Стан та використання ресурсів лікарських рослин

У сфері використання недеревних рослинних ресурсів на сьогодні залишається найменш врегульованим використання природних фіторесурсів як джерела лікарської сировини для потреб національної фітоіндустрії та аптечної мережі. Нині з природного середовища заготовляється близько ЗО видів лікарських рослин. Близько половини з них мають обмежене поширення. В умовах інтенсивного антропогенного пресу на природні екосистеми все менше лишається місць де зростають лікарські рослини в кількості, достатній для іх заготівлі як сировини. Особливо це стосується видів з вузькою екологічною амплітудою для яких зміна умов зростання може спричинити катастрофічні наслідки. Відновлення ресурсів цих видів в їх природних локалітетах практично неможливе у зв'язку з незворотністю природних процесів.

Так, лепеха звичайна (аїр, Acorus calamus L.) чутлива до зниження рівня ґрунтових вод. На ділянках, які підлягають осушенню, швидко втрачає сировинну цінність вже через рік-два. Зменшуються віталітетні показники: висота рослин, товщина кореневищ та їх щільність на одиницю площі. Суцільні масиви розпадаються на окремі фрагменти, які локалізовані в пониженнях. Екстремальним для сировинної цінності лепехи є тривале зниження рівня води нижче 10 см. Такі несприятливі екологічні умови часто ускладнюються використанням частково осушених ділянок заплав з її популяціями під пасовища. Нерегульована заготівля на частково осушених ділянках веде до катастрофічного зменшення природних ресурсів виду і це неминуче виражається в зменшенні обсягів його заготівлі. У цілому по Україні у 2001 р. заготовлено 17, 7 т кореневищ аїру, тоді як середньорічна заготівля 1977-1979 pp. складала 282 т, у 1989 р. - 219, 38 т (табл. 1), а в 1968 р. - 806 т. Лепеха звичайна (аїр) належить до групи видів, природний сировинний запас яких в Україні знаходиться на межі виснаження. За останні 20 років її ресурси скоротились більше ніж у 10 разів. Втрачені природні ресурси цього виду відновити неможливо. Тому зараз важливо суворо контролювати використання його природних ресурсів (рис. 3).

Запаси сировини (кори) крушини ламкої (Frangula alnus Mill.) у цілому на Україні великі, однак нерегульоване використання сировини, широкомасштабне осушення на Поліссі спричинили різке скорочення сировинного ареалу та природних ресурсів крушини. Значна частина ресурсів крушини зосереджена нині в зоні радіологічного контролю і вилучена з використання. Статистика заготівлі свідчить про наявність стійкої тенденції до зменшення обсягів заготівлі сировини цього виду рослин (рис. 4). Заготівля кори крушини у значних обсягах можлива на території екологічно чистих районів у Львівській, Рівненській, Хмельницькій областях. Обмежені контрольовані заготівлі можливі у Сумській, Чернігівській, Житомирській, Волинській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. У зв'язку з радіоактивним забрудненням основного ресурсного регіону виду сировина крушини, заготовлена в поліських районах Волинської, Рівненської, Чернігівської, Житомирсь­кої та Київської областей, підлягає радіологічному контролю.

Подібна динаміка властива ряду інших видів, віднесених до недеревинних ресурсів лісу: бобівника трилистого, багна звичайного, сухоцвіту багнового, чебрецю повзучого тощо. Така ситуація значною мірою є наслідком відсутності належного контролю за використанням рослинних ресурсів і потребує невідкладного вирішення.

Для становлення та вдосконалення механізмів збереження біорізноманіття і його сировинних ресурсів важливо встановити ефективну і економічно обгрунтовану систему чітких прав і обов'язків власників та користувачів природних біоресурсів, а також економічно оцінити вартість цих ресурсів з урахуванням їх екологічної, функціональної, естетичної, культурної, наукової, суспільної цінності.

Цінність ресурсів різноманіття визначається не тільки їх сировинною вартістю як природного джерела сировини для різних галузей промисловості чи застосування їх населенням для задоволення харчових, лікувальних, естетичних потреб, а і його екосистемними функціями. Важливим при цьому є стан ресурсів певного елемента різноманіття. Ми розглядаємо стан ресурсів конкретного виду як результат взаємодії біотичних потенцій виду з детермінуючими чинниками навколишнього середовища і, насамперед, з різними проявами антропопресингу.

В умовах трансформованого навколишнього середовища сировинні ресурси виду рослин чи грибів значною мірою зумовлені його біотичними потенціями (інтенсивністю розмноження, життєвою активністю, толерантністю, адаптивністю тощо), наявністю екосистем, оптимальних для зростання та ступенем антропогенного пресингу на ці екосистеми.

Різноманітність антропогенних порушень природних екосистем ве­лика і з ресурсних позицій малопередбачувана, оскільки ступінь пору­шення і стан ресурсів конкретного виду визначається сукупністю факторів. У першу чергу це співвідношення інтенсивності порушення середовища існування виду, з одного боку, і здатності виду витримувати стрес та адаптуватися до змінених умов середовища зі збереженням функцій розмноження, з іншого. Тому для розроблення наукових основ регульованого збалансованого використання природних ресурсів фіторізноманіття важливою є його диференціація за відношенням до різних проявів антропопресингу. Особливо це стосується недеревних рослинних ресурсів.

Ми проаналізували поширення, стан ресурсів, особливості їх відновлення після порушення середовища існування внаслідок господарської діяльності людини більше 1000 дикорослих видів судинних рослин України, які мають визнані лікувальні властивості, і умовно виділили кілька групових категорій, що різняться між собою відношенням до антропопресингу. Варто зазначити, що офіційна національна медицина використовує як сировину менше 10% цих видів. Народна медицина використовує більше 500 видів лікарських рослин, однак визначити обсяги такого використання практично неможливо.

Встановлено, що близько 30% - 354 проаналізованих види, мають переважаючі ознаки антропофілів, тобто видів, для яких господарська діяльність людини сприяє збільшенню їх ресурсів. Це переважно види порушених екосистем. Вони швидко адаптуються в змінених екотопах, активно займають порушені ділянки, здатні тривалий час витримувати несприятливі умови та мають інші адаптивні властивості, які дозволяють їм широко розселятись, іноді проявляючи експансію. Серед лікарських рослин України до таких видів належать полин гіркий (Artemisia absinthium), полин звичайний (A. vulgare), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), чистотіл великий (Chelidonium majus), кропива дводомна (Urtica dioica), череда трироздільна (Bidens tripartita), спориш (Polygonum aviculare), деревій майжетисячолистий (Achillea submillefolium), грицики (Capsela bursa-pastoris), мати-й-мачуха (Tussilago farfara), подорожник великий (Plantago major) та ін. Вони мають великі ресурсні потенції і сприятливі умови до їх реалізації.

Фітосировинні ресурси таких видів достатні для задоволення потреб фарміндустрії та служб охорони здоров'я населення в Україні. В економічному відношенні потреби в обмеженні обсягів використання їх запасів немає. Однак інтенсивне їх розмноження на порушених ділянках веде до зміни структури природних фітоценозів, перешкоджає відновленню, збіднює біорізноманіття, порушує функціональну цілісність і стійкість екосистем.

Основними заходами щодо регулювання використання цих видів може бути більш широке застосування їх корисних властивостей і ресурсів в різних галузях господарства.

Серед проаналізованих видів найбільшу групу - близько 60% (631 вид) - складають ті, які негативно реагують на значне порушення природних умов їх існування. Інтенсивний антропогенний пресинг (випас худоби, надмірна заготівля сировини, рубки лісу, осушення боліт і заплав) призводить до різкої зміни ценоекологічних умов життя цих видів, дигресії популяцій, пригнічення репродуктивних властивостей, втрати сировинної цінності. До цієї групи належать традиційні лікарські види: калган (Potentilla erecta), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), конвалія (Convallaria majalis), суниці лісові (Fragaria vesca), материнка звичайна (Origanum vulgare), зверобій звичайний (Hypericum perforatum), вовче тіло болотне (Comarum palustre), печіночниця звичайна (Hepatica nobilis), алтей лікарський (Althaea officinalis), синюха голуба (Polemonium caeruleum) тощо. Інтегральними для цієї групи є показники інтенсивності процесів життєдіяльності та тривале існування на певній території, однак структура популяцій і здатність витримувати інтенсивне антропогенне навантаження відрізняється. Серед лімітуючих факторів для більшості з цих видів на першому місці є екологічні: зволоженість, освітленість, хімічний та механічний склад грунту. Різка їх зміна в результаті різних форм антропопресингу завдає шкоди популяціям.

Багато з них здатні витримувати тривалий критичний період, а при припиненні чи обмеженні негативного впливу і створенні оптимальних екологічних умов - більш чи менш активно відновлюватись і займати своє місце у фітоценозі. Однак період відновлення, особливо видів лісових, болотних екосистем, може тривати багато років. На осушених ділянках популяції багатьох з них, як правило, не відновлюються. Погіршення екологічних умов у межах локалізації сировинних масивів спричинили кризову ситуацію сировинного потенціалу багатьох цінних видів рослин. Під загрозою остаточного виснаження фіторесуреів в екологічно чистих районах України знаходяться багно звичайне (Ledum palustre), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), золототисячник (Centaurium ery-thraea), оман високий (Inula helenium) та деякі інші.

Природні фіторссурси цієї групи видів в Україні обмежені, їх вико­ристання потребує контролю за використанням через визначення нор­мативів та встановлення лімітів у порядку спеціального використання їх сировинних ресурсів. Необхідно прискорити затвердження нормативно-правового акта щодо регулювання правил і норм такого використання та забезпечити ознайомлення з ним широких верств населення.

Близько 10% складають види, популяції яких при порушенні їх ценоекотопів в результаті господарської діяльності не відновлюються або відновлюються дуже повільно, - антропофоби. Спільними ознаками для них є вузька екологічна амплітуда, слабка здатність до адаптації при зміні умов зростання, різке пригнічення життєвих функцій при різних проявах антропопресингу тощо. Серед лікарських до цієї групи належать плаун булавовидний (Lycopodium clavatum), родіола рожева (Rhodiola rosea), арніка гірська (Arnica montana), солодка гола (Glycyrrhiza glabra), горицвіт весняний (Adonis vernalis) та ін. Фіторесурси цих видів, які були б достатніми для заготівлі -відсутні. Багато з них (73 види) занесено до Червоної Книги України (1996) і використання їх не допускається.

Інші види цієї групи підлягають суворому контролю за обсягами використання. Необхідно розробити заходи з охорони та відновлення їх популяцій у природних локалітетах.

Скорочення, а в окремих випадках і виснаження наявних сировинних резервів багатьох цінних видів дикорослих лікарських рослин України спричинене рядом антропогенних, екологічних та економічних факторів і часто є наслідком безвідповідального ставлення до природи та її дарів. Так, заготівля та збір для власних потреб лікарських рослин у більшості випадків ведеться без урахування норм та правил збору сировини, що веде до виснаження масивів лікарських рослин, котрі ще збереглися. Передусім це стосується сировинно-дефіцитних видів лікарських рослин: горицвіту весняного (Adonis vernalis), астагалу шерстистоквіткового (Astragalus dasyanthu), латаття білого (Nymphaea alba), глечиків жовтих (Nuphar lutea), солодки голої (Glycyrrhiza glabra), аїру (Acorus calamus) тощо, скорочення запасів котрих спричинене, з одного боку, різким зростанням експлуатаційного навантаження на природні масиви, з іншого - порушенням екосистем з розвитком незворотних сукцесій рослинного покриву та зникненням цих видів на порушених ділянках.

Інтенсивне експлуатаційне та господарське навантаження на природні локалітети арніки гірської, астрагалу шерстистоквіткового призвели до виснаження їх фіторесуреів до такої міри, що ці види занесено до Червоної книги України з метою збереження їх генофонду.

Зберегти природні рослинні ресурси, у тому числі ресурси дикорослих лікарських рослин, не значить заборонити чи припинити їх використання. Йдеться про їх збалансоване використання з метою забезпечення здатності відновлення і стійкого розвитку для нинішнього і майбутнього поколінь.