Ознаки класифікації видатків.

З метою раціоналізації бюджетного процесу в країні фінансовою теорією і практикою вироблений цілий ряд ознак класифікації витрат держави.

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави чи місцевого самоврядування.

Функціональна класифікація бюджетних витрат відбиває напрямок коштів основного централізованого фонду на виконання конкретних функцій держави.

Коди видатків за функціональною класифікацією мають чотири знаки. Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується виключно в аналітичних і статистичних документах. Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Чинна функціональна класифікація відповідає міжнародним стандартам, розроблена на основі класифікації функцій управління ООН і передбачає групування видатків за 10 розділами. Нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, тоді як номери підрозділів та груп вказують на засоби досягнення і реалізації визначених цілей і напрямків. Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на:

код 0100 - загальнодержавні функції;

код 0200 - оборону;

код 0300 - охорону громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки, судову владу;

код 0400 – економічну діяльність;

код 0500 – охорону навколишнього середовища;

код 0600 – житлово-комунальне господарство;

код 0700 – охорону здоров’я;

код 0800 - духовний і фізичний розвиток;

код 0900 – освіту;

код 1000 – соціальний захист і соціальне забезпечення.

Особливістю нової економічної бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, усі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету і забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки можуть бути поточними й капітальними. За економічною класифікацією видатки бюджету (кожен напрям видатків має свій код - код економічної класифікації видатків - КЕКВ) поділяються на:

1) Поточні видатки - пов'язані із забезпеченням юридичних осіб бюджетними коштами на їх утримання та фінансуванням поточних потреб. Ці видатки включають:

а) витрати на державне споживання (утримання соціальної та економічної інфраструктури, державних підприємств, закупівлю товарів та послуг цивільного чи військового характеру, поточні витрати бюджетних установ);

б) поточні субсидії органам влади нижчого рівня, державним підприємствам;

в) платежі й виплата відсотків за державними і місцевими позиками;

2) Капітальні видатки - пов'язані з інвестуванням в основний капітал та приріст запасів. Вони включають:

а) капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі виробництва;

б) інвестиційні субсидії;

3) Нерозподілені видатки.

4) Кредитування за вирахуванням погашення - операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності й строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, і операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету, склад яких визначається міністром фінансів України, тобто кредити державним і приватним підприємствам, місцевим органам влади.

3.Принципи та методи планування доходів і витрат.

Методологія фінансового планування базується на наступних принципах:

- об'єктивної необхідності використання фінансового планування як первісної стадії управління фінансами на всіх рівнях господарювання;

- ефективності, що відбиває якісну сторону даного процесу й орієнтує його на одержання позитивних фінансових результатів;

- комплексності і єдності мети, що припускає узгодження виробничих і фінансових завдань, руху матеріальних і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління.;

- науковості, що забезпечує реальність, ефективність намічуваних завдань. Поняття науковості містить у собі обґрунтованість планових завдань з урахуванням суспільних й особистих потреб, закономірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі грошових коштів, суспільної оцінки сформованої економічної й соціальної ситуації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі й просторі.

Активний вплив фінансового планування на підвищення ефективності суспільного виробництва й кожного господарюючого суб'єкта багато в чому залежить від методів обґрунтування і взаємного ув'язування фінансових завдань.

У діючій практиці фінансового планування застосовуються в основному наступні методи:

Метод економічного аналізу дає змогу виявити тенденції розвитку й причини відхилень отриманих показників від планових проектів.

Метод коефіцієнтів припускає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів (шляхом порівняння досягнень минулого періоду із завданнями поточних планів). Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не стимулює виявлення внутрішньогосподарських резервів, ефективне використання матеріальних і грошових ресурсів.

При використанні нормативного методу планові фінансові показники розраховують на основі прогресивних норм і нормативів формування і використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої й невиробничої сфери. Але для цього потрібна потужна нормативна база.

У сучасній практиці фінансового планування активно використовується програмно-цільовий метод, що припускає планування витрат бюджетних установ згідно з кодами програмної класифікації.

Узагальнення та аналіз світового досвіду дозволили зробити висновок, що сучасне бюджетування, яке має у своєму розпорядженні різні методи, підходи та технології, ґрунтується на концепції програмно-цільового бюджетування. Програмно-цільове бюджетування узагальнює позитивні риси різних методів бюджетування, які використовувалися протягом десятиліть і постійно удосконалювалися. Бюджетування передбачає розробку і реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат (згідно зі стратегічними цілями), із застосуванням критеріїв результативності та ефективності використання коштів. Схематично це можна відобразити шляхом послідовності логічних кроків, які складають цикл ПЦБ (рис. 1).

Рис. 1. Цикл програмно-цільового бюджетування

Вагоме місце в роботі приділено розгляду головних елементів ПЦБ, якими є стратегічне планування діяльності органів державної влади і середньострокове бюджетування.

" Програмно-цільовий підхід в управлінні — це метод розробки специфічних планів, досягнення певних цілей, який забезпечує чітку узгодженість визначених систем заходів із поставленими цілями за рахунок проведення детального аналізу таких цілей, основних аспектів їхнього досягнення і безпосереднюю включення до плану їхньої реалізації усіх необхідних аспектів виконання"

Уже сама назва “система програмно-цільового бюджетування” говорить про комбінацію трьох взаємодіючих і взаємодоповнюючих етапів бюджетного планування. Перший етап передбачає формулювання та прогнозування довго- і середньострокових цілей діяльності певної бюджетної організації чи програми, а також розроблення стратегії для реалізації поставлених цілей і завдань. На цьому етапі бюджетне планування передбачає визначення існуючих фінансових коштів та їх ефективне використання. Бюджетне планування супроводжується цільовим плануванням завдань, визначенням кінцевої та проміжної цілей, способів їх досягнення.

На другому етапі складають самі програми, що включає аналіз і відбір програм, проектів, видів діяльності на певний період, а також визначення величини фінансових ресурсів, необхідних для їх реалізації. На цьому етапі відбувається розподіл обов’язків між окремими органами управління як інституційними виконавцями.

Третій етап і є власне складанням бюджету. Він передбачає розподіл зусиль персоналу, матеріалів, грошових коштів, необхідних для виконання затвердженої програми. На даному етапі бюджетного планування вимоги до ресурсного забезпечення ставлять у залежність від результатів роботи організації.

4. Стадії бюджетного планування

Порядок бюджетного планування визначається нормами Бюджетного кодексу України і передбачає декілька стадій. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет на відповідний рік. Міністр фінансів відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Стадія 1. Підготовка до складання проекту бюджету

Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до ВРУ та КМУ проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період та проект кошторису доходів і видатків НБУ на наступний бюджетний період.

Не пізніше 1 червня у ВРУ відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем'єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період подає до ВРУ Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Стадія 2. Розробка і розгляд пропозицій проекту Державного бюджету України

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетної запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів, розглядає і вживає заходи щодо усунення розбіжностей з головним розпорядником бюджетних коштів.

На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Міністерство фінансів України подає проект Державного бюджету на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України і подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Стадія 3. Прийняття Державного бюджету

Не пізніше ніж через п'ять днів після подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України міністр фінансів подає його на пленарному засіданні Верховної Ради України. Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про Державну бюджет України вимогам Бюджетного кодексу, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період і пропозиціям Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Стадія 4. Бюджетний розпис. Ця стадія пов’язана зі складанням відповідними фінансовими органами робочих документів щодо контролю за виконанням бюджету – бюджетного розпису.

Стадія 5. Виконання бюджету. Заключним етапом бюджетного планування є виконання бюджету, в ході якого забезпечується надходження передбачених доходів, безперебійне фінансування витрат бюджету.

5. Кошторис доходів та видатків, його зміст та етапи формування.

Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів як одну із стадій виконання бюджетів за видатками. Порядок розгляду і затвердження кошторисів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

Відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік є підставою для складання проектів кошторисів І доводяться до головних розпорядників Мінфіном України, місцевими фінансовими органами.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, іншим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Після затвердження Державного і місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводять у відповідність з показниками цих бюджетів.

З метою коригування проектів кошторисів відповідні фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування у тижневий термін після затвердження відповідного бюджету.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені або встановлені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками.

Уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подаються розпорядниками фінансовим органам для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

Мінфін надсилає для реєстрації, обліку й виконання затверджений річний розпис асигнувань Державного бюджету і помісячний розпис асигнувань загального фонду Державного бюджету Державному казначейству, яке протягом трьох робочих днів від дня затвердження доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Кошториси, плани асигнувань повинні бути затверджені протягом ЗО календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджують їхні керівники за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають вищої установи (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджують райдержадміністрації або виконавчі органи відповідних місцевих рад.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені для проведення централізованих заходів, затверджують окремо на кожний захід керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій і виконавчих органів місцевих рад, які запланували ці заходи.

Для проведення кожного конкретного заходу не пізніше як за місяць складають окремий кошторис на підставі календарних планів.

Кошторис, плани асигнувань і штатні розписи установ затверджує керівник установи, уповноваженої затверджувати такі документи, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

Головні розпорядники у тижневий термін після затвердження штатних розписів подають Мінфіну, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ і одержувачів за формами, встановленими Мінфіном.

Установи, які відповідно до законодавства самостійно затверджують кошториси, плани асигнувань і штатні розписи, у тритижневий термін після ухвалення державного бюджету на відповідний рік подають Мінфіну затверджені кошториси, розрахунки до них, календарні плани, плани асигнувань і штатні розписи.