Назвіть джерела забруднення довкілля яйцями і личинками гельмінтів.

Шляхи зараження паразитами

Для проникнення в організм господарів, паразити використовують два шляхи: через шкірні покриви і через стінки кишечника і, відповідно, розрізняють екзогенні та ендогенні способи проникнення.

Іноді екзогенний характер проникнення може перейти в ендогенний.

Для кишкових паразитів характерно ендогенне проникнення, але ендопаразити використовують і інші шляхи проникнення в організм господаря. Личинки цестод і нематод проникають в тканини господаря через стінки кишечника. Мирацидии двуусток проникають через покриви молюсків в їх травні або статеві залози, а Wuchereria bancrofti проникає в тіло людини через шкіру при укусі комара.

Зараження людини гельмінтами найчастіше відбувається наступними шляхами.

1. При вживанні в їжу минулого недостатню термічну обробку (шашлик, фарш) м'яса сільськогосподарських тварин, заражених личинками гельмінтів (теніоз, теніаринхоз),.

2. При вживанні в їжу погано провареної, прожареної, пров'яленої риби, що містить личинки гельмінтів (опісторхоз, дифиллоботриоз - лентець широкий).

3. При попаданні яєць гельмінтів в організм людини з грунту з гноєм, з фруктами, ягодами, з брудних рук, після контакту зі шкірами тварин (ехінококоз, альвеококкоз).

4. При купанні в стоячому водоймищі, де є личинки адолескарии (фасціольоз).

У що не пройшли термічну обробку рибі можуть зберегтися метацеркарии - личинки котячої двуустки (Opistorchis felineus). Попадання їх в організм веде до опісторхозу. У м'язах риби можуть бути плероцеркоіди - личинки стьожака широкого, які при попаданні в організм людини викликають захворювання діфіллоботріозом. При купанні в стоячому водоймищі в організм людини з водою проникають адолескарии або церкарии печінкового сисуна (Fasciola hepatica), личинки інших трематод. У людини, який присів на землю відпочити, через 10-15 хв може з'явитися свербіж, кропив'янка. Це результат впливу личинок гельмінтів, проникаючих в організм через шкіру: стронгілоїди дрібних жуйних тварин, телят, лошат; буностоми жуйних і анкілостоми собак.

М'ясо диких звірів - кабанів, ведмедів, зайців та ін. - Таїть небезпеку зараження важко протікає захворюванням трихінельозом, яке може привести до смертельного результату.

Людина, заражена свинячим ціп'яком, становить небезпеку для самого себе: він може через забруднені руки або предмети побуту занести яйця ціп'яка в рот, і у нього розвинеться, крім стрічкової форми, личиночная форма гельмінта (цистицерк), що вражає м'язи, мозок, очі.

Кількість гельмінтів, розвинулися в організмі, залежить як від кількості инвазионного матеріалу, так і від стану (резистентності) організму хазяїна. Звичайно чим крупніше гельмінт, тим менше кількість його примірників в організмі. Розміри гельмінтів одного виду залежать від виду господаря. Наприклад, опісторхіси у людини мають великі розміри, ніж у кішки, яка також є облігатним господарем цього паразита. В організмі навіть одного господаря розміри гельмінтів одного виду можуть змінюватися залежно від інтенсивності інвазії: чим число паразитів менша, тим вони більші.

Отже, інвазійні елементи гельмінтів виділяються в довкілля такими шляхами:

1. Кишковий шлях є характерним для трематод, цестод, акантоцефал і більшості видів нематод. Одні гельмінти, які паразитують у шлунку, кишечнику чи стравоході виділяють зародкові елементи безпосередньо в шлунково-кишковий тракт. Другі, що локалізуються в печінці (фасціоли, опісторхіси, дикроцелії) та підшлунковій залозі (еуритреми) виділяють яйця, які потрапляють в кишечник по відповідним протокам. Від гельмінтів, що живуть в легенях, бронхах, трахеї, гортані яйця та личинки при кашлі потрапляють в ротову порожнину, а потім зі слизом в кишечник. Гельмінти, які локалізуються під твердою і м’якою оболонками мозку та в міжм’язевій тканині (еляафостронгілюси) виділяють личинки, які мігрують в легені, відкашлюються з мокротами, потім заковтуються і потрапляють в кишечник. Яйця шистосомат, які локалізуються у венах брижі, кишечнику, печінки та інших органів також проникають в кишечник. Таким чином, яйця та личинки більшості гельмінтів із кишечника тварин чи людей разом з фекаліями потрапляють в довкілля, забруднюючи абіотичне середовище, і виявляються ларвоскопічними та овоскопічними дослідженнями.

2. Сечовивідний шлях є характерний для гельмінтів із підрядів Diоctophymata, Тrichurata, Strongylata, які локалізуються в органах сечової системи м’ясоїдних, свиней та жуйних тварин. У випадку паразитування шистосомат в кровоносних судинах сечової цистами тварин, яйця гельмінтів проникають через стінку судин у сечовий міхур і виділяються з сечею. Отже, матеріалом для виявлення яєць цих гельмінтів є сеча.

3. Кровоносний шлях притаманний гельмінтам підряду філяріата (онхоцеркам, сетаріям, дирофіляріям, стефанофіляріям, елеофорам, дипеталонемам та збудникам вуереріозу, бругіозу і лоаозу людей), які паразитують в статевозрілій стадії у зв’язках і сухожилках, черевній і грудній порожнинах, товщі шкіри чи підшкірній клітковині, серці, кровоносній і лімфатичній системах, а їх личинки – у крові. Самостійного виділення інвазійних елементів у навколишнє середовище не відбувається. Личинки філяріат потрапляють в організм кровосисних комах при їх живленні, де і проходять подальший розвиток. Тому, при дослідженні тварин відбирають проби периферичної або венозної крові чи роблять біопсію шкіри.

4. Геморагічний шлях – характерний також для гельмінтів підряду Filariata роду Parafilaria, які локалізуються під шкірою та у міжм’язевій сполучній тканині однокопитних тварин і великої рогатої худоби. Під час паразитування гельмінти пошкоджують шкіру, з’являються невеликі геморагії. У кров, яка витікає, самки відкладають яйця. Вона і є матеріалом для досліджень.

5. Лакрімальний шлях забезпечує вихід личинок нематод із роду Thelazia, які паразитують в протоках сльозових залоз, кон’юнктивальному мішку та під третьою повікою ссавців, а іноді і птиці. При дослідженні витікань з очей рідини виявляють личинок паразитів, рідше самих гельмінтів.

6. Перкутанний шлях характерний для нематод підряду Camalanata. Самка дракункул (ришти) паразитуючи у ссавців і людини, пошкоджує шкіру та виділяє личинок безпосередньо в довкілля (воду). Аналогічне виділення збудника спостерігається у риб при філометроїдозі. Матеріалом для дослідження є самі паразити.

7. Суперкутанний шлях існує у нематод підряду Oxyurata, які паразитують у кишечнику ссавців та людини. Самки гельмінтів активно виходять із кишечника в перианальну ділянку, де і відкладають яйця безпосередньо на шкіру. Отже, матеріалом для досліджень будуть зскрібки шкіри.

8. Лактаційний шлях. Відомо біля двох десятків видів гельмінтів личинки яких можуть виділятися з молоком тварин. В основному це нематоди із підряду Ascaridata, Strongylata i Rhabditata. У молоці лактуючих самок також можуть виявлятися личинки цестод м’ясоїдних із роду Mesocestoides та двох видів трематод із роду Pharyngostomoides (родина Diplostomatidae), які паразитують у єнота. Збільшення кількості виділених інвазійних личинок спостерігається на початку післяродового періоду, а не протягом періоду лактації, що гарантує зараження потомства.