Історична довідка

З моменту появи в 1999 році єдиний податок для фізичних осіб – підприємців був фіксованим податком у розмірі від 20 грн до 200 грн. Як і зараз, конкретна ставка ЄП встановлювалася місцевими органами управління та залежала від видів діяльності. Юридичні особи на спрощеній системі сплачували 6% та 10% від прибутку за звітний період залежно від того, чи були вони платниками ПДВ.

Після надходження на розрахунковий рахунок податкової інспекції єдиний податок розподілявся в таких пропорціях: 43% залишалося в місцевому бюджеті, 42% йшли у Пенсійний фонд, 15% — у фонд соціального страхування. Таким чином, один податок заміняв одразу 3 відрахування, що і пояснювало його назву.

Така структура податку проіснувала до 2010 року. До цього часу 42% навіть від максимальної ставки розміром 200 гривень давно відстали від обов’язкових відрахувань до Пенсійного фонду з мінімальної зарплати. У 2009 році підприємцям було рекомендовано добровільно доплачувати різницю, а з середини 2010 року обов’язковість доплати була закріплена законом. З цього часу єдиний податок перестав бути «єдиним». З 1 січня 2011 набрав чинності закон про єдиний соціальний внесок, який включав у себе всі відрахування до Пенсійного фонду. Сплата єдиного податку була зменшена до частини, яка відраховувалась до місцевого бюджету: 43%. У такому вигляді єдиний податок проіснував ще рік, доки не був реформований відповідно до останніх змін.

Регулюється:

Податковий кодекс України

41.Значення та характеристика місцевих зборів у наповнення місцевого бюджету

До повноважень місцевого самоврядування належить встановлення та справляння місцевих податків і зборів, а саме:

Податкова системи

Ø запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавством,

Ø встановлювати ставки у межах граничних розмірів, передбачених законодавством,

Ø запроваджувати податков пільги для окремих платників.

Причому, вони визначають види цих податків і зборів, їх граничні розміри, об'єкти оподаткування і джерела сплати відповідно до Декрету КМУ від 20.05.93 " Про місцеві податки і збори".

Оподаткуванню ними підлягають як юридичні і фізичні особи України, іак і іноземні особи. Особливістю справляння місцевими податками і зборами є те, що:

1) вони включаються до складу валових витрат суб'єкта господарювання, таким чином зменшуючи прибуток до оподагкування;

2) вони відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

В Україні справляється тільки 2 місцевих податки: комунальний податок, податок з реклами.

Комунальний податок сплачують юридичні особи усіх форм власності, що знаходяться в Україні. Від його сплати звільнено бюджетні установи, організації, планово-дотаційні га сільсько­господарські підприємства. Об'єктом оподаткування є добуток середньоспискової чисельності працюючих на неоподаткований мінімум доходів громадян. Ставка податку — 10% від об'єкта оподаткування. Терміни сплати щомісячно.

Податок з реклами сплачують суб'єкти підприємницької діяльності - замовники (рекламодавці), виробники та розповсюджувачі реклами Податок стягується з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються задопомогою засобів масової інформації, афіш, плакатів, рекламних щитів, чи друкуються на спортивному одязі чи майні. Граничний розмір податку не повинен перевищувати 0, 1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0, 5% за розміщення реклами па тривалий час. Податок сплачується одночасно із оплатою послуг за встановлення і розміщення реклами.

Висновки

- Платниками податку з власників транспортних засобів єюридичні та фізичні особи, котрі мають зареєстровані в Україні транспортні засоби, що є об'єктом оподаткування.

- Ставки податку з власників транспортних засобів встановлюються в гривнях на 100см³ об'єму циліндра двигуна (для наземних видів транспорту) чи 100см довжини корпусу (для водних видів транспорту).

- Податок з власників транспортних засобів сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортного засобу.

- Мета запровадженні! плати за землю - забезпечення раціонального використання та охорони земель, вирівнювання соціально- економічних умов господарювання на землях різної родючості.

- Платниками плати заземлю є як власники землі, так і землекористувач і (орендарі).

- Ставки податку на землю різняться для земель сільськогосподарського і земель несільськогосподарського призначення.

- Місцеві податки та збори є джерелом поповнення місцевих бюджетів.

- Обов'язковими для запровадження є: комунальний податок, збір за ларкування автомобілів, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за розміщення об'єктів торгівлі, збір з власників собак, тощо.

Місцеві бюджети — важливий і складний елемент бюджетної системи держави. Питання їх побудови, ефективного використання у фінансовому механізмі держави постійно привертають увагу наукових і практичних кіл.

На наш погляд, при дослідженні проблеми місцевих бюджетів їх необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових від носин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети — це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну й витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети — це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території[С. 11-16].

Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме:

- відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території;

- відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витрачанні коштів місцевих бюджетів;

- відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;

- відносини між міцевими бюджетами і державним бюджетом.

Для аналізу ролі й місця місцевих бюджетів у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та якісна характеристики.

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

- Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

- Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

- Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

- Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Можна виділити наступні особливості справляння місцевих податків і зборів:

Повний перелік місцевих податків та зборів встановлює тільки Верховна Рада України і цей перелік є вичерпним, тобто місцеві органи влади не мають права самостійно додатково встановлювати інші податки та збори.

Граничні ставки по місцевим податкам та зборам встановлюються у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

Місцеві органи влади у відповідності з переліком місцевих податків і зборів самостійно приймають рішення щодо доцільності впровадження окремих податків і зборів.

Місцеві органи влади мають право надавати пільги, преференції, податкові канікули тощо по місцевим податкам і зборам, але тільки за рахунок відповідного місцевого бюджету.

Отже, підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що існує потреба у вдосконаленні законодавчої бази, зміні об’єктів оподаткування (спираючись на закордонний досвід), надання більших повноважень органам місцевої влади стосовно місцевого оподаткування тощо. Цього від України чекають, як Європейська спільнота, так і пересічні мешканці України. А від збільшення надходжень до місцевих бюджетів покращаться і умови життя мешканців певних адміністративно-територіальних одиниць.

Збір за місця для паркування транспортних засобів

Платники збору

1. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

2. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради органу державної податкової служби в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Об’єкт і база оподаткування збором

1. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

2. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету [С.140–14]

Ставки збору

1. Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0, 03 до 0, 15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

2. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Особливості встановлення збору

Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Порядок обчислення та строки сплати збору

1. Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно) за місцем розташування спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду.

2. Платник збору, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Платники збору

1. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

2. Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб’єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб’єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах " Українське товариство сліпих", " Українське товариство глухих", а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб’єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб’єкту;

ж) суб’єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту

1. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

2. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гаc освітлювальний, торф паливний кусковий, торф’яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

3. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами - резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

Ставки збору

1. Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті - органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі - мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

2. Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0, 08 до 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0, 04 до 0, 2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0, 1 розміру мінімальної заробітної плати.

3. У разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати.

4. Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0, 08 до 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

5. Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1, 2 розміру мінімальної заробітної плати.

6. Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить: для використання грального автомата (грального автомата " кран-машина", грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) - розмір мінімальної заробітної плати;

- для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, - розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

- для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

- для проведення інших оплатних розважальних ігор - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

7. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0, 05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

8. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0, 02 розміру мінімальної заробітної плати.

9. Ставки збору, визначені відповідно до цієї статті, округляються (менш як 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).

Порядок придбання торгового патенту

1. Для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення " виїзна торгівля";

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

2. Відомості, наведені в поданій суб’єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених в поданій суб’єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред’явлені суб’єктом господарювання на звірку, в органі державної податкової служби не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб’єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей, орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб’єкту господарювання.

3. Торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

4. Бланк торгового патенту є документом суворого обліку.

У разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту в порядку, установленому цим пунктом.

5. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб’єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

6. Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

7. У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.

8. Для здійснення діяльності у сфері розваг торговий патент придбається для кожного окремого грального місця. Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних місць, торговий патент придбається окремо для кожного з них.

9. Форма торгового патенту та порядок його заповнення встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Порядок та строки сплати збору

1. Порядок сплати збору платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту - не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями - щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг - щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

3. Під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії.

4. Платники збору можуть здійснити сплату збору авансовим внеском до кінця календарного року.

5. Суми збору, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Кодексу.

Порядок використання торгового патенту

1. Оригінал торгового патенту повинен бути розміщений:

- на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності - біля реєстратора розрахункових операцій;

- на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

- на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

- у пунктах обміну іноземної валюти;

- у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться розважальні ігри.

2. Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду.

3. Для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях. При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

4. Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

5. Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється.

6. Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.

Строк дії торгового патенту

1. Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

2. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

3. Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

4. У разі невнесення суб’єктом господарювання збору у встановлений цією статтею строк, дія такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке порушення.

5. Суб’єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб’єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Туристичний збір

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Платники збору

1. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

2. Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.

Cтавка збору встановлюється у розмірі від 0, 5 до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 статті податкового Кодексу.

База справляння збору

1. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 статті податкового Кодексу, за вирахуванням податку на додану вартість.

2. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

Податкові агенти

1. Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Особливості справляння збору

1. Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Порядок сплати збору

1. Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно). Суми нарахованих щомісячних авансових внесків відображаються у квартальній податковій декларації. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду.

2. Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

42.Сучасні проблеми та перспективи реформування податкових надходжень до бюджетів України.

Процес перерозподілу національного багатства визначається об’єктивними економічними законами. Чітке визначення місця і ролі податкової системи є складною економічною проблемою навіть у розвинених країнах. Саме тому питанню податкової політики і системи, що її реалізує, в економічній науці приділяється багато уваги, однак залишається і багато неоднозначних проблем.

Значне місце даному напрямку наукових досліджень приділено у роботах таких авторів, як Кучерявенко Н.П., Федосов В.М., Опарін В.М., Крисоватий А.І., Мельник П. та інші. Разом з тим, слід відмітити, що ряд проблем потребують подальшого розвитку, а саме необхідність реформування податкової системи в Україні.

Накопичений досвід свідчить про те, що вітчизняна податкова система не склалася як єдиний організм, у якому узгоджені всі функціональні підсистеми. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування - це:

ð внутрішня неузгодженість складових системи;

ð нестабільність, складність;

ð порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності;

ð незадовільне вирішення фіскальних завдань;

ð негативний вплив на стан національної економіки;

ð низький рівень податкової дисципліни.

У результаті загальної дії перерахованих факторів податкова система об’єктивно не може реагувати на класичні для ринкової економіки регулюючі впливи. Віднайти шляхи подолання аномалій, характерних для сучасного вітчизняного оподаткування, не можна без відповідного узагальнення причин, що їх спричинили. На основі цього стануть очевидними проблеми, які гальмують глибинні перетворення в Україні. Позитивна та ефективна трансформація українського суспільства можлива лише на основі комплексного використання усіх фундаментальних факторів суспільного прогресу.

Названі суперечливі тенденції, породжені дією об’єктивних та суб’єктивних чинників. Незважаючи на тісний діалектичний зв’язок, їх розмежування виявляється надзвичайно суттєвим для визначення практичних кроків на шляху реформування податкової системи. В іншому разі зменшується ймовірність досягнення позитивних результатів.

До найбільш характерних рис недосконалості діючої податкової системи, що склалися з об’єктивних причин, необхідно віднести:

ð порівняно низьку можливість акумулювати законодавчо встановлений обсяг податкових доходів. Це відбулося внаслідок підриву об’єктивних можливостей реального сектора економіки як основного сукупного платника податків за рахунок збитковості підприємств, загального розладу фінансових обігів та падіння частки “живих” грошей;

ð переміщення податкового тягаря на все більш вузький сектор та коло платників податків. У результаті безпрецедентної нерівномірності фіскального навантаження на різні групи суб’єктів господарювання створюється суттєвий податковий тиск, а в суспільстві виникають думки про надмірність рівня оподаткування з подальшими неадекватними вимогами щодо його зниження. Усе це супроводжується масовим наданням податкових пільг, що, в свою чергу, формує масове небажання інших суб’єктів господарювання сплачувати податки;

ð перетворення податкової системи у чинник пригнічення економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати податків та відтік капіталів за кордон. Основне податкове навантаження припадає на найбільш життєздатну частину рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі.

Серед чинників суб’єктивного походження слід виділити:

ð глибокі протиріччя системи заходів і дій держави при розробці податкової політики та реформуванні податкової системи. Суб’єктивні наміри збільшити податкові надходження наштовхуються на підірвану пільговим оподаткуванням, прямими та непрямими субсидіями, взаємозаліками та іншими заходами з боку держави податкову базу;

ð відсутність наукових основ оподаткування, недосконалість експертизи, незадовільна передбачуваність та оцінка законодавства і конкретних заходів у здійсненні податкових реформувань;

ð недооцінку факторів системності та часу в проведенні реформувань, у першу чергу податкової системи, відсутність послідовності, стабільності в реалізації обраного курсу та чіткого протистояння тиску різних лобістських і зацікавлених груп;

ð недостатню ефективність діючої системи податкового адміністрування і системи відповідальності фінансових та кредитних органів за виконання вимог з нарахування, обчислення і своєчасного перерахування податкових надходжень до відповідних бюджетів.

Реформування податкової системи повинно відбуватися відповідно до довготривалих макроекономічних цілей розвитку України. З одного боку, це побудова соціально орієнтованої економіки, а з іншого – стимулювання розвитку виробництва. Виходячи із зазначених цілей розвитку, головні характеристики, які має набути податкова система в процесі реформ, – це соціальна орієнтація та висока ефективність її регуляторного потенціалу.

Що ж до реальної ситуації, то процеси, що відбуваються у податковій сфері, взагалі можуть бути кваліфіковані як рух у протилежному від фундаментальних вимог напрямі. Нами вже зверталася увага на недостатню роботу з формування мети податкового реформування як на початкових етапах становлення, так і в подальших трансформаційних заходах. Ні в базисному Законі “Про систему оподаткування”, ні в наступних доповненнях до нього взагалі не сформульована мета, яка ставилася перед податковою системою.

На практиці вона фактично отримала фіскальну спрямованість. Це, без сумніву, стало вирішальним фактором неефективності податкової системи.
Основний зміст податкової реформи зводиться до зниження податкового навантаження на товаровиробників при одночасному нівелюванні можливих негативних впливів на стан бюджетного балансу. Зниження податкового навантаження стало основним мотивом усіх дискусій. Водночас це не абстракція, а конкретний показник. Зараз вважається, що найбільш прийнятним показником є відношення податків до ВВП. Але, такий показник повинен обов’язково уточнюватися, виходячи з сучасних макроекономічних реалій. Зокрема, як уже зазначалося, при коригуванні податково-бюджетної системи існує об’єктивна необхідність урахування наявності державного боргу, рівня податкової заборгованості, сплати фінансових санкцій. Визначення реального податкового навантаження – не самоціль, а інструмент фінансового оздоровлення та підйому економіки. Це особливість більшості перехідних економік, яка притаманна й українській. У зв’язку з наявністю у реальній дійсності декількох податкових агрегатів суттєво зменшуються можливості для маневрування бюджетно-податковими ресурсами.

Послаблення податкового навантаження на поточні доходи водночас означає підвищення рівномірності сплати податків окремими платниками, адже замість середньостатистичного показника податки сплачують конкретні юридичні та фізичні особи. Внаслідок ухилення від сплати податків, замість фактично існуючого рівня перерозподілу через бюджет 25–30 % ВВП, частка податків, які стягуються з окремих платників, здатна досягати 40–45 % їх доходів. Однак у даному випадку це зумовлено не власне структурою податкової системи, а недоліками адміністрування податків. Тобто, віддаючи належне привабливості ідеї зниження податкового тягаря, зміщення пріоритетів у податковій політиці на зниження податкового навантаження не повинно абсолютизуватися. Воно повинно відбуватися поступово, розраховуючи на компенсацію бюджетних втрат за рахунок розширення податкової бази через зменшення обсягів тіньового сектора та загального пожвавлення виробництва.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми:

ð наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

ð дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

ð великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Аналізуючи всі ці вимоги, можна дійти висновку, що податкова реформа має відбуватися еволюційним шляхом. Кардинальна реформа податкової системи у найближчий час недоцільна через відсутність:

ð реальних умов здійснити відчутне і швидке зниження податкового навантаження;

ð впевненості, що вивільнені внаслідок зменшення податкового навантаження кошти будуть спрямовані на виробничі потреби;

ð адекватності між отриманими вигодами та втратами (матеріальними і моральними), що виникнуть внаслідок реалізації податкових змін;

ð умов для запобігання ухиленням від сплати податків;

ð виваженої державної політики видатків.

Сьогодні у податковій сфері слід максимально використати наявні можливості вдосконалення податкової політики, щоб при мінімальних втратах податкових надходжень до бюджету досягти як пом’якшення протиріч у податкових відносинах, так і нарощування можливостей зростання податкової бази. З цією метою, крім зазначених вище кроків, необхідно, з одного боку, створити ряд передумов для досягнення ефективності податкових реформувань, а з іншого – здійснити ряд конкретних заходів, спрямованих на вдосконалення власне податкової системи.

По-друге, до вирішальних завдань, які стоять перед концепцією податкових реформувань, як видається, слід віднести гармонізацію загальнодержавних інтересів та інтересів платників податків. Саме ступінь володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин у результаті визначає ефективність оподаткування та його спрямованість на суспільний розвиток. Це активізує максимальне обмеження тиску на здійснення єдиної податкової політики окремих політичних партій, рухів, груп, зацікавлених суспільних об’єднань і організацій, а також сприяє адекватності системи податкового адміністрування і визначеним напрямам цих реформувань.

Таким чином, сприяти створенню та втіленню раціональної податкової стратегії можна в умовах відображення концепцією податкової системи як:

ð складної сукупності суспільних відносин;

ð органічної складової економічної системи;

ð системного утворення;

ð знаряддя співвідношення інтересів соціальних сил у суспільстві.

Теоретично, і в цьому переконує зарубіжний досвід, формування податкових систем, переваги підвищення ролі прямого оподаткування та відповідного зменшення непрямого є достатньо обґрунтованими. Це пов’язано з тією обставиною, що в прямих податках більшою мірою втілено регулятивний потенціал. Водночас, зважаючи на специфіку та стан економіки України, рухатися у такому напрямі нам поки що неможливо. Головна перешкода полягає у тому, що в Україні необхідна глибока структурна реформа економіки. Її необхідність зумовлює постійне зростання і одночасно високий рівень збиткових підприємств у національній економіці і, як наслідок, зменшення загальних обсягів прибутку.

Таким чином, базовими напрямами формування раціональної податкової системи необхідно визнати наступні положення.

По - перше, основні групи податків, які формують внутрішню структуру податкової системи не повинні підлягати докорінному реформуванню:

По – друге, раціоналізація структури податкової системи має відбуватися за рахунок: скорочення другорядних у фіскальному плані податків (наприклад, плата за надання послуг на право виїзду за кордон, податок на промисел тощо); скорочення оборотних податків, які сплачуються з обсягів реалізації; пошуку альтернативних об’єктів оподаткування; легалізації латентних форм оподаткування.

По – третє, удосконалення механізму функціонування окремих податків з метою посилення їх регулятивного потенціалу шляхом оптимізації бази оподаткування, спрощення порядку обчислення та стягнення.

Вчетверте, упорядкування податкових пільг. Видається обґрунтованим уніфікувати ці пільги, різко скоротити їх кількість, зробити більш прозорими та підвищити їх стимулюючі й регулюючі властивості.

43.Податок на додану вартість як джерело наповнення Державного бюджету України.

Важливим елементом економічного зростання та макроекономічної стабільності України є, Державний бюджет, який являє собою фінансовий план, що забез- печує створення централізованого фонду і здійснює перерозподіл фінансових ресурсів держави.

Доходи бюджету — це система фінансових відносин, що фор- мує фінансові ресурси у розпорядження державних органів управління і державних підприємств. Згідно із Бюджетним кодексом України, доходи бюджету — це податкові, неподаткові та інші надход- ження на безповоротній основі, справляння яких перед- бачено законодавством України (включаючи трансфер- ти, плату за адміністративні послуги, власні надходжен- ня бюджетних установ).

Тож, враховуючи особливості механізму формування системи доходів Державного бюджету в Україні, нами була проаналізована структу- ра дохідної частини бюджету за розділами, передбаче- ними Бюджетним кодексом України (табл. 1). За прогнозованими даними, затвердженими Зако- ном України про Державний бюджет на відповідний рік, в Україні спостерігається зростання запланованої суми доходів державного бюджету у 2014 р. по відношенню до попереднього року на 21 767 136, 8 тис. грн. або на 6, 2 %, хоча в порівнянні з даними Закону України про Дер- жавний бюджет на 2012 р. вони зменшились на 1 028 464, 1 тис. грн., що становить 0, 3 %. У переважній більшості на зростання надходжень до державного бюджету вплинуло в першу чергу зрос- тання найбільшої їх частки — податкових надходжень, які в 2014 р. заплановано збільшити до 299 196 044, 8 тис. грн., що на 16 734 114, 0 тис. грн. більше, ніж в 2013 р. (згідно з Законом України про Державний бюджет України на 2014 рік від 16.01.14 р. із змінами, внесеними згідно із Законом № 1165-VII від 27.03.14 р.). Що стосується частки податкових над- ходжень у структурі загальних надход- жень до державного бюджету, то в Ук- раїні, як і в більшості країн світу, податки займають досить велику частку в структурі надходжень до Державного бюджету. Вони є важелем економіки будь-якої краї- ни та основним джерелом наповнення дер- жавного бюджету.

Так, на 2014 р. їх частка в загальній структурі доходів державного бюджету запланована на рівні 80, 2 %. Не можемо, обминути увагою той факт, що за дослід- жуваний період на основі прогнозованих даних на відповідний рік відбулось скоро- чення частки податкових надходжень на 3, 0 % по відношенню до 2012 р. через підви- щення в структурі доходів державного бюджету частки неподаткових надход- жень — на 2, 8 %. Вартісний же вимір да- ного розділу доходів державного бюджету в 2014 р. пла- нується збільшити по відношенню до попереднього року на 3 992 253, 0 тис. грн. до 68 873 338, 1 тис. грн. Доходи від операцій з капіталом, офіційні транс- ферти та цільові фонди в структурі доходів державно- го бюджету займають незначну питому вагу, яка на 2014 р. запланована відповідно на рівні 0, 4 %, 0, 3 % та 0, 05 %. Оскільки сучасна система оподаткування в Україні відображається великою кількістю податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру, доціль- но проаналізувати структуру податкових надходжень до Державного бюджету України на основі Закону України Про державний бюджет України на 2014 рік та визначити найбільш вагомі, аналіз яких є першочерго- вим завданням (рис. 1).

Досліджуючи структуру податкових надходжень державного бюджету України відмітимо, що кожен вид податку посідає вагоме місце в податковій системі та економіці України в цілому, виконуючи свої функції. Але, розглядаючи податкову систему України слід за- значити, що головна роль відводиться непрямим подат- кам, серед яких найважливішим є податок на додану вартість. Так, питома вага даного податку у структурі податкових надходжень державного бюджету України на 2014 р. планується на рівні 53 %, що становить 157 912 774, 1 тис. грн. Безумовно це досить вагома час- тка, яка свідчить про те, що податок на додану вартість є одним з найважливіших бюджетоутворюючих по- датків. Податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується платниками податків до бюджету з операцій постачання товарів і послуг на митній території України, а також з операцій експорту і імпорту. Базою оподаткування є договірна (контракт- на) вартість товарів і послуг, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до норм Податкового кодексу з урахуванням загальнодержавних податків і зборів.

Ставки податку встановлюються від бази оподаткуван- ня в таких розмірах: 20 % та 0 %. Сума обчисленого по- датку додається до ціни товарів та послуг. У Податковому кодексі передбачено численний пе- релік операцій, які оподатковуються за нульовою став- кою, не є об'єктом оподаткування та звільнені від опо- даткування.

Але, навіть з урахуванням пільг, звільнен- ня від оподаткування та бюджетного відшкодування ПДВ, його частка в бюджеті є надзвичайно високою і фіскальне значення цього податку важко переоцінити. Зважаючи на важливість та необхідність ПДВ у за- гальній податковій системі, розглянемо динаміку над- ходжень даного податку до Державного бюджету України протягом 2012—2014 рр. (табл. 2). Аналізуючи представлені дані, можна стверджува- ти про неможливість відмови від застосування ПДВ у податковій сфері України, адже він має значний вплив на формування бюджету країни в цілому. Протягом 2012—2014 рр. ПДВ відіграє значну роль і підтверджує свій статус головного бюджетоутворюючого податку. Так, плановий обсяг надходжень податку на додану вартість у 2014 р. становить 157 912 774, 1 тис. грн., що на 16, 4 % більше, ніж в попередньому році. Отже, можна стверджувати, що роль ПДВ як засобу фіску в доходах державного бюджету України є визначною. Ця форма оподаткування споживання перетворилася у вагоме дже- рело формування державних доходів. Проте ПДВ не при- носить такого ж ефективного результату платникам по- датку, як державі. Виступаючи, по суті, податком на кінцеве споживання, який покладено на громадян та бюд- жетну сферу, він, при доволі високій ставці (основна дію- ча 20 %) і стрімкій інфляції, стає одним із факторів, що стримують розвиток виробництва. Також ПДВ дещо за- гострює соціальне становище в країні, особливо це сто- сується сфери відшкодування даного податку. Згідно зі ст. 200 Податкового кодексу, якщо у звітному періоді різниця між сумою податкового зобо- в'язання і податкового кредиту платника податків є від'ємною, то така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, а в разі відсутності боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступ- ного звітного (податкового) періоду. Якщо і в наступ- ному податковому періоді таке співвідношення має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення в розмірі фактично сплаченої суми податку у попередніх подат- кових періодах постачальникам або до Державного бюджету України. А залишок від'ємного значення по- передніх податкових періодів після бюджетного відшко- дування включається до складу податкового кредиту на- ступного податкового періоду. Не мають права на отримання бюджетного відшко- дування особи, які: — були зареєстровані як платники ПДВ менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками яко- го подається заява на бюджетне відшкодування (крім податкового кредиту з придбання або спорудження ос- новних фондів); — мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюд- жетного відшкодування (крім податкового кредиту з придбання або спорудження основних фондів). Для отримання бюджетного відшкодування необхі- дно подати заяву, декларацію відповідному податково- му органу. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної те- риторії України. У подальшому розгляді виникає ціла низка процедур, передбачених для перевірки достатності підстав для відшкодування ПДВ і відповідності критеріїв для автоматичного бюджетного відшкодування податку. Попри складність і значну тривалість процедури відшкодування ПДВ, значна його частина відшкодо- вується з державного бюджету. У зв'язку з цим, доціль- но також розглянути стан чистих надходжень ПДВ до бюджету за вирахуванням із загальних надходжень об- сягу відшкодованих коштів за податком (рис. 2). Це доз- волить більш точно і чітко зрозуміти стан надходження ПДВ та проаналізувати його доцільність та фіскальну сутність. Таким чином, протягом останніх років запланована для відшкодування досить значна частка податку на додану вартість з державного бюджету. Так, у 2012 р. було заплановано майже 48, 0 млрд грн. відшкодування ПДВ, у 2013 р. — 59, 5 млрд грн., у 2014 р. — 53, 4 млрд грн. Аналізуючи динаміку чистих надходжень ПДВ мож- на зробити висновок, що відшкодування цього податку Таблиця 2. Динаміка доходів Державного бюджету України за 2012—2014 рр., тис. грн. № Показники 2012 р. 2013 р. 2014 р. 1 14010000 Податок на додану вартість, тис. грн. 164 125 559, 4 135 679 750, 1 157 912 774, 1 у т. ч. зараховується: до загального фонду державного бюджету 162 046 593, 3 133 039 143, 6 156 424 763, 4 до спеціального фонду державного бюджету 2 078 966, 1 2 640 606, 5 1 488 010, 7 14000000 Внутрішні податки на товари та послуги, тис. грн. 205 848 559, 4 176431750, 1 202 556 377, 2 10000000 Податкові надходження, тис. грн. 311 111 027, 1 282 461 930, 8 299 196 044, 8 Всього доходів (без урахування міжбюджетних трансфертів), тис. грн. 372823009 349 575 483, 3 370 928 609, 9 Усього доходів, тис. грн. 373 960 236, 2 351 164 635, 3 372 931 772, 1 2 Частина ПДВ у загальній сумі внутрішніх податків на товари та послуги, % 79, 7 76, 9 78, 0 3 Частина ПДВ у загальній сумі податкових надходжень бюджету, % 52, 8 48, 0 52, 8 4 Частина ПДВ у загальній сумі доходів бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), % 44, 0 38, 8 42, 6 5 Частина ПДВ у загальній сумі доходів бюджету % 43, 9 38, 6 42, 3 6 Ланцюговий темп зростання ПДВ, % Х 82, 7 116, 4 7 Базисний темп зростання ПДВ, % 100 82, 7 96, 2 8 Частина ПДВ, що зараховується до загального фонду державного бюджету, % 98, 7 98, 1 99, 1 9 Частина ПДВ, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету, % 1, 3 1, 9 0, 9 ЕКОНОМІЧНА НАУКА 45 www.economy.in.ua з бюджету справляє досить вагомий вплив на його фіскальне значення. За досліджений пер- іод у 2013 р. планова сума відшкодування ПДВ була найбільшою. Це призвело до того, що ра- зом із запланованим зниженням надходжень цього податку, планова сума чистих надход- жень ПДВ становила 135, 7 млрд грн., що ниж- че на 17, 3 % порівняно з попереднім роком. Інший важливий момент, який потребує ана- лізу, є виконання державного бюджету за до- ходами. Адже фактичні показники відобража- ють реальну картину надходження коштів і в цілому характеризують стан економіки (табл. 3). Виконання державного бюджету по дохо- дах у цілому у 2013 р. є вищим, ніж у попереднь- ому році і становить 96, 6 %. Найвищий відсоток виконання бюджету за 2012—2013 рр. отрима- но по таких видах доходів як плата за користу- вання надрами, кошти, перераховані Національ- ним банком, власні надходження бюджетних ус- танов та податок на додану вартість. На 2013 р. було заплановано зменшення надходжень від ПДВ на 28, 4 млрд грн., проте фактично було отримано 181, 7 млрд грн., що менше від рівня 2012 р. лише на 3, 1 млрд грн., у відсотковому відношенні — на 1, 7 %. Відсоток виконання доходів державного бюд- жету за податком на додану вартість у 2013 р. зріс на 21, 6 пп і становив 133, 9 % порівняно з планом, що теж підкрес- лює важливість ПДВ для наповнення бюджету. У сфері застосування податку на додану вартість існує множинний спектр проблем щодо його адмініст- рування та відшкодування, які набувають все більшої ваги та потребують негайної їх ідентифікації та усунен- ня. Найбільш актуальними проблемами у цій сфері є: — нестабільність у законодавчій сфері; — недостатньо відведена увага регулювальній функ- ції ПДВ; — обмеження платоспроможного попиту спожи- вачів; — відволікання обігових коштів підприємства; — економічно не виправдана система пільг; — завищена ставка ПДВ; — подвійне оподаткування; — адміністративна важкість; — істотний вплив на загальний рівень цