Соціально-економічний розвиток України в ІІ половині ХІХ ст

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Вони змушені були йти в міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї.
Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).
Протягом 70-80-х років промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургійній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємства, які базуються на машинній техніці, нових технологіях, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни в структурі промисловості України — зростає питома вага добувної промисловості, металургії, машинобудування.
Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу. Першим в Україні у 1872 р. було збудовано в Бахмутському повіті Катеринославської губернії металургійний завод Юза. В кінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих з новою технологією металургійних заводів. У 1900 р. Україна давала 92 млн. пудів чавуну — 52% загальноімперської виплавки.
Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля в Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшились (майже 70% загальноімперського ви добутку).
Певні досягнення спостерігалися і в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини в поміщицьких маєтках і господарствах заможних селян України. У кінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р, починає випускати паровози Харківський паровозобудівний завод, а згодом — Луганський. У 1900 р. вони побудували 233 паровози (23% загальноімперського виробництва).
Безпосередній значний вплив на розвиток економіки мав залізничний транспорт. Спочатку залізниці будувалися з метою забезпечення експорту зерна через порти, тому першою. Довжина залізниць з 1865 р. по 1900 р. збільшилася з 219 до 8417 км, що становило 16%, загальноросійської. Щорічно залізниці України перевозили 1414 млн. пудів вантажів і 13, 3 млн. пасажирів. Поряд з новими галузями виробництва розвивалися й старі. У кінці XIX ст., Україна давала 84% загальноімперського виробництва цукру, 58 % — спирту, 40% — тютюну.
Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст. У кінці століття в Україні їх було 130, з них 4 — мали більше 100 тис. населення: Одеса — 404 тис, Київ — 248 тис, Харків — 174 тис, Катеринослав — 113 тис. Міське населення становило 13, 6%. Перший телефон було встановлено в Одесі у 1882 p., а перший трамвай пущено у 1892 р. — у Києві.
Урбанізація мало торкнулася українців, яких у 1897 р. було 73% від загальної кількості населення. (Усього населення України складало 23, 4 млн. осіб). Лише трохи більше 5% українців проживало у містах, 38 % росіян, євреїв — 45 %. Росіяни становили 12% населення — це були гірники, металурги, державні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка досягла майже 8% загальної кількості населення (у Російській імперії загалом — 4 %) і домінувала в торгівлі та банківській справі.
Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось пануючим.
Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця, використання техніки й агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою. Змінювалася структура сільськогосподарських культур, що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пшениця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27% (740 млн. пудів) валового збору зерна Європейської Росії. Урожайність досягла наприкінці століття 7, 5 ц з га. Швидко зростали обсяги по садки картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 pp. — втроє і цукрових буряків — у 4, 5 раза.
У цей час в Україні нараховувалося 2, 5 млн. селянських господарств (бідноти — 60 %, середняків — 25 %, куркулів — 15 %). У середньому на бідняцький двір припадало 4 десятини землі, середняцький — 8, куркульський — 15.
У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кіль кість робітників — людей, що жили на зарплату, отриману за продаж своєї робочої сили. У 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2, 5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концентрація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномірність формування в різних регіонах (наприклад, у Донбасі, Харкові — швидше).
Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Вона поповнювалась за рахунок купців, промисловців, лихварів, збагачення дрібних товаровиробників у місті і селі, «обуржуазнення» поміщиків.

У 1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової і банківської сфери і всієї економіки..