Історія виникнення

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва (XV-XVIII століття). їхня тематика різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними, сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за батьківщиною та родиною («Ой у лузі, та ще й при березі»). В образах головних героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до соціального й національного гніту. Саме цими мотивами вони споріднені з історичними піснями й думами.

І стилістично, і тематично до них близькі гайдамацькі пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у XVIII столітті. На території Буковини і Закарпаття були популярними гайдуцькі пісні, що зафіксували боротьбу слов'янських народів проти турецьких загарбників у XV-XIX століттях.

Хоч деякі походи і перемоги в згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт. Коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як почесний обов'язок, коли ж після введення рекрутської повинності з села почали насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в пісенній творчості з'являлися нові мотиви. Виникали рекрутські та солдатські пісні. В різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру призвичаюватися до зброї («Вилітали орли з-за крутої гори»).

Особливо трагічні долі вихідців із села зображені в бурлацьких піснях. Бурлаки — це бездомні, самотні люди, які в XVI-XIX століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі. Вони — народ працьовитий, дружний, але знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в самоті («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).

За тужливими образами, поетичними тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські. Найдавніші із них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих промислах (цукроварнях, мануфактурах, шахтах). Інтенсивний розвиток капіталізму прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. Тяжка праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців — основні теми народних пісень. Історичне значення заробітчанської поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в Україні робітничу пісню.

Не легше жилося й строкарям, молодим людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк (звідси й назва «строкарі»). Відробляти завдаток доводилося виснажливою працею, зносячи постійні знущання господаря («Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом»).

У кріпацьких піснях найяскравішими сатиричними образами засуджена панщина, дармова примусова праця закріпаченого селянина у господарстві поміщика. У різноманітних сюжетних варіантах пісень селяни не лише з сумом, відчаєм, а й з невгасимим гнівом, обуренням засуджують негідну поведінку поміщиків та їхніх економів, які розкошують, гуляють, бешкетують, визискуючи селян («А в неділю пораненько»).

Складні економічні й соціальні умови згубно впливали на родинне життя. В пісенних сюжетах знаходимо постійні конфлікти між подружжям, сварки, бійки, розлучення, бідування сиріт («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому»).

Порівняно з іншими родинний цикл все ж не такий похмурий. Тут трапляються майстерно виписані ліричні сцени, привабливі образи дівчат і парубків, дотепний гумор. Навіть тяжка праця опоетизована. І хоч вона інколи позбавляє права на особисте життя («Посадила огірочки»), проте працьовиті люди завжди в пошані. Їх люблять, і вони відповідають взаємністю. І найтяжча праця не може згасити палких почуттів («Ой у полі нивка»).

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чу­макувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпац­тві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рек­рутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запо­розького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жи­та, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Доро­шенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намага­ється заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та по­стелю постеленьку».

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку при­возили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону ли­ше з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).

Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протести проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і сол­датських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, вод­ночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати укра­їнських хлопців-кріпаків.

Бурлацькі пісн і теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчан­ські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, го­нять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

10. Слово о полку Ігоревім (Слово о плъку Игоревѣ; «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова», або альтернативне прочитання: " Слово о полку і гореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова ", тобто «Слово про похід і горе» ^[1]) — героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури.