Предмет і завдання курсу історії України

Історія – наука, яка вивчає конкретний розвиток людського суспільства в хронологічній послідовності та з'ясовує його уроки та певні закономірності.

Предметом історії України, є складний і багатогранний процес формування і розвитку українського етносу, його вклад у розвиток світової цивілізації від найдавніших часів і до сучасності.

Функції навчального курсу:

1) Пізнавальна

2) Практично-політична – дозволяє розуміти свій процес у зв'язку з минулим, сьогоденням і майбутнім.

3) Світоглядна – покликана виробляти і формувати почуття гордості за свою країну, народ.

Методологічні принципи історії України:

1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.

2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.

Завдання курсу історії України:

- Дати конкретний, об'єктивний матеріал з історії України

- Висвітлити етногенез (походження) українського народу

- Охарактеризувати особливості соціально-економічного та суспільно-політичного життя українського народу на різних етапах його розвитку

- Ознайомити з діяльністю видатних осіб України

- Показати процес формування української національної ідеї та її роль у розбудові української держави.

Знання історії є необхідною умовою ефективної участі людини в суспільному житті. Історія вчить кожну людину, спираючись на загальнолюдські цінності, творчо опрацьовувати і критично переосмислювати багатство світового історичного досвіду та засвоювати його уроки, формувати на цій основі власні переконання, громадську позицію, здобути навички та вміння, необхідні для практичної діяльності.

2. Первісні люди на території України

Первісні люди з’явились на території України в період раннього палеоліту близько 1 млн. років тому. В Європі в цей час проживали архантропи. Вони вміли виготовляти примітивні знаряддя праці з каменю, дерева, кісток. Перші стоянки людей раннього палеоліту виявлені недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, (саме там знайдено найдавніші кам’яні вироби) у районі м. Амвросіївка у Донбасі, на Житомирщині.

Згідно археологічної періодизації історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів:

· Кам’яний вік – складався з

§ Палеоліту - давнього кам'яного віку(від 1 млн. р – до 10 тис. р до н. е.)

§ Мезоліту – середнього кам'яного віку(від 10 – до 6 тис. р. до н. е.)

§ Неоліту – нового кам'яного віку(від 6 – до 4 тис. р. до н. е.)

§ Енеоліту – мідно-кам'яного віку(від 4 – до 3 тис. р. до н. е.)

· Бронзовий вік(2 – 1 тис. р. до н. е.)

· Ранній залізний вік(1 тис. р до н. е.)

В період середнього палеоліту територію України заселяли палеоантропи (інша назва – неандертальці). Вони зовні нагадували сучасних людей, але відрізнялись деякими пропорціями тіла, і, що найголовніше, - більш примітивною будовою мозку. Неандертальці вміли використовувати вогонь, шили одяг зі шкір тварин. Найвідоміша стоянка цього періоду виявлена поблизу с. Молодове. Тут знайдені рештки наземних жител неандертальців, побудовані з кісток та бивнів мамонта. В період пізнього палеоліту з’явились люди сучасного фізичного типу – кроманьйонці, або homo sapiens. Пізній палеоліт – це період останнього зледеніння. Значна територія сучасної України була зайнята тундрою. Основою господарства в цей період було колективне загінне полювання на великих тварин – мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів, диких коней. Колективне полювання вимагало злагоджених дій багатьох мисливців. Таким чином воно стимулювало появу стійки та згуртованих колективів – родових громад.

У пізньому палеоліті зароджується матріархат, який був зумовлений зростанням ролі жінки у суспільстві. В пізньому палеоліті сформувались ранні релігійні вірування:

1. Тотемізм – віра в спільне походження і кревну спорідненість між людиною і тотемом – певним видом тварин і рослин.

2. Анімізм – віра в існування душ та духів, що керують всіма предметами та явищами навколишнього світу.

3. Фетишизм – віра в надприродні властивості неживих предметів (фетишів).

4. Магія – обряди пов'язані з вірою у здатність людини надприродним шляхом впливати на інших людей, тварин, явища природи тощо.

5. Шаманізм – одна з ранніх форм релігії, яка заснована на уявленні про надприродну здатність служителя культу – шамана – спілкуватися з духами під час ритуалу.

Стоянки пізнього палеоліту – відомі практично на всій території України – Мізинська (на Десні), Рилівська, Межиріч та ін.

Для мезоліту характерні кардинальні зміни клімату. Відбулось глобальне потепління, розтанув льодовик, зникли мамонти та шерстисті носороги. Нові умови полювання стимулювали винайдення луку і стріл, якими можна було вражати невеликих та швидких тварин. Для потреб полювання була одомашнена перша тварина – собака. Потепління сприяло розвитку рибальства, з’явились човни і рибальські сіті. Найвідоміші стоянки мезоліту – Журавська стоянка (Чернігівщина), Фатьма-Коба і Мурзак Коба в Криму. В цілому для палеоліту та мезоліту характерне привласнюючи господарство, коли всі продукти брались від природи в готовому вигляді.

Неоліт. Основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від присвоюючих (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих форм господарської діяльності — скотарства і землеробства, що почався ще в кінці мезоліту. Скотарство виникло з приручення тварин— корів, овець, кіз, свиней, собак; землеробство — із збиральництва, коли люди, особливо жінки, спостерігаючи за виростанням зерна, що потрапляло в грунт, прийшли до думки самим сіяти його і потім збирати врожай. Люди також навчилися виготовляти знаряддя праці шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю (сокири, тесла, долота, мотики і т.д.). Виникало і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду без гончарного круга.
Люди продовжували жити матріархальними родами, які входили до складу племен, що, в свою чергу, інколи об'єднувалися в союзи племен. З окремих стоянок можна назвати Ізюмські в Харківській області, Сокільця Вінницької області, Віту-Литовську в Київській області.

Енеоліт. Трипільська культура.
Поява і використання першого в історії людства металу – міді. Початок першого суспільного поділу праці – виокремлення землеробства від скотарства. Перехід від осілого способу життя, демографічний вибух. Поява прядіння і ткацтва, кераміки, вдосконалення засобів пересування.
Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.). Трипільська культура була відкрита археологом В. Хвойкою у 1893р.
Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок. Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.
Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.
Найвідоміші стоянки трипільців: Майданецьке, Тальянки.