Філософія і наука на межі хх-ххі століть.

Постмодернізм — поняття, що використовувалося в 60– 70 роки XX століття в теорії літератури й архітектури, а згодом увійшло у філософський лексикон. Це поняття позначає новий стиль думки й діяльності, що виявився в XX столітті у всіх сферах людської культури. Ж. Ліотар визначив постмодернізм як «недовіру до метарозповіді», на зразок «діалектики Духу, герменевтики змісту, емансипації розумного суб'єкта або працюючого, ріст багатства». Постмодернізм визнає ігрову рівноправність безлічі співіснуючих картин світу, проголошує «занепад метарозповіді».

Провідні представники постмодернізму: Р. Барт, Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Бодрийяр, Ф. Гваттари, Ж. Делез, Ж. Деррида, Ф. Джеймисон, П. Клоссовски, Ю. Кристева, Ж. Ліотар, М. Фуко, І. Хассан і ін. Постмодернізм не являє собою філософську школу або напрямок. Нерідко філософи, називані «постмодерністами», скептично ставляться до цієї назви.

Передумовою становлення постмодернізму були структуралізм та постструктуралізм.

Принциповою установкою філософії постмодернізму є постметафізичне мислення, що означає відмову від універсальних філософських систем, відмова від логоцентризму, тобто від прагнення приписати всьому логос (порядок і зміст). Бачення реальності, характерне для постмодернізму, позначається як постмодерністська чутливість, тобто відчуття миру як хаосу.

Як приклади дослідницьких підходів, що ставляться до постмодернізму, можуть бути названі:

Ø Текстовий аналіз (Р. Барт);

Ø Номадологія (Ж. Делез);

Ø Генеалогія (М. Фуко, Ж. Делез, Ж. Дерріда).

Ø Симуляційний підхід ( Ж. Бодрийяр)

Обговорюється питання про те, чи є постмодернізм подоланням однобічності модерну або скоріше напрямком розвитку модерну, що критикує самого себе триває до цього часу.

Значну роль в осмисленні феноменів сьогодення відіграють напрямки, які досліджують перспективи розвитку майбутнього. Відтак, у сучасній науковій і філософській думці неабиякої популярності набула футорологія.

Футурологія, у широкому значенні — сукупність сценарів майбутнього людства, у вузькому змісті — філософські й наукові дослідження перспектив соціальних процесів, синонім прогнозування й прогностики. На початку 1960-х рр. цей термін одержав поширення на Заході в змісті «історії майбутнього», «науки про майбутнє». Надалі термін «футурологія» через його багатозначність і невизначеності був потіснений терміном «дослідження майбутнього», який має на увазі теорію й практику прогнозування.

У футурології виділяються апологетичне, реформістське, ліворадикальне й інші напрямки. В 1960-х рр. переважав апологетичний напрямок, який опирався на теорії «індустріального суспільства» (Р. Арон), «стадій економічного росту» (У. Ростоу), «постіндустріального суспільства» (Д. Белл, Г. Кан, і ін.). Представники реформістського напрямку розробляли ідею «конвергенції» капіталізму із соціалізмом (Ф. Бааде, Ф. Полак, І. Галтунг). Прихильники ліворадикального напрямку розглядали перспективу катастрофи західної цивілізації у зв'язку з науково-технічною революцією (А. Уоскоу).

Наприкінці 1960-х рр. на передній план вийшла ідея про те, що при існуючих тенденціях суспільного розвитку неминуча глобальна катастрофа. Провідну роль у розробці цієї ідеї став відіграти Римський клуб. З його ініціативи розвернулося «глобальне моделювання» перспектив людства з використанням комп'ютерного моделювання. Одні учасники дискусій зайняли позиції екологічного песимізму, або «екопесимізму» (Дж. Форрестер, Д. Медоуз), а інші — позицію «технооптимізму», обґрунтовуючи можливість уникнути катастрофу (А. Тоффлер, М. Месарович, Є. Пестель, Є. Ласло й ін.). Суперечка між «екопесимістами» і «технооптимістами» склав основний зміст історії футурології останньої чверті XX століття й триває понині.

Наприкінці XX століття предметом уваги філософів, суспільствознавців і широкої громадськості став процес глобалізації й пов'язаний з ним питання про перспективи нового світоустрою. Устояного визначення глобалізації поки не вироблене. Є труднообозримое й постійно зростаюча безліч визначень глобалізації. Найчастіше в літературі згадується визначення Роланда Робертсона, одного з ініціаторів розробки теорії глобалізації: «Поняття глобалізації ставиться як до компресії миру, так і до інтенсифікації усвідомлення миру як цілого... як до конкретної глобальної взаємозалежності, так і до усвідомлення глобального цілого у двадцятім сторіччі».

Глобалізація — складний і суперечливий процес, його перспективи й можливі результати неочевидні. Обговорюється велика безліч варіантів, моделей, сценаріїв глобалізації. Мабуть, основними в дискусіях є питання про політичне обладнання глобализированного миру й про національну або культурной ідентифікації людей у ньому.

Справа в тому, що глобалізація розхитує нації як ту форму соціокультурної єдності, у рамках якої в епоху модерну (Нового часу) існувала державна влада й здійснювалася ідентифікація людей з «загальним». Глобалізація вимагає наднаціональної організації державної влади, яка в більшій або меншому ступені скасовує національний суверенітет. Наднаціональна влада означає, що народом, який уважав себе сувереном, будуть правити більш-менш «чужі», для яких інтереси даного народу не будуть пріоритетними.

Населення менш розвинених країн побоюється того, що глобалізація відбувається в інтересах найсильніших держав і транснаціональних корпорацій і веде до однополярного миру, поглиблення розриву між більш і менш розвиненими країнами, до вестернизации й американізації. Населення більш розвинених країн побоюється варваризации, зниження досягнутого рівня і якості життя. Як перші, так і другі побоюються придушення своєрідності своїх культур.

Так звані «моделі» або «сценарії» глобалізації являють собою по суті проекції людських побоювань і надій на майбутнє. У дискусіях про варіанти процесу глобалізації переважає думка про невідворотність цього процесу й песимізм в оцінці його наслідків, зв'язаний, імовірно, з перспективою розкладання націй. Однак цей песимізм перемежовується зі стриманим оптимізмом через можливості демілітаризації, більш успішного розв'язку екологічних, економічних, енергетичних, гуманітарних проблем в умовах глобальної єдності людства.