Довільні проекції

Рівновеликі проекції

У рівновеликих проекціях відсутнє спотворення площ, але при цьому достатньо сильно спотворюються кути і форми. У такій проекції зображуються економічні, грунтові та інші дрібномасштабні карти.

Довільні проекції

Довільні проекції спотворюють і кути, і площі, але в значно меншій мірі, ніж рівновеликі і рівнокутні проекції, тому вони вживаються частіше.

26. Проаналізуйте поділ проекцій за видами картографічних сіток.

Картографічна сітка- графічне зображення на плоскості (карті) географічних меридіанів і паралелей. При складанні географічних карт До. с. служить для побудови картографічного зображення. При користуванні картою До. С. дозволяє визначати координати будь-якої точки (географічні або прямокутні, залежно від вигляду До. с.) і азимути ліній, а також судити про величину спотворень картографічній проекції в різних частинах карти.

за орієнтуванням картографічної сітки - нормальні або прямі, скісні та поперечні.

За видом меридіанів і паралелей нормальної картографічної сітки проекції підрозділяються на конічні, циліндричні, азимутальні, псевдоконічні, псевдоциліндричні, поліконічні та інші. Причому в межах кожного з цих класів можуть бути різні за характером перекручувань проекції (рівнокутні, рівновеликі тощо).

27 Проаналізуйте поділ проекцій за видом застосовуваної допоміжної поверхні

проекції поділяють за видом допоміжної поверхні, яка використовується при переході від кулі до площини карти. Розрізняють проекції циліндричні, коли проектування з кулі здійснюється на поверхню циліндра, конічні, коли допоміжною поверхнею служить конус, і азимутальні, коли проектування ведеться безпосередньо на площину.

Як допоміжні поверхні, так і картинна площина можуть перетинати математичну поверхню Землі або дотикатися до неї. В першому випадку проекції називаються січні, а у другому - дотичні

Лінія, в якій допоміжня поверхня доторкається до поверхні еліпсоїду обертання, називається паралеллю доторкання або головною паралеллю проекції. В нормальних циліндричних проекціях головною паралеллю є земний екватор. В конічних проекціях головна паралель з екватором не співпадає.

Якщо проекція є січною, то існують дві лінії в яких допоміжня поверхня або картинна площина перетинають поверхню еліпсоїду. Ці лінії називають першою та другою головною (або стандартною) паралеллю.

В поперечних та скісних проекціях доторкання або перетинання допоміжньою поверхнею поверхні еліпсоїду відбувається по альмукантаратам - малим колам земної поверхні

В перспективних проекціях місцем дотикання картинної площини до поверхні еліпсоїду (кулі) є окрема точка.

Еліпсоїд обертання (куля) та площина мають різну кривизну поверхні. Тому при перетворенні зображення певної ділянки з поверхні еліпсоїду в площину завжди виникають спотворення кутів, довжин ліній або площ об'єктів. За характером спотворень проекції поділяють на рівнокутові, рівнопроміжкові, рівноплощові, довільні. Рівнокутові картографічні проекції - проекції, в яких частинний масштаб у заданій точці вздовж меридіанів і паралелей, як і вздовж головних напрямків, має одне й те ж саме значення, тобто не залежить від напрямку. Це означає, що будь яка нескінченно мала фігура, розташована на математичній поверхні Землі, зображується на площині подібною.

Рівноплощові картографічні проекції - проекції, в яких площа будь-якої фігури на математичній поверхні Землі зображається на площиші без спотворень, тобто площа фігури в зображенні дорівнює площі на поверхні, але фігура цієї площі не є подібною, як це буває у рівнокутовій проекції.

Довільні картографічні проекції - це проекції, яким властиві як кутові, так і площові спотворення. Серед довільних проекцій окремо виділяють рівнопроміжкові проекції.

Рівнопроміжкові картографічні проекції - проекції, в яких один з масштабів уздовж головних напрямків є сталою величиною.

28. Проаналізуйте поділ проекцій за методами, способами і прийомами побудови.

Способи картографічного зображення. На картах об'єкти, явища і процеси передають різними способами. Спосіб значків застосовують для зображення об'єктів, що не виражаються в масштабі карти.

Способом лінійних знаків передають на картах лінійні об'єкти: берегову лінію, річки, кордони, дороги, трубопроводи. Вони масштабні за своєю довжиною та конфігурацією, але переважно позамасштабні за шириною.

Способом якісного фону показують поділ території на однакові в якісному відношенні частини. Усі частини зафарбовують різними кольорами. Спосіб ареалів використовується для виділення на карті областей поширення якихось однорідних явищ Спосіб ізоліній застосовують для відображення явищ, які мають суцільний, безперервний і при цьому більш-менш плавний розподіл на земній поверхні. І

Способом знаків руху передають явища, що переміщуються у просторі (наприклад, напрямки вітрів і течій). Кольором і шириною знаків руху можна відобразити характеристики явища – холодні або теплі течії, вітри влітку і взимку.

Спосіб картодіаграми застосовують для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях.

Способом картограми відображають відносні значення кількісних показників на окремих територіях

29. Охарактеризуйте елементи математичної основи географічних творів.

Математи́ чна осно́ ва карт — сукупність елементів, які обумовлюють математичні властивості географічних карт. Включає геодезичну основу, масштаб та картографічну проекцію.

Математична основа карти складається із сукупності математичних елементів, які визначають математичний зв’язок між картою і поверхнею, що відображається. Математичними елементами карти є масштаб, карто­графічні проекції, координатна сітка, а також елементи компонування й системи розграфлення.

Масштаб карти - відношення, що показує у скільки разів були зменшені розміри об'єктів на поверхні еліпсоїду чи кулі під час зображення їх на карту. Цей масштаб називають також головним масштабом довжин. Слід розуміти, що головний масштаб довжин властивий тільки тим місцям на карті, де не має спотворень, зумовлених картографічною проекцією. Масштаб вказується за допомогою:

• за допомогою числового відношення, наприклад, 1: 100000 (числовий масштаб карти);
• формулюється словами, наприклад: " 1 см на карті відповідає 100 км на місцевості" (словесний масштаб карти);
• відображається графічно у вигляді відрізка прямої, поділеного на рівні частини з підписаними величинами відповідних їм дійсних розмірів цих відрізків на місцевості (графічний масштаб карти).

У деяких країнах величини на картах подаються не в метричній системі, а за допомогою футів або міль. Такі карти видавалися в США, Великобританії, Ірландії, Канаді, Новій Зеландії, Індії, Непалі, Шрі Ланці та деяких інших країнах. На картах, що виготовляються в цих країнах, масштаб часто подається графічно в обох системех числення.

Для топографічних та ряду тематичних карт важливою складовою математичної основи є також геодезична основа. Геодезична основа карти - це сукупність геодезичних даних, потрібних для створення топографічної карти: геодезичні та плоскі прямокутні координати пунктів геодезичної основи, їх висоти. Від точності геодезичної основи залежить точність створюваної карти.

Компонування карти - розташування рамки карти відносно території, яка на ній зображається, а також розташування інших додаткових карт, вставок, діаграм тощо.

Рамка карти - це система ліній, що оконтурюють весь рисунок карти. За звичай рамка карти має форму прямокутника або трапеції, але використовуються також колові та овальні рамки. Рамка карти складається з внутрішньої рамки, градусної або мінутної рамки, зовнішньої рамки карти (рис. 3). Цифрами на рисунку позначені: 1 - внутрішня рамка, 2 - градусна рамка, 3 - зовнішня рамка, 4 - виходи ліній прямокутної сітки.

• Внутрішня рамка - це лінія, що обмежує картографічне зображення.
• Градусна рамка - рамка з двох близько розташованих між собою паралельних ліній, в середені яких через певну кількість градусів показані виходи ліній картографічної сітки.
• Мінутна рамка - рамка з двох близько розташованих між собою паралельних ліній, в середені яких показані виходи меридіанів і паралелей через певну кількість мінут.
• Зовнішня рамка карти - рамка карти, що обмежує всі інші рамки, зокрема градусну або мінутну. Зовнішня рамка карти має здебільшого художньо-декоративне призначення.

Для топографічних карт використовується також поняття рамки трапеції. Рамка трапеції - внутрішня рамка топографічної карти у вигляді трапеції, вершини якої мають геодезичні координати згідно з номенклатурою аркуша. У вершинах рамки подають геодезичні координати, а вздовж сторін оцифровані виходи сітки плоских прямокутних координат та сітки геодезичних координат.

Досить часто при компонуванні карти виникає потреба розміщувати в середені рамки не тільки картографічного зображення, а й елементи допоміжнього оснащення карти або додаткові дані. В цьому випадку застосовують врізання до карти.

Врізання до карти - частина карти, розташована всередені внутрішньої рамки карти і, як правило, обмежена лініями різної форми. Для врізання на карті зазвичай використовують ту площу карти, на якій з певних причин не подається картографічне зображення. Наприклад, це може бути територія, що не пов'язана з тематикою карти, або територія, зображення якої дуже спотворюється внаслідок прийнятої проекції.

30. Охарактеризуйте графічні засоби геометричних фігур, символічних, натуралістичних і буквених знаків.

При побудові картографічних позначень використовують різні гра­фічні засоби: точки, лінії та штрихи. Вони лежать в основі більш складних графічних засобів:

значкові - фігурні й геометричні знаки; лінійні - одинарні, подвійні й потрійні лінії, смуги, стрілки; площадні - штриховки, фонове забарвлення, що рівномірно покриває площу значка якого-небудь рисунка, різні індекси, що розміщені всередині оконтуреної площі, розтягнуті в межах площини підписи;

буквені та цифрові - окремі букви, скорочені або повні слова, різні числа.

В залежності від конкретних особливостей об’ єктів та явищ зобра­ження, характеру їх розповсюдження, виду їх якісної й кількісної характе­ристики та де знаходиться ця характеристика на карті використовують такі способи зображення: значків, локалізованих діаграм, ізоліній, якісного та кількісного фонів, ареалів, точковий, лінійних знаків, знаків руху, картоді­аграми й картограми.

Спосіб значків використовують для зображення об’єктів й явищ, що локалізовані по пунктах, за допомогою тих чи інших значків, розміри яких приймаються постійними або приймаються за прийнятою шкалою. Значки розміщуються на карті за місцем знаходження самих об’єктів. Значки бу­вають геометричні, буквені й наочні. Геометричні значки мають форму прямокутника, кола або іншої простої фігури. Буквені значки - це одна або декілька початкових букв назви об’єкта або явища, що зображується. На­очні значки своїм видом нагадують об’єкти та явища зображення. Вони бувають натуралістичні або символічні. Форма, внутрішній рисунок або колір значка, як правило, відображають якісні особливості об’єкта або яви­ща, а його розмір - кількісну характеристику.

32. Охарактеризуйте допоміжне оснащення і додаткові дані – як елементи географічних карт.

Окрім умовних знаків на картах є присутніми різноманітні написи. Вони складають важливий елемент змісту, пояснюють зображені об'єкти, вказують їх якісні та кількісні характеристики, служать для отримання довідкових відомостей. Написи збагачують карту, але можуть одночасно погіршити її читаність. Тому встановлення оптимальної кількості написів і правильне їх розміщення складають важливе завдання при створенні будь-якого картографічного твору.

Виділяють три групи написів:

Топоніми – власні географічні найменування об'єктів картографування. Вони включають ороніми – назви елементів рельєфу, гідроніми – назви водних об'єктів, етноніми – назви етносів, зооніми – назви об'єктів тваринного світу і тому подібне.

Терміни – поняття, що відносяться до об'єктів картографування. Це можуть бути загальногеографічні, геологічні, океанологічні, соціально-економічні і будь-які інші терміни (наприклад, «провінція», «область», «затока», «низовина», «економічний район» та ін.).

Пояснювальні написи включають:

♦ якісні характеристики («ялина», «сосна», «гірке», «солоне», «кам'яний»);

♦ кількісні характеристики (вказівка ширини шосе, абсолютні і відносні висоти і глибини, швидкість течії річки та ін.);

♦ хронологічні написи(дати подій, географічних відкриттів, настання яких-небудь явищ, наприклад початку льодоставу на річках);

♦ пояснення до знаків руху.

♦ оцифрування меридіанів і паралелей та пояснення до ліній картографічної сітки.

33. Охарактеризуйте картографічний спосіб знаків руху: оформлення, показ динаміки, прийоми генералізації..

Спосіб знаків руху використовується для зображення на карті різноманітних просторових переміщень, як природних (морські течії, діяльність вітрів за деякий проміжок часу), так і соціально-економічних (міграція населення, перевезення вантажів). Цим способом, використовуючи різні графічні засоби, можна показати на карті напрям і швидкість переміщення, кількість, якість та інші дані явищ, що переміщуються в просторі. Графічними засобами в способі знаків руху є стрілки (наприклад, для зображення вітрів при цьому кількісний бік характеризується товшиною стрілки, що залежить від сили вітру, а якісний - кольором, (наприклад, теплі і холодні вітри зображуються різними кольорами), а також стрічки різного кольору або рисунка (штрихування тощо) і ширини. Знаки руху можуть точно зображувати напрям переміщень, тобто дотримуючись, наприклад, зображених на карті залізниць чи судноплавних річок, або схематично, коли, наприклад, стрілка відповідних форми і ширини з'єднує пункти, між якими здійснюється переміщення.

34. Охарактеризуйте картографічний спосіб ізоліній і псевдоізоліній: оформлення, показ динаміки, прийоми генералізації..

Спосіб ізоліній використовується для зображення на карті неперервних і поступово змінюваних і до того ж суцільно поширених на якомусь просторі явищ за допомогою ізоліній. За допомогою ізоліній на картах відображають, наприклад, рельєф, температури, час настання певних подій та інше. Деколи для наочності простір чи смугу між ізолініями зафарбовують відповідними кольорами або заштриховують. Спосіб ізоліній використовується також для подання на картах і деяких характеристик, що мають насправді дискретний характер. Прикладом такої характеристики може бути щільність населення.

Псевдоізолінії, тобто ізолінії, що відображають розподіл дискретних об'єктів. Такі, наприклад, псевдоізолінії щільності населення, розміщення якого, звичайно ж, не утворює суцільного поля, псевдоізолінії розораності або залісненої і тому подібне. Їх завжди проводять на основі інтерполяції яких-небудь розрахункових статистичних показників щільності, інтенсивності розподілу об'єктів, отриманих в осередках регулярної або нерегулярної сітки. На вигляд псевдоізолінії нічим не відрізняються від ізоліній, вони часто доповнюються пошаровим забарвленням.

35. Охарактеризуйте картографічний спосіб лінійних знаків: оформлення, прийоми генералізації.

. Спосіб лінійних знаків використовується для зображення на карті різних лінійних об'єктів (наприклад, меж політико-адміністративного поділу, вододільний ліній тощо), об'єктів лінійної протяжності, ширина яких не виражається в масштабі карти (наприклад, річки та дороги), а на деяких тематичних картах також ліній немалої протяжності доволі витягнутих об'єктів (наприклад, лінії основних напрямків гірських хребтів, тектонічні лінії тощо). Передача якісних і кількісних характеристик, а також їх зміна з часом осягається в способі лінійних значків за допомогою рисунка, кольору, структури лінійних знаків, а деколи й їх ширини.

36. Охарактеризуйте картографічних спосіб значків: оформлення, показ динаміки, прийоми генералізації

Спосіб значків спосіб картографічного зображення, що застосовується для відображення на карті локалізованих на місцевості об'єктів і явищ відповідними умовними позначеннями - різних за формою, розмірами та кольорами значків. За формою значки поділяють на геометричні, буквенні та наочні. Перші - це прості геометричні фігури (коло, зірочка, трикутник), що позначають певні об'єкти. Другі - це одна або пара перших букв назви об'єкта, явища, або букви їх загальноприйнятого позначення чи скорочення (наприклад, позначення хімічних елементів на геохімічній карті). Наочні значки - це значки за зовнішнім виглядом схожі до певного об'єкта місцевості (наприклад, рисунок автобуса для позначення автостанції або чашки - для кафе).

37. Охарактеризуйте картографічні способи ареалів і крапковий: оформлення, прийоми генералізації..

Спосіб ареалів - зображення на карті певних ділянок земної поверхні за допомогою відповідних картографічних позначень. Цей спосіб широко використовується, наприклад, на різноманітних картах рослинного покриву та тваринного світу, оскільки дозволяє наглядно відобразити території поширення певного виду тварин або рослин.

Спосіб крапок використовується для зображення на карті масових поширених об'єктів та явищ за допомогою відповідної кількості однакового розміру крапок, розташування яких відповідає розташуванню і концентрації цих об'єктів місцевості, а кожна крапка певного розміру відповідає однаковій кількості одиниць зображуваного на карті об'єкта чи явища. У цьому способі важливим є визначення так званої ваги крапки, тобто кількості об'єктів, якій на карті відповідає одна крапка. Наприклад, однією крапкою якогось розміру може позначатися кількість випадків захворювання на певну хворобу на медико-географічній карті і т.п. Деколи на одній і тій же карті застосовують крапки двох і більше вагових категорій. Використовуючи різнобарвні крапки, можна подавати на карті якісні характеристики об'єктів та явищ.

39. Охарактеризуйте картографічні способи картодіаграм і локалізованих діаграм: оформлення, показ динаміки, прийоми генералізації.

Спосіб картодіаграм - спосіб зображення на карті за допомогою діаграм сумарної (кількісної) величини якогось явища, що стосується певної територіальної одиниці. Діаграмні фігури можуть бути: лінійні - у вигляді стовпчиків, смужок тощо; об'ємні куби, кулі тощо. Діаграмні фігури можуть бути ще й структурні: фігура поділена на частини відповідно до величини зображуваного явища (наприклад, круг подає кількість населення області, а площинні сектори круга - національний склад населення).

Спосіб локалізованих діаграм використовується для картографування за допомогою графіків і діаграм як явищ, локалізованих у певних точках, так і явищ суцільного поширення на певній території, при цьому точки локалізації можуть бути підписані, або й без підпису, але мають бути локалізовані хоч би за виходами картографічної сітки. Локалізація може бути здійснена також у вибраних клітинках карти заздалегідь визначеного розміру. Спосіб локалізованих діаграм застосовується для карт, що характеризують сезонні і періодичні явища, їх зміну та повторюваність

38. Охарактеризуйте картографічні способи відображення рельєфу на географічних картах

. Рельєф визначає характер та конфігурацію гідрографічної мережі, розподіл рослинності і ґрунтового покриву, мікроклімат і екологічні умови, розташування доріг і населених пунктів.

На старих картах рельєф зображався у вигляді окремих височин, хребтів, гірок. Для більшої виразності гірки покривалися тінями – цей спосіб іноді називали картинним зображенням рельєфу. Для нього не було потрібне знання абсолютних або відносних висот, крутизна схилів

Способи штрихів

Цікаво, що для нанесення штрихів на карті спочатку проводили горизонталі, вони служили канвою для побудови ліній схилів, далі по них викреслювали штрихи. Інший принцип використовували при зображенні рельєфу за допомогою тіньових штрихів, які наносили за принципом бічного освітлення. Способи штрихів дуже добре передають пластику рельєфу, його морфологію, але не дозволяють визначати абсолютні та відносні висоти. Крім того, гравірування або малювання штрихів дуже трудомісткі, а друкування карт вимагає високої техніки відтворення.

Гіпсометричні шкали

Для надання рельєфу в горизонталях більшої читаності і виразності застосовують колірні шкали, що називаються шкалами гіпсометричного забарвлення. Вони можуть бути одноколірними, або багатоколірними із зміною кольору.

♦ Шкали, що затемняються, будуються за принципом «чим вище, тим темніше», в них насиченість пошарового забарвлення зростає звисотою від блідо-зеленого до темно-зеленого;

♦ Шкали, що освітлюються, за принципом «чим вище, тим світліше»;

♦ Шкали зростаючої насиченості.

Світлотіньова пластика

Найбільшу виразність зображенню надають способи тіньової пластики, коли форми рельєфу як би покриваються тінями. Пізніше на зміну йому прийшов простіший спосіб відмивання, тобто створення півтонового зображення при заданому освітленні місцевості. Найбільшу виразність і об'ємність дають способи світлотіньової пластики, яка забезпечує плавний перехід від світлого до темного. У картографії використовуються три варіанти відмивання:

♦ відмивання при бічному освітленні

♦ відмивання при прямовисному освітленні

♦ відмивання при комбінованому освітленні.

Освітлені горизонталі

Як було сказано вище, зображення рельєфу горизонталями володіє найбільшою метричністю але програє іншим способам відносно пластичності. Тому картографи завжди прагнули посилити виразність горизонталей, вводячи додаткове бічне «освітлення».

Один з прийомів полягає в потовщенні горизонталей на затінених схилах і потоншенні їх на освітлених, що відтворює ефект розподілу світла та тіні.

40. Охарактеризуйте картографічні способи якісного і кількісного фону: оформлення, прийоми генералізації.

Спосіб якісного фону - спосіб зображення на карті якісних особливостей чи відмінностей певних явищ, суцільно або масово поширених на території, що картографується. Суть способу полягає в тому, що згідно з розробленою класифікацією картографічного явища зображувану територію поділяють на якісно однорідні ділянки, які зафарбовують відповідним кольором або заштриховують. Допускається поєднання фонового забарвлення зі штрихуванням. Спосіб якісного фону використовують для складання ботанічних, геологічних, ґрунтових, етнічних та інших карт.

Спосіб кількісного фону - спосіб зображення на карті кількісних відмінностей деякого явища, суцільно поширеного на території, що картографується. Цю територію поділяють на однакові частини за певними кількісними показниками, після чого однотипні частини зафарбовують відповідним кольором або заштриховують. Спосіб кількісного фону використовується, наприклад, для складання карт вмісту основних речовин в грунті, карт щільності населення та інших.

41. Охарактеризуйте колір – як графічний засіб в картографії.

Тон або колір – якість яка відноситься до ступеня світлоти або темноти. За відсутністю кольору, тон є просто відтінком сірого.
У якості фону для групи об’єднаних елементів використовують дуже світлі тони. Світлі відтінки більш чітко виявляють площу або структуру, на яку чор- ним кольором наносять значимі форми. Світло-середні відтінки достатні для опису деталей форми, і водночас несуттєві, на які можна нанести темні формо- утворюючі елементи. Темно-середні відтінки, у якості фона, забезпечують кон- траст для сприйняття малих світлих або другорядних чорних форм.

42. Охарактеризуйте особливості зовнішнього оформлення атласів.

Картографічне виробниче оформлення атласу до оформлення книги, має особливий вид переплетення, обкладинку. Розглянемо особливості зовнішнього оформлення. За назвами атласу встановлюють великі - 55x80 см, середні - 30х40 (книжкові) і 19x24 см (кишенькові) формати атласів. Палітурки атласів різні. Атласи видаються у вигляді розбірних палітурок, коробок-футлярів, в папках з листами або зброшуровані в блок. Атласи випускають також у вигляді окремих аркушів, що полегшує розповсюдження, але ускладнює їх збереження. Конструкції палітурок залежать від обсягу й розмірів аркушів. Найчастіше атласи видані скріпленими за типом альбому. При великих форматах виробляють брошурування листами, складеними навпіл, де карти основного масштабу розраховують на дві сторінки - розворот аркуша. На лицьовій і зворотній стороні (по 1 / 2 аркуша) розміщують карти дрібніших масштабів. В окремих випадках допускають друк карт великого розміру: на зворотному боці першого і лицьовій стороні другого листа, але в цьому випадку графічне зображення карт розділяється білою смужкою в середині листа. У деяких великих за форматом атласах (атласах світу) карти на одній стороні здвоєного аркуша (рівного розвороту з клапаном). При цьому зворотний бік не зайнята картами, наприклад, як в атласі «Природа і ресурси світу» (1999).

При малих форматах проводиться обкладинка цілих, не зігнутих листів, що полегшує компоновку карт атласу.

Атласи в розбірних палітурках, коробках-футлярах і папках більш зручні у використанні (при зіставленні легенд, спільне вивчення карт), але менш надійні відносно тривалої їх збереження.

Палітурки виготовляють жорсткими, добре охороняють карти від ушкоджень, або м'якими, еластичними з паперового або пластичного матеріалу. М'які палітурки зазвичай легкі та зручні у використанні, але менше захищають карти від зносу. Палітурки обклеюють різним матеріалом (папером, лідеріном, коленкор), від якого залежать не тільки міцність і зовнішній вигляд, але й характер художнього оформлення, а також техніка виконання. Паперовий покриття забезпечує широкі технічні можливості в оформленні, простоту відтворення, багатобарвність, але його негативна сторона - недовговічність. Збереження палітурок підвищується завдяки покриттю прозорою плівкою, при цьому художнє оформлення набуває велику яскравість і насиченість. Застосування інших технічних матеріалів призводить до обмеження фарб в оформленні (одна-дві), тому художник широко використовує фактуру і колір матеріалу.

Обкладинка створює перше враження про атласі. У її художньому оформленні (дизайні) важливий певний стиль, привабливість, рекламних. В оформленні обкладинки часто позначається змістовна сторона, тобто специфіка району:

господарська спрямованість;

історизм;

національні особливості;

географічне положення;

ландшафтні особливості та ін

Як образотворчих засобів застосовуються:

шрифти (набірні і художні);

символічні зображення (герби, емблеми);

орнамент;

фотографії (фотомонтажі);

колір і фактура обкладинки.

Головне в оформленні обкладинки - назва атласу. Воно може відображати:

¦ класифікацію за територіальною ознакою (Атлас світу, Атлас Росії та ін);

¦ вказувати на його тип за змістом і охопленням території (Фізико - географічний атлас світу, Атлас сільського господарства СРСР);

¦ повідомляти конкретне назву території з адміністративної приналежності (Атлас Іркутської області, Атлас штату Іллінойс).

Ці різні смислові відтінки накладають відбиток на вибір типу шрифту, розмірів, кольору. Дизайнер має в своєму розпорядженні великим арсеналом шрифтів різного малюнка, розміру і кольору в поєднанні з додатковими образотворчими засобами. Використання набірних шрифтів надає назвою чіткість, стрункість, геометричну правильність. Назва при цьому розміщується симетрично відносно центральної осі обкладинки.

Набірний шрифт добре поєднується з такими декоративними елементами, як герб, орнамент (геометричного малюнка). Така суворо організована композиція створює враження стрункості, статичності. Набірні шрифти найбільш споживані для загальногеографічних, військово-історичних атласів. Але постійне зас

43.Охарактеризуйте чинники та елементи загального оформлення карт і прийоми компонування.

Прийоми композиції елементів загального оформлення

Задача взаємопов’язаної композиції всіх елементів загального оформлення карти – забезпечення логічності загальної побудови, економічності розміщення, наочності та візуальної врівноваженості всього змісту в межах аркушу.

Загальна композиція елементів зовнішнього оформлення виконується відносно зовнішньої рамки (або внутрішньої, якщо вона є). При цьому можливі різні прийоми:

- компоновка всіх елементів всередині рамки;

- їх розміщення за зовнішньою рамкою, тобто на полях карти;

- комбінований, коли частина елементів (діаграми, графіки, профілі) розміщуються всередині рамки, а інша частина (назва, масштаб, пояснювальні тексти) – за рамкою;

- без обмежувальних рамок і полів.

Компоновка додаткових елементів на полях карти характерна для загальногеографічних карт. Комбінований прийом широко використовується на тематичних і картах комплексних атласів, які вміщують досить великий об’єм елементів додаткового змісту. Прийом компоновки елементів без полів і обмежувальних рамок передбачає використання аркушу повністю до лінії обрізу. Нерідко при такій компоновці ділянки вільні від елементів зовнішнього оформлення, заповнює географічна основа, а легенда, карти- врізки та інші елементи компонуються в межах аркушу без роздільних рамок.

При проектуванні зовнішнього оформлення спостерігається різна ступінь завантаженості додатковими елементами. Для багатьох карт є характерним велика насиченість елементами, які збагачують зміст карти, і досить економічне використання вільного простору аркушу при збереженні загального естетичного сприйняття. При цьому допускають композицію додаткових елементів всередині контуру регіону в місцях, вільних від тематичного змісту. Наприклад, карта «Наводнение» (Атлас Забайкалля, (1967)) ряд карт в (Атласі Антарктики, (1966)). Але зайве перевантаження може негативно відобразитися як при роботі з картою, так і на її загальному вигляді. Навпаки, недостатнє оснащення, слабке використання корисної площі аркушу створює ілюзію пустоти, незакінченості оформлення (карти в Національному атласі Куби, (1970)). Така композиція збіднює загальний вигляд карти, та програє з естетичної сторони.

Композиційні прийоми ускладнюються при розміщенні на одному аркуші декількох карт. У цьому випадку в компоновці необхідно відобразити значимість карт, важливо не порушити логічну послідовність сюжетів, співпорядкованість тем. Раціональна композиція

аркуша може бути такою де на одному розвороті відображаються такі взаємопов’язані теми: сонячне сяйво, сонячна радіація, радіаційний баланс, атмосферний тиск, та середня швидкість вітру.

Карти кожної теми розмежовуються подвійною лінією, причому їх економне розміщення допускає часткове перекриття роздільних рамок контурами регіону, а також їх виходи за загальні обмежувальні рамки аркушу.

Всі додаткові карти даються у вільній компоновці і розміщуються на світло-рожевому фоні, що більш чітко відокремлює їх від карт основного змісту, і з іншої сторони, кольоровий фон, який займає нижню частину аркуша, врівноважує

композицію карти в цілому. Використання прийому декількох кольорових полів для елементів зовнішнього оформлення, наприклад, відображення легенди основної карти на світло-сірому фоні, додаткових карт – на рожевому, діаграм, графіків – на жовтому, забезпечує їх кращу диференціацію та наочність. Такий прийом полегшує сприйняття, допомагає концентрувати увагу на головному і створює в цілому приємний естетичний вигляд карти.

Але не продуманість композиційної побудови призводить до невдалих як у змістовому, так і в естетичному плані варіантів загального оформлення. При цьому увагу читача нерідко відволікає додатковий зміст, тобто графіки, діаграми, які розміщені на передньому плані й виконані в насичених і яскравих кольорових тонах у порівняні з досить скромним оформленням змісту основної карти. Інколи зорову строкатість створює використання надлишкового числа роздільних рамок. Неправильна композиційна побудова призводить не тільки до погіршення естетичного вигляду, але і до втрати читаності всього змісту. Таким чином, проектування загальної композиційної побудови карти, взаємного

розміщення елементів додаткового змісту потребує художнього досвіду та знань прийомів, які покращують ефективність використання карти і покращують її естетичність.

44 З`ясуйте зміст, види і шляхи картографічної генералізації.

Основний зміст генералізації – відображення картографованої частини дійсності в її основних типових рисах та характерних особливостях.

Види картографічної генералізації

Картографічна генералізація проявляється у відборі картографованих явищ, узагальненні їхньої кількісної та якісної характеристик, узагальненні планових обрисів об’єктів, переході від простих об’єктів до складніших та їх узагальнюючих позначень.

1. Відбір картографованих явищ полягає у обмеженні змісту карти необхідними явищами та об’єктами та виключення інших. Це робиться за допомогою цензів – границь відбору об’єктів різних категорій, які визначаються кількісними чи якісними показниками. Вони встановлюються двояко: як виключаючі: виключаються річки довщиною менше 10 км, виключаються населені пункти із людністю менше 10 000 мешк.; як вибіркові: показуються всі районні центри, незалежно від людності, всі притоки другого порядку, незалежно від довжии.

Норма відбору вказує кількість об’єктів, які зберігаються для показу на 1 дм2 площі карти. Цензи і норми відбору істотно різняться між собою: при цензовому відборі підхід до об’єктів індивідуальний (задовольняє чи ні об’єкт вимоги цензу); норма відбору має статистичний зміст – визначається ступінь представництва сукупності об’єктів.

І цензи і норми відбору встановлюються, виходячи із призначення та масштабу карти, а в межах карти змінюються для різних географічних районів, враховуючи особливості території.

2. Узагальнення кількісної характеристики полягає у переході від неперервної шкали до ступінчастої і далі до укрупнення інтервалів, в межах яких зміна кількісного показника не знайде свого відображення на карті. Наприклад, людність поселень. На топокарті масштабу 1: 10 000 дано 4 групи сільських поселень – менше 100, 101–500, 501–1 000, більше 1 000; на карті масштабу 1: 1 000 000 – 2 інтервали: менше 1 000, більше 1 000 мешканців.

3. Узагальнення якісної характеристики проводиться з метою скорочення числа якісних відмін в даній категорії об’єктів.

Це здійснюється: 1) заміною дрібних класифікацій узагальненими (знак хвойного, мішаного, листяного лісу на топокарті замінюється на дрібномасштабній карті одним знаком – ліс); 2) виключенням низьких ступенів класифікації (при характеристиці населених пунктів за адміністративною ознакою виключаються особливі знаки для сільських і районних рад).
4. Геометричний бік генералізації полягає у продуманому спрощенні планових обрисів об’єктів – лінійних і площинних, але при цьому зберігаються особливості обрисів, характерні для даного об’єкта, та ті, що виділяють його суттєві ознаки. Інколи при цьому втрачаються деякі деталі зображення, збільшуються інші, занадто спрощуються (обриси населеного пункту на крупномасштабній карті замінюються знаком ”пунсон“ на дрібномасштабних).
5. Перехід від окремих об’єктів їхнім збірним позначенням проявляється в заміні знаків окремих об’єктів позначеннями узагальненого поняття (населений пункт: окремі будівлі®квартали®загальний контур®пунсон; нафтопромисли: окремі свердловини®родовище®група родовищ®басейн). Інший шлях – об’єднання об’єктів різних категорій спільним знаком (заміна суміжних дрібних контурів чагарника і луки спільним знаком ”чагарник на луці“ без зображення границь окремих контурів).

46 Охарактеризуйте використання візуального аналізу і опису як методів у картографії.

Основні прийоми використання карт

Візуальний аналіз і опис по картах - прийоми, що здавна використовуються при роботі з картою і не втратили своє значення і сьогодні.

Очевидна перевага візуального аналізу й опису по картах перед іншими прийомами полягає в тому, що обоє вони передають загальний, картографічний образ, досліджуваної дійсності, що дозволяє робити узагальнюючі, комплексні висновки. Більшість математизованих прийомів аналізу хоча і дають більш детальну та глибоку характеристику, але, як правило, лише однієї якої-небудь риси досліджуваного явища.

Мета візуального аналізу й опису - виявлення наявності на карті досліджуваних об’єктів і явищ, їхніх властивостей, особливостей їхнього розміщення і взаємозв’язків. Результатом застосування цих прийомів є якісне уявлення про досліджувану дійсність (хоча при візуальному аналізі може бути виявлено також й багато кількісних характеристик).

Візуальний аналіз і опис включає елементи порівняння, а також кількісні показники і завершується оцінкою досліджуваних процесів і явищ з формулюванням висновків. Так, наприклад, опис природних умов по серії карт проводиться за наступною схемою: географічне положення території, її адміністративна приналежність, рельєф, геологічна будова, корисні копалини, гідрографія, клімат, ґрунти, рослинність, тваринний світ, ландшафтні райони (фізико-географічне районування). Опис може супроводжуватися таблицями, графіками і схемами.

48 Охарактеризуйте графічні способи і прийоми аналізу картографічної інформації.

Для виявлення більш «тонких» характеристик досліджуваного явища, читання карти супроводжується застосуванням ряду прийомів роботи з нею різного ступеня складності - від порівняно простого якісного аналізу добільш складного і глибокого кількісного вивчення.

