Урядова політика євроінтеграції

Вивчення зазначеної складної мотивації є важливим для аналізу українського проекту євроінтеграції, оскільки саме в межах даної моделі відносин ідея вступу України до ЄС і набувала практичного змісту. Показово, що стимулом для інтенсифікації контактів вітчизняного державного керівництва з Євросоюзом і постановки питання про членство в цій організації на політичний порядок денний стало рішення ЄС про розширення на країни Центральної, Східної і Південної Європи. Цей масштабний проект, що бере початок із засідання Європейської ради в Люксембурзі в грудні 1997 року, спонукав політичне керівництво України до значної активності та прийняття європейського вектору інтеграції в якості стратегічного напрямку своєї зовнішньої політики.

Так, перспективна урядова програма 2000-го року, розрахована на чотирирічний термін, включала в себе наступні завдання:

1. Набуття членства в СОТ та пов’язане з цим приведення українського законодавства у відповідність до стандартів країн з ринковою економікою.

2. Входження України в Європейську асоціацію вільної торгівлі та Європейську економічну зону. Реалізація УПС.

3. Створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС.

4. Набуття статусу асоціації з ЄС.

Останній пункт передбачав встановлення партнерських стосунків між Україною та Євросоюзом відповідно до моделі Європейської партнерської угоди, або ж моделі асоціації, що була в 70-х роках ХХ ст. застосована у відносинах ЄС із Туреччиною та країнами Магрибу й Близького Сходу.

Таким чином, новий зовнішньополітичний курс України враховував досвід попередніх розчарувань та, зокрема, ту обставину, що фактично наша держава лишалася осторонь процесу розширення ЄС на схід, який входив у вирішальну фазу. Європейська інтеграція лишалася мотиваційним тлом і далекою перспективою, що ставала ближчою в процесі здійснення внутрішніх реформ та послідовного утвердження національних інтересів на міжнародній арені.

Новий ідейно-політичний контекст європейського проекту України вже досить виразно окреслений у програмному документі “Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки “Європейський вибір””, що був представлений президентом Л.Кучмою в щорічному посланні до Верховної Ради України 18 червня 2002 року.

Курс на європейську інтеграцію в ньому визначено як “природний наслідок здобуття Україною державної незалежності”. Цей курс, на думку авторів Концептуальних засад, “викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи”. Таким чином проект євроінтеграції на рівні документу державної політики визначається як органічна складова частина національного самовизначення, що на певному його етапі – після закладення основ державності – набуває ключового, стратегічного значення.

Важливо й те, що цей проект має не лише зовнішньополітичний характер, він, по суті, задає вектор і основне змістовне наповнення внутрішнього реформування держави і суспільства. Європейська інтеграція потрібна Україні не лише для того, щоб “повернутися” чи “прийти” в Європу, а й, головним чином, для того, щоб самій стати Європою, наблизитися до тих стандартів суспільного життя, які виробили лідери сучасної цивілізації. Серед орієнтирів національного розвитку, які передбачалося утвердити на шляху до Європи, називаються стандарти реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, а також утвердження засад верховенства права та забезпечення прав та свобод людини і громадянина.