Відбудова народного господарства УРСР у післявоєнний період. Суперечливий характер суспільно-політичного розвитку

Відбудова господарства України розпочалася уже з 1943 року, після початку визволення частини території від фашистської окупації. Вона мала ряд особливостей, які відрізняли її від післявоєнної ситуації на інших територіях СРСР і західних держав: 1. Війна завдала величезних людських і матеріальних втрат. Загинув кожен п'ятий і постраждав кожен третій житель республіки. Близько 4 млн. мирних людей знищено фашистами під час окупації, 2, 3 млн. чоловік вивезено до Німеччини, 5 млн. солдат загинуло на фронті. Столиця України – Київ втратила 300 тис. чоловік, стільки ж втратили США за всю Другу світову війну.

Майже половину (48%) довоєнного економічного потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714 міст, понад 28 тис. сіл (250 спалено повністю). Неушкодженими залишилось лише 19% довоєнних промислових підприємств, тоді як в Італії було зруйновано тільки 20%. На УРСР припадало 42% знищених промислових об'єктів СРСР.

2. Процес відбудови господарства в республіці ускладнився голодом 1946–1947 років. Загроза голоду, викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки, посилена негативними суб'єктивними факторами. Державні хлібозаготівлі не зменшились, а збільшились (у липні 1946 року план хлібозаготівель зріс з 340 млн. пудів до 360 млн. пудів). Зросли обсяги експорту хліба і продуктів харчування за кордон (так званим " братнім державам" вивезено 1, 7 млн. пудів хліба). Одночасно посилилось кримінальне переслідуван-ня " розкрадачів хліба", які кваліфікувались як " вороги народу", державні позики зерна із запасів були мінімальними. Таким чином, повторювався сценарій 1933 року. Від голоду в 1946–1947 роках померло понад 800 тис. людей.

Радянський варіант післявоєнної відбудови господарства мав такі особливості: 1. Опора на внутрішні джерела, ресурси і сили. 2. Першочергове відновлення роботи великої промисловості – основи воєнно-промислового комплексу. 3. Накопичення коштів за рахунок сільського господарства та соціальної сфери. 4. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану, відбувалася відбудова економіки України не як окремої території, а як частини загальносоюзного комплексу.

Суттєвою особливістю відбудовних процесів в Україні була дія тоталітарної командно-адміністративної системи, яка проявилася в наступному: − повернення до гігантоманії, надання переваги кількісним показникам над якісними, відставання технологічного оновлення; − домінування ролі ідеології, проведення широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходів (рух ударників, передовиків соцзмагання і т. д.); − надмірний ріст оборонної промисловості за рахунок нещадної експлуатації селян-колгоспників. Село мало забезпечити потребипромисловості у сировині; постачати міста продовольством, експортувати продукцію в країни Східної Європи для підтримки прорадянських режимів.

Результати відбудови господарства на початку 50-х років були вагомими і успішними: − обсяг валової продукції промисловості України зріс за 1946–1950 роки у 4, 7 рази і перевищив рівень 1940 року на 15%; − відновили роботу 22 доменних, 43 мартенівських печі, 46 прокатних станів, металургійні заводи – Азовсталь, Запоріжсталь, Краматорський, Єнакієвський та інші; − Радянська Україна знову стала однією з провідних індустріальних територій СРСР і Європи.

Перші повоєнні роки дали певне збагачення досвіду громадсько-політичної діяльності народу, адже він в основній своїй масі ще зберігав віру в світлі ідеали, широко і настирливо декларовані комуністичною партією, мріяв про мирне щасливе життя. Та й радянська влада на той час ще не вичерпала свого соціально привабливого потенціалу. Багато жителів міст і сіл, як членів партії, так і безпартійних, були втягнуті у роботу Рад депутатів трудящих і як народні обранці, і як рядові активісти, члени різноманітних комісій при Радах. У такий спосіб створювався міф про народовладдя. Та насправді влада належала партійно-радянській верхівці. Перші повоєнні вибори до Рад різних рівнів відбулись у 1946, 1947 і 1948 рр. Хоча вибори в ті часи завжди вважалися успішними — у них, як правило, брали участь 99 % виборців, а за обрання кандидатів у депутати, яких у бюлетнях було не більше одного, голосувало, за повідомленням преси, також не менше 99 %, — такі заходи не відображали ні високого рівня політичної зрілості, ні суспільних прагнень жителів міст і сіл. Виборчі кампанії наочно свідчили про деформуючий вплив культу особи Сталіна і партійного керівництва на політичну систему радянського суспільства. Формальною була участь активістів, поміж них і депутатів, у роботі Рад, профспілок, громадських організацій. В Україні і без того нестерпна обстановка ускладнювалася діяльністю одного з найближчих поплічників Сталіна Л. Кагановича, який з березня до грудня 1947 р. очолював ЦК КП(б)У. За потурання Сталіна Каганович зловживав владою, безпідставно переслідував партійні та радянські кадри. Лише після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) з'явилася надія на демократичний розвиток країни.

Серйозним випробуванням на цьому шляху була антидержавна змова групи сталінського міністра внутрішніх справ Берії. Одним з активних учасників цієї злочинної змови був міністр внутрішніх справ УРСР Мешик. Змовники намагалися захопити владу в країні та запровадити терористичну диктатуру. Викриттю та знешкодженню злочинців сприяв відомий український партизан генерал Т. А. Строкач. Він з ризиком для свого життя поінформував М. С. Хрущова про змову, підтвердив це документально.

В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації управління господарством, наукою, культурою (створено союзно-респубіканські міністерства вугільної, текстильної промисловості, зв'язку, вищої освіти та ін.), але всі вони, хоча й рекламувалися як розширення суверенних прав республік, на ділі сприяли зміцненню адміністративно-командної системи.