До цих прийомів відносяться:

- опис - метод якісної характеристики відображеного на карті явища, що забезпечує одержання про нього по елементного чи загального уявлення;

- графічні прийоми аналізу карт - дозволяють побудову за їхніми даним двовимірних графіків, діаграм і тривимірних блок-діаграм;

- графоаналітичні прийоми картометрії і морфометрії - забезпечують проведення різного роду вимірів і розрахунків по картах кількісних величин;

- математико-картографічне моделювання - призначене для побудови і вивчення математичних моделей, за даними, що беруться з карт способами математичного аналізу, математичної статистики, теорії інформації тощо.

Графічні прийоми аналізу карт використовуються для відображення в наочній формі відповідних особливостей явищ, показаних на карті чи на серії карт. До графічних прийомів відноситься побудова двох чи трьохвимірних графіків, профілів і блок-діаграм.

Побудова профілів і розрізів по картах сприяє більш наочному відображенню тільки одного компонента геокомплексу - рельєфу. У навчальній роботі й у наукових дослідженнях часто виникає необхідність зображення взаємозв’язку між декількома явищами, наприклад геологічною будовою, рельєфом, ґрунтами, рослинністю і кліматичними особливостями території.

Природно, що весь цей геокомплекс не можна відобразити на одній картографічній основі. Побудова комплексного профілю по серії топографічних і тематичних карт дозволяє успішно вирішити цю задачу. Правда, при цьому суміщеність явищ здійснюється у вертикальному розрізі, а не в горизонтальній площині, але від цього наочність тільки виграє. Комплексні профілі сприяють з’ясуванню ландшафтної диференціації території, обґрунтованому природному районуванню, виявленню взаємозв’язків і взаємозалежності між компонентами зображених територій.

Блок-діаграма дозволяє одержати тривимірне зображення шляхом сполучення перспективного рисунка якої-небудь поверхні, її подовжнього і поперечного профілів. Блок-діаграми нерідко являють собою прийом графічного відображення результату спільного вивчення карт різного змісту (наприклад, взаємозв’язку між рельєфом, геоморфологічною і геологічною будовою; рельєфом і ґрунтами, водяними масами, глибинними течіями і солоністю води тощо)

49 Охарактеризуйте графоаналітичні способи і прийоми аналізу картографічної інформації.

До графоаналітичних прийомів відносяться картометрія та морфометрія. Картометрія - це вимірювання по картах (пряме або непряме) параметрів, які характеризують розташування та розміри гідрогеологічних об’єктів на карті, а саме: координат, довжин та відстаней, висот, площ, об’ємів, кутів та напрямків.

Морфометрія - це розрахунок показників, які характеризують форму і структуру гідрогеологічних об’єктів, а саме: розчленування поверхні гідродинамічних напорів підземних вод, щільність об’єктів, коефіцієнти її звивистості, форми та ін. Всі морфометричні показники розраховуються на базі картометричних вимірювань.

В картометрії та морфометрії, крім прямих вимірювань та розрахунків, широко застосовуються непрямі вимірювання і оцінки, які базуються на використанні ймовірносно- статистичного підходу.

Для морфометричної характеристики об’єктів використовують так звані морфометричні показники.

Показники розчленування поверхні поділяють на показники вертикального розчленування та показники горизонтального розчленування.

Вертикальне розчленування (або глибина розчленування) - це амплітуда висот (аплікат) в межах певної ділянки.

Горизонтальне розчленування (або густота розчленування в км/км2) - це сумарна довжина

ліній, що розчленовують, яка віднесена до площі ділянки. До ліній, що розчленовують, відносять лінії максимумів та мінімумів поверхонь (вододіли, прогини та ін.).

Середній ухил певної ділянки поверхні розраховується за допомогою формули Фінстервальдера-Волкова.

Для кількісної оцінки по картам щільності однорідних об’єктів застосовують два показника: концентрацію та власне щільність об’єктів.

50 Охарактеризуйте змістовні сторони геоінформаційного картографування.

Геоінформаційне картографування – особливий напрямок картографії й геоінформатики, суть якого - автоматизоване створення й використання карт на основі географічної інформаційної системи, баз даних і баз знань (географічних, екологічних й інших). Геоінформаційне картографування має важливе значення при оперативному створенні карт, анімаційному, віртуальному, мультимедійному моделюванні, а в ряді випадків повністю заміняє традиційні методи проектування, складання, видання й використання карт

51. Картографічний метод дослідження — метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником.

Картографічний метод дослідження включає:

• опис по картах;

• графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

• виміри по картах, математичну обробку цих вимірів тощо.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об’єктів, відображаючи їх взаємо розташування і взаємозв’язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження – від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

Широке застосування у фізичній географії знаходять картографічні методи. Завдяки їм стає повнішою і значно доступнішою характеристика різних компонентів природи і процесів, які в них протікають. Карти є важливим джерелом для одержання якісних і кількісних характеристик. З їх допомогою можна визначити довжини рік, площі зображених земель, вертикальне розчленування земної поверхні тощо. За топографічними картами, складеними в різний час, можна виявити динаміку змін рельєфу, гідрографічної сітки, берегової лінії озер, морів, простежити трансформацію угідь.

52. Математико-картографічне моделювання використовує властивості математичних та картографічних моделей в процесі аналізу-синтезу складної просторово-часової інформації. Картографічна компонента продовжує та розвиває математичну модель. Вона перетворює вихідну (початкову) інформацію у відповідності до мети та завдань дослідження. Картографічне подання математичних розрахунків дає змогу візуалізувати їх результати у вигляді, оптимальному для дослідження, позбавляє БІД помилок та прорахунків, дає уявлення про точність математичного моделювання та його географічну вірогідність. Сполучене використання картографічних та математичних моделей збагатило обидва ці види моделювання. З одного боку, математичні поняття були модифіковані стосовно географо-картографічних понять та термінів, з другого — математичний апарат був перетворений з урахуванням просторових властивостей карти. На такій базі були опрацьовані засоби та прийоми подання математичних моделей в картографічних знакових системах і таким чином формувалося математико-картографічне моделювання.

В математико-картографічному моделюванні поряд з конструюванням порівняно простих моделей (найпростішими є ізолінійні карти, картограми, картодіаграми тощо) часто застосовують більш складні, які потребують багатьох перетворень математичних залежностей в картографічну форму та навпаки. Таким чином виникають ланцюжки, цикли та " дерева" перетворень. В цій ситуації головна увага має концентруватися на оптимальному сполученні та ^взаємодії моделей, на компактності перетворень заради забезпечення ефективності та найбільш короткого шляху дослідження

53.Способи картографічного зображення

Картографічне зображення (cartographical imagery) - це основний елемент будь-якої карти, що за допомогою графічних та інших засобів розкриває її зміст. Перше завдання картографічного зображення правильно передати інформацію про земну поверхність (її окрему ділянку), про природні та суспільні явища, що на ній відбуваються, до користувача. По-друге, картографування певної території та явищ на ній може виконуватися з метою пошуку певних взаємозв'язків та закономірностей. Тому правильний вибір способів, за допомогою яких на карті буде передаватися інформація про ті чи інші об'єкти та явища, їх положення, форму, розміри, якісні ознаки та динаміку, визначає такі фундаментальні характеристики карти як наглядність та читанність карти, і як наслідок її придатність для використання за тією метою, для якої вона була створена. Слід відзначити, що об'єкти та явища, що відображаються на картах є дуже різноманітними за своїми ознаками. Так деякі характеристики місцевості, як наприклад, рельєф чи клімат мають безперервний характер, інші мають чітко виражений характер локалізації. Одні об'єкти та явища є сталими (а точніше можуть вважатися такими на певному інтервалі часу), а інші постійно змінюються або мають періодичний характер. Отже, оскільки за змістом карти є дуже різноманітними, то і способи подання на них інформації дуже різняться.

До основних способів картографічного зображення відносять:

• спосіб значків;

• спосіб лінійних знаків;

• спосіб ареалів;

• спосіб знаків руху;

• спосіб ізоліній;

• спосіб крапок;

• спосіб кількісного фону;

• спосіб якісного фону;

• спосіб картограм;

• спосіб картодіаграм;

• спосіб локалізованих діаграм;

• спосіб тіньової пластики;

• спосіб перспективного зображення;

• спосіб гіпсометричного забарвлення.

СПОСОБИ І ПРИЙОМИ АНАЛІЗУ ЯВИЩ ЗА КАРТАМИ

Широке застосування картографічного методу дослідження в різних сферах знань призвело до виникнення безліч прийомів аналізу карт, в розробціяких активно приймали участь картографи, географи, геологи, геофізики, математики, економісти.Здавна приймались картометрія і морфометрія, пізніше активний розвиток отримали прийоми математичного аналізу, математичної статистики, теорії ймовірності та інші. В наш час всі методиматематики так або інакше виправдовуються для аналізу картографічного зображення.Такі різноманітні прийоми навіть ускладнюють їх вибір для кожного конкретного дослідження. Кожна група прийомів включає безліч окремих способів і їх модифікації. Всі разом вони утворюють цілісну систему, яка дозволяє дослідити об’єкти з різних сторін. В межах кожної групи виділяють прийоми суцільних, виборчих й ключових аналізів.

54. Картографічне моделювання. Визначення картографічного моделювання.

Його зв'язок із загальнонауковим поняттям моделювання. Поняття " система - оригінал" у моделюванні. Карта як модель реальної системи у просторі й часі. Властивості картографічних моделей. Різновиди подібності моделі до об'єкта (системи - оригіналу). Класифікація картографічних моделей за об'єктами.

Принципи картографічного моделювання (математичної формалізації, картографічної символізації та генералізації, системності, історизму та динамізму, детермінації. комунікації. евристичності та прагматизму, об'єктивності). Види картографічного моделювання (теоретико- та експериментально-картографічне, математико-картографічне, аерокосмічне, геоімітаційно-, геоінформаційно- та діалогово-картографічне).

Теоретико-картографічне моделювання — це вид подання теоретичних уявлень про об'єкт за допомогою картоїдів — ідеальних високоабстрагованих картографічних зображень або вид формування теоретичних узагальнень знань про об'єкт на основі карт. Шляхом побудови різного роду картоїдів (тобто моделей, подібних до карт), перевіряють, конкретизують та корегують теорії, гіпотези про будову реальних об'єктів, прогнози їх розвитку, екстраполяції їх розміщення в геопросторі.

Експериментально-картографічне моделювання — це вид протилежного напрямку пошуку, а саме: індукційно-конкретизованого. В ньому йдеться не про експериментальну діяльність картографа-укладальника карти, а про експериментальне дослідження об'єкту, який моделюють в лабораторних умовах (наприклад, руслові процеси моделюють у лотку з водою та піском), або на спеціальних географічних, стаціонарах (такий є на Київщині) чи геодинамічних полігонах в Карпатах та Криму, або на маршрутних обстеженнях, які проводять для відбору проб ґрунту, води тощо для хімічних аналізів.

Математико-картографічне моделювання використовує властивості математичних та картографічних моделей в процесі аналізу-синтезу складної просторово-часової інформації. Картографічна компонента продовжує та розвиває математичну модель. Вона перетворює вихідну (початкову) інформацію у відповідності до мети та завдань дослідження. Картографічне подання математичних розрахунків дає змогу візуалізувати їх результати у вигляді, оптимальному для дослідження, позбавляє БІД помилок та прорахунків, дає уявлення про точність математичного моделювання та його географічну вірогідність. Сполучене використання картографічних та математичних моделей збагатило обидва ці види моделювання. З одного боку, математичні поняття були модифіковані стосовно географо-картографічних понять та термінів, з другого — математичний апарат був перетворений з урахуванням просторових властивостей карти. На такій базі були опрацьовані засоби та прийоми подання математичних моделей в картографічних знакових системах і таким чином формувалося математико-картографічне моделювання.

Сполучення аерокосмічного та картографічного моделювання — це ще одна сфера моделювання, яка формується в процесі розвитку методів фотографічної та фотоелектронної регістрації відбитого та власного електромагнітного випромінювання об'єктів в різних діапазонах. Аеро- та космічні знімки, як моделі, відтворюють (за дослідженням М.Є. Смирнова, 1975) форми об'єктів, співвідношення розмірів, оптичні властивості об'єктів, зовнішній вигляд місцевості — її морфографію, що становить собою основу первинної інформації, яку одержують шляхом дешифрування знімків. Наявність інформації в аеро- та космічних знімках передбачає деякий вибір тих властивостей об'єктів, які відтворюються в них а також засоби кодування цих властивостей.

Геоінформаці́ йне моделюва́ ння – інтегративна теорія, яка на новій методологічній основі об'єднує вже відомі методи проектування, укладання, використання та аналізу геоінформаційних моделей для дослідження об’єктів реального світу за допомогою системи упорядкування і трансформації інформації про ці об’єкти. На відміну від теоретичних методів моделювання, геоінформаційне моделювання є високотехнологічним процесом (за рахунок взаємодії з об’єктами бази даних) і виступає інструментом, який забезпечує збір, зберігання, обробку, доступ, відображення та поширення просторово-координованих даних.

Геоінформаційне моделювання включає в себе використання таких видів моделювання як географічне, картографічне, математико-картографічне, аерокосмічне, комп’ютерне, електронно-графічне.

Основою геоінформаційного моделювання є географічне моделювання, яке описує геопросторове розташування об’єктів, явищ чи процесів та полягає у класифікації, структурно-типологічному аналізі та моделюванні геосистем. Визначальною функцією картографічного моделювання у складі геоінформаційного моделювання є можливість аналізу наявної необхідної інформації. Під математико-картографічним моделюванням розуміють органічне комплексування математичних та картографічних моделей в системі «створення – використання» карт для цілей конструювання чи аналізу тематичного змісту карт при можливості обробки значних обсягів інформації за одним алгоритмом та обробки одного масиву інформації за різними алгоритмами. Застосування та поєднання цих видів моделювання забезпечує дослідників різноманітними створеними моделями просторових об’єктів, придатними для просторового аналізу. Серед таких моделей слід назвати цифрові моделі організації геопросторових даних, інформаційні, вербальні, математичні, знаково-графічні, електронно-графічні, фотографічні, дистанційних зображень.

55. Проектування карт - це розроблення проекту для створення або модернізації існуючої карти.

Мета проектування - розроблення документів й додатків до них, що необхідні для організації та виконання всіх робіт зі створення або модернізації карт й атласів і забезпечення на їх базі цілеспрямованого редагування, складання й підготовлення їх до видання.

Задачі проектування такі:

- підготовлення спільно з замовником технічного завдання (ТЗ) до карти;

- розроблення математичної основи карти (масштабу, проекції, компоновки й формату);

- розроблення змісту карти, умовних знаків, образнотворчих засобів;

- створення експериментальних зразків й авторських макетів;

- розроблення найбільш раціональної й економічної технології робіт;

- розроблення організаційних заходів зі створення карти та складанню техніко-економічного обґрунтування проекту.

Технічне завдання містить пояснювальну записку, в якій визначають назву карти, тип, територію картографування, формат, об’єм й можливі джерела вихідних матеріалів для складання. Додаються відомості про масштаб, проекції, наявність тексту й ілюстрації.

Науково-технічне проектування карти включає такі етапи:

- уточнення цільового призначення карти й розкриття її теми та списку карт атласу;

- розроблення математичної основи;

- виготовлення макету компонування;

- складання списку основних картографічних й інших джерел;

- розроблення змісту карти, умовних знаків, варіантів художнього оформлення, зразків оформлення карти;

- написання програми карти;

- складання технології по окремих процесах;

- розрахунок вартості й складання графіка робіт по окремих процесах.

Розроблення математичної основи карти передбачає: вибирання картографічних проекцій та визначення густини картографічної сітки для створюваної карти; проектування масштабу карти; проектування формату, компонування й розграфлення карти.

При вибиранні проекції враховують розміри й географічне положення території, призначення карти, величину лінійних, кутових й площинних спотворень та розподіл їх в різних частинах карти, вид картографічної сітки й масштаб.

Масштаб залежить від розмірів території, призначення карти, характеру її використання, значимості території, яка зображується, необхідного й можливого ступеня навантаження карти, можливості читати карти. Основна вимога - забезпечити точність карти, що складається.

Формат карти визначають її масштабом, охопленням території, що картографується, особливостями проекцій, умовами користування, техні- ко-економічними й поліграфічними факторами.

Проектування компонування карти передбачає визначення положення, яке зображується на карті території відносно рамок карти, розміщення назви карти, її легенди, додаткових карт, графіків й тестів та схеми розграфлення карти, тобто поділу її на аркуші.

Густина картографічної сітки вибирається за умови визначення координат шляхом лінійної інтерполяції а також забезпечення швидкого визначення знаходження точок Земної поверхні за її координатами.

56. Текстові джерела

До текстових, або літературно-географічних, джерел відносяться різного роду географічні описи, отримані в ході безпосередніх спостережень або в процесі теоретичних досліджень. Вони звичайні, але не формалізовані і не мають точної координатної привязки, але зате володіють образністю і оглядовістю, необхідні для створення уявлення про картографічні об'єкти. Звіти експедицій, монографічні праці, статті містять фактичниий матеріал і теоретичні положення, необхідні для багатьох інших джерел, що залучаються при картографуванні.

Особливим видом джерел є теоретичні та емпіричні закономірності розвитку і розміщення явищ і процесів. Вони дозволяють контролювати наявну інформацію, а при необхідності - поширювати картографування на маловивчені території. Наприклад, за допомогою математичних залежностей, що описують закономірності зміни температури повітря з висотою, будують лінії ізотерм у важкодоступних високогірних районах, слабо забезпечених метеоспостереженнями.

НАТУРНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ВИМІРЮВАННЯ

Ці дані – найважливіший фактичний матеріал для складання будь-яких тематичних карт. Більше того, без них неможливе використання теоретичних закономірностей, інтерпретація непрямих спостережень, дешифрування аеро-і космічних знімків.

Форма представлення даних натурних спостережень різна. При гідрографічних спостереженнях – це результати вимірювань, які заносяться в журнали і таблиці, при фізико-географічних дослідженнях – описи, що фіксуються в щоденниках і звітах, фотографії і схеми, при геолого-геоморфологічних дослідженнях – профілі, розрізи, дані буріння свердловин, і т.п., при геофізичній зйомці – значення спостережуваних фізичних параметрів.

По локалізації дані безпосередніх спостережень розділяють на точкові, виконані в окремих пунктах, на свердловинах, у відслоненнях і т.п., маршрутні – вздовж по обраному напрямку (за профілем, дорозі, річці і ін). Особливо виділяють стаціонарні спостереження, наприклад на геофізичних полігонах, біостанціях, в пунктах екологічного моніторингу тощо. Стаціонари розташовують у характерних місцях, причому спостереження ня завжди відрізняються тривалістю, стаціонари існують десятки років. Довгі ряди спостережень необхідні для картографування – динаміки явищ і процесів.

Крім того, існують матеріали ключових досліджень, які виконуються з високою детальністю у великому масштабу.

57. Економіко-статистичні дані

При створенні карт і атласів соціально-економічної тематики основними джерелами служать масові дані, кількісні відомості про стан і динаміку ресурсів, їх використання, розвитку промисловості і сільського господарства, транспорту, енергетики, фінансів та інших галузей народного господарства, населення, освіти, культури, сфери обслуговування і т.п.

До основних економіко-статистичних джерелами належать матеріали державної статистики та дані, що публікуються міжнародними організаціями, такими як ООН. Державну статистику в усіх країнах регулярно ведуть центральні та місцеві (регіональні, районні, муніципальні) органи за єдиною методикою із затвердженими програмами та термінами. Спеціальні автоматизовані системи здійснюють збір, зберігання, обробку, поширення даних державної статистики.

Для складання карт населення, сфер обслуговування та культури джерелами служать матеріали переписів населення, в ході яких отримують демографічні та соціально-економічні відомості про жителів країни. Перепис проводять одночасно по всій території за єдиною програмою та методикою, що забезпечує однаковість інформації.

Економіко-статистичні дані використовують не тільки для безпосереднього нанесення на карти, але і для розрахунку виробничих водних показників, виконання зведених характеристик і синтетичних оцінок. Вони, у свою чергу, стають джерелами для складання синтетичних соціально-економічних карт.

58. Гідрометеорологічні спостереження

Для багатьох видів картографування широко використовують результати спостережень, проведених на метеорологічних, гідрологічних і океанологічних станціях і постах. Це дані регулярних вимірювань атмосферних процесів, окремих метеологічних елементів (температури, тиску, опадів, вітру, хмарності тощо), гідрологічного режиму річок, озер, водосховищ, фізико-хімічних характеристик морських і океанічних вод і десятки інших показників. При цьому розраховують середні дені, місячні, сезонні і річні значення та інші похідні показники по різних висотних рівнях атмосфери. Аналіз та оцінка карт як джерел

Спостереження ведуться в пунктах гідрометеорологічної мережі, більш-менш рівномірно розподілених по земній кулі, з борту суден і з буїв. У Росії результати спостережень регулярно і централізовано публікуються Державним комітетом з гідрометеорології та контролю природного середовища у вигляді статистичних довідників по клімату країни та світу. Крім того, випускаються щомісячні збірники по вибірковим станціям із відомостями про температуру, вологість і швидкость вітру в атмосфері.

Для координації робіт по збору гідрометеорологічних даних створені міжнародні організації: Всесвітня служба погоди і Об'єднана глобальна система океанічних станцій (ОГСОС), де отримувану інформацію обробляють, контролюють і накопичують на носіях інформації.

59. Астрономо-геодезичні дані

До цього виду джерел відносять результати астрономічних спостережень, гравіметричних вимірювань, дані тріангуляції і трилатерації, полігономеріі, нівелювання на місцевості. Вони необхідні, перш за все, для створення координатної основи карт, тобто мережі, для яких визначено планове положення і висота над рівнем мо