порушених екосистем. Раніше в нормативних документах він наближено дорівнював 12%. Основна маса порушених земель (близько 40%) підлягала сільськогосподарській рекультивації. Мала її ефективність, низький природоохоронний ефект та значна вартість цього виду рекультивації порушених екосистем, сучасний економічний стан та суспільно-економічні відносини, що склалися в державі, потребують корекції цих нормативів у бік збільшення участі лісової рекультивації та розроблення диференційованого підходу щодо напрямів та способів рекультивації.

Насадження, що зростають на порушених землях, потребують особливих заходів щодо своєї охорони, захисту та ведення господарства. Через відсутність науково обгрунтованої нормативної бази, лісоупорядкування та проведення лісогосподарських робіт (рубки догляду тощо) на рекультивованих лісових землях здійснюється за стандартними схемами, що іноді призводить до грубих помилок (визначення типу лісу, укрупнення виділів тощо) у плануванні і веденні господарства, а звідси - до зниження екологічних функцій та цінності лісу. Це особливо актуально з позиції відновлення та збереження біологічного різноманіття на таких рекультивованих землях.

Одним з ефективних засобів у відновленні порушених екосистем є застосування економічних важелів закладення в собівартість продукції часткової або повної вартості, необхідної на реабілітацію порушених підприємством екосистем, що практикувалося в колишньому СРСР на підприємствах, які видобували корисні копалини, та підвищення ролі і збільшення контролюючих прав громадських природоохоронних організацій.

Для інтенсифікації процесу реабілітації та відновлення екосистем порушених саме видобутком корисних копалин потребують узгодження з новим Земельним кодексом ряд положень, що стосуються порядку відчуження земель для розроблення родовищ та передавання рекультивованих земель землекористувачам.

З іншого боку, необхідно узаконити на державному рівні звільнення від сплати податків державні, громадські та комерційні структури, які займаються природоохоронною діяльністю в зонах екологічного лиха, та надати інші економічні пільги (отримання низьковідсоткових та безвідсоткових кредитів і ін.)

Рекомендовані заходи

Наведений вище аналіз свідчить, що в Україні здійснюються позитивні зрушення до переходу на принципи сталого лісокористування. Проте швидко і кардинально впровадити цю стратегію лісокористування протягом найближчих двох-трьох років неможливо. Для цього недостатньо переглянути обсяги лісокористування, впровадити комплекс заходів щодо оптимізації структури лісів держлісфонду, перейти на програмно-цільові основи ведення лісового господарства тощо.

Вже в найближчі роки необхідно значно ширше впроваджувати існуючі та розроблювати нові цільові програми лісовирощування, в яких наводитимуться науково обгрунтовані нормативи режимів вирощування. Ці питання повинні бути вирішені для мішаних порослевих дубових насаджень, а також тих, що формуються в недостатньо вивчених і менш поширених умовах місцезростання, для яких практично відсутня науково обгрунтована нормативна база рубок догляду. Назріла нагальна потреба в розробленні кількісних критеріїв якості рубок догляду, а також допустимих навантажень на лісові екосистеми з боку машин і механізмів, що використовуються в процесі проведення лісогосподарських заходів. Анахронізмом є те, що середній запас стиглих насаджень у цілому по держлісфонду є меншим, ніж пристигаючих насаджень (див. табл. 10).

Необхідно також переглянути відношення до діючої в Україні системи санітарних рубок. Ці рубки інколи проводяться в недопустимо великих обсягах, а також із запізненням, коли деревина вже втратила технічні якості. Згідно з сучасними міжнародними екологічними уявленнями вирубування сухих та фаутних дерев не завжди є доцільним, оскільки при цьому знижується різноманіття лісів і обмежується розвиток інших компонентів лісових екосистем.

Особливо слід звернути увагу на лісовідновні рубки, які згідно з лісовим законодавством проводяться в лісах, виключених з експлуата­ції, що втрачають еколого-захисні функції. У діючих Правилах рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства та інших рубок необхідно переглянути критерії щодо відведення насаджень у лісовідновну рубку; слід також вдосконалити способи та технології проведення лісовідновних рубок, які б не суперечили міжнародним принципам екологізації лісового господарства та сталого управління лісами.

Привертає увагу суттєве збільшення в Україні частки штучно створених лісових насаджень. Так, якщо в 1961 р. площа цих лісів складала 27% від загальної площі лісового фонду, то в сучасних умовах перевищує 48%. У держлісфонді України вже майже немає природних насаджень сосни та дуба віком нижче 40 років. Між іншим, природні деревостани більш цінні й стійкі, особливо в умовах прогресуючої урбанізації. Невпинне зменшення частки лісів природного походження вже в найближчі два-три десятиліття може призвести до багатьох наслідків. Причинами цього, на наш погляд, є:

• поступове зниження віку головних рубок протягом останніх 100 років. Більш високі віки рубок у минулому сприяли значно кращому плодоношенню порід та активнішому протіканню процесів їх природного поновлення;

• ігнорування в процесі господарювання поступових та вибіркових систем головних рубок. В рівнинних лісах України фактично проводяться лише суцільнолісосічні рубки, після яких на переважаючих площах створюються лісові культури;

• зростання антропогенного впливу на всі складові частини навколишнього середовища. Це значною мірою не тільки зумовлює трансформацію екологічних умов, а й порушує механізм саморегуляції лісових біоценозів і навіть дещо змінює біологічні особливості лісових порід.

Міжнародні критерії сталого управління лісами враховують необхідність збереження біологічного різноманіття лісів, посилення екологічних аспектів у лісокористуванні. Цьому сприяло б ширше впровадження в лісогосподарську практику поступових, вибіркових та комбінованих способів рубок з вдосконаленими і прогресивними технологіями. Необхідно хоча б на 10 - 15% площі в рівнинній частині України. і на 60-70% - у гірській формувати природні насадження головних порід. Це вимагає внесення кардинальних змін та доповнень у діючі Правила рубок головного користування в лісах України.

Слід зазначити, що в багатьох районах України сучасний стан лісів є задовільним, часто виникають осередки всихання лісів. На значних площах зростають низькоповнотні малоцінні та похідні деревостани. Використання природної родючості землі лісами невисоке і рідко перевищує 70 - 80%. Це зумовлено відомими недоліками в системах ведення господарства. Складові частини систем недостатньо між собою погоджені і не мають спільної мети лісовирощування. Однією з важливих проблем, до вирішення якої необхідно також приступити, - розроблення нормативної бази щодо переходу на водозбірно-ландшафтні принципи лісогосподарювання. У рекомендаціях IX Всесвітнього лісового конгресу (Мехіко, 1985) вперше було визнано, що первинною одиницею ведення лісового господарства є елементарний водозбір. Ця ідея тісно переплітається з принципами збалансованого розвитку лісового господарства.

На жаль, при організації лісового господарства і при лісовпорядкуванні водозбір, в рамках якого необхідна організація лісокористування, ще не став первинною територіальною одиницею. Немає поки що офіційних нормативів, які визначали б мінімальну площу водозбору як господарської одиниці залежно від природної зони і стану лісового покриву.

Перехід господарювання на водозбірний рівень може бути здійснений в декілька етапів.

На першому етапі визначаються нормативи, що дають можливість встановити мінімальну площу та межі водозбору залежно від географічної зони, рельєфу, геоморфології тощо, вивчається просторова організація та структура водозбору.

На другому етапі визначається стратегія оптимізації структури во­дозбору (у тому числі лісистості), розроблюється план трансформації угідь з урахуванням перспектив розвитку господарств та необхідності поступового досягнення екологічної збалансованості водозбору.

На третьому етапі впроваджуються системи господарювання, що враховують специфічні особливості конкретного водозбору. При організації лісового господарства враховується характер розміщення лісів різного цільового призначення (як масивних, так і захисних смуг), вирішуються питання оптимізації вікової структури, породного складу лісів, доцільного розміщення тих чи інших видів рубок на території водозбору. На цій основі диференційовано типам лісу розроблюються та впроваджуються системи ведення лісового господарства, в тому числі цільові програми лісовирощування.

Річковий водозбір є однорідною геоморфологічною і природно-територіальною структурою. Чітка окресленість водозбору природними межами дозволяє кількісно оцінити його за багатьма параметрами - геоморфологічними, гідрологічними, ґрунтовими, фітоценотичними - і в цілому чітко уявити екологічну ситуацію, стійкість або уразливість певних екологічних систем конкретного водозбору, а також екологічну значимість цього водозбору в системі пов'язаних з ним інших водозборів. На основі планування господарства, починаючи з елементарного водозбору, відкриваються широкі можливості у розробленні взаємопогоджених з загальною стратегією природокористування систем лісогосподарювання. У перспективі необхідно поступово переходити на принципи господарювання з урахуванням типів водозборів та їх ієрархічної супідрядності. Це потребує розроблення нової нормативно-законодавчої бази всієї системи природокористування.

Перехід на організацію лісокористування за водозбірним принципом - завдання завтрашнього дня. Проте вже зараз необхідно закладати основи водозбірно-ландшафтного лісівництва. Зазначена проблема носить міжгалузевий характер і може бути вирішена тільки на державному рівні. Необхідно також розробити пакет відповідних нормативно-законодавчих документів, які б регламентували господарську діяльність в умовах змін форм власності на землю та переходу до багатоукладного виробництва.

Таким чином, сучасний стан лісового господарства свідчить про гостру необхідність розроблення нових основ екологічного лісокорис­тування, які б враховували необхідність різнопланового і цільового використання лісів, підвищення їх стійкості та посилення еколого-за-хисних функцій, а найголовніше - активного впровадження міжнарод­них принципів сталого управління лісами. У цьому відношенні Україна, як добре відомо, приєдналася до всеєвропейського процесу захисту лісів і підписала відповідні резолюції Страсбурзької, Гельсінської та Лісабонської конференцій Міністрів із захисту лісів у Європі.

Проте в сучасних умовах лісова політика повинна, по-перше, враховувати міжнародні рішення і зобов'язання України, по-друге -опиратися на відповідну нормативно-законодавчу основу.

У зв'язку з цим важливо визначити стратегічні напрями розвитку лісового господарства, та розробити нову лісову політику, гармонізовану до всеєвропейських та міжнародних процесів.

На сучасному етапі задекларовані такі основні цілі лісової політики країни:

• збільшення лісистості території до оптимальної у всіх її природних зонах;

• збереження біорізноманіття лісових екосистем;

• підвищення стійкості лісових екосистем до негативних факторів середовища: зміни клімату і зростаючого антропогенного навантаження, лісових пожеж, хвороб та шкідливих комах;

• раціональне, невиснажливе лісокористування з метою задоволення потреб у деревині внутрішнього ринку країни;

• розвиток агролісомеліорації і степового лісорозведення.

Тому в діючому лісовому законодавстві повинні бути насамперед відображені такі питання:

• збереження біорізноманіття лісів на генетичному, видовому, екосистемному і ландшафтному рівнях;

• сертифікації лісових ресурсі та лісогосподарських операцій;

• посилення екологізації лісогосподарських операцій;

• формування національних критеріїв і індикаторів сталого управління лісами.

З прийняттям нового Лісового кодексу України виникне нагальна необхідність у доповненні існуючих і розробленні нових нормативно-правових документів. Насамперед, необхідно розробити та затвердити, як самостійний документ, " Лісову політику України" з визначенням критеріїв та індикаторів сталого управління лісами.

Нормативно-правова база повинна бути узгоджена з системою інших державних законів, що створюють відповідне економіко-правове поле господарювання в умовах становлення ринкових відносин. Згідно з пропозиціями УкрНДІЛГА слід керуватися такими базовими положеннями:

• посилення ролі лісового господарства як самостійної галузі в державному секторі економіки України, а звідси - збереження переважно державної форми власності на ліси;

• розвиток приватного лісового господарства на землях сільськогосподарського призначення (що розпайовуються);

• розмежування повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади, що передбачає виділення загальнодержавних та комунальних лісів (лісів адміністративно-територіальних одиниць), які утворюють єдину систему лісів з державною формою власності;

• здійснення єдиної державної лісової політики, контроль за дотриманням лісового законодавства та нормативно-правової бази лісових відносин і лісогосподарської діяльності в усіх лісах (незалежно від форм їх власності) покладається на державні органи лісового господарства, якими є на даний час Держкомлісгосп України та його органи на місцях;

• поетапна демонополізація управління державних лісів, у першу чергу системи Держкомлісгосну України, як основного лісокористува-ча і спеціального уповноваженого державного органу лісового госпо­дарства; до 2005 р. реформування здійснюється в межах чинних орга­нізаційно-виробничих структур і готуються передумови для глибокого реформування лісового господарства (у тому числі в основному закінчується розроблення відповідної нормативно-правової бази);

• удосконалення фінансування лісового господарства, створення спеціального лісового бюджету; розподіл лісового бюджету здійсню­ється державним органом лісового господарства.

Вдосконалення нормативної бази повинно вестися у напрямах:

• перегляду нормативів щодо поділу лісів на групи і категорії

захисту;

• розроблення нормативів віків стиглості і головних рубок на бонітетно-типологічній основі диференційовано до природних зон

України;

• визначення розрахункової лісосіки з врахуванням потреб народного господарства в деревині, сучасного стану лісів і посилення їх екологічної ролі;

• оптимізації вікової структури насаджень переважаючих порід

за площею;

• господарювання в гірських умовах, на радіоактивно-забруд­нених землях, в Донецько-Придніпровському та інших екологічно-кризових регіонах;

• розроблення нормативних галузевих документів щодо збереження біорізноманіття лісів;

• розроблення нормативно-правової основи захисного лісорозведення в умовах реформування земельних відносин.

Уже найближчим часом (2005 - 2015 pp.) зросте актуальність та необхідність:

• підтримки та подальшого розвитку лісівничої науки та освіти, підготовка кадрів високої кваліфікації (на рівні міжнародних стандартів);

• удосконалення системи фінансування лісового господарства;

• розроблення і впровадження нових природозберігаючих техно­логій лісозаготівель та розширення обсягів вибіркових і поступових систем головних рубок (з урахуванням необхідності збереження біорізноманіття лісів);

• розроблення і впровадження гармонізованих (взаємопогодже-них) систем ведення лісового господарства на зонально-типологічній і програмно-цільовій основі;

• впровадження та вдосконалення державної системи моніторингу лісів;

• розроблення та впровадження нормативної бази щодо сертифікації лісових ресурсів та лісогосподарських операцій;

• розроблення водозбірно-ландшафтних засад господарювання;

• розроблення і впровадження ПС-технологій та АРМів; завершення в 2010-2015 р. комп'ютеризації галузі;

• розширення міжнародного співробітництва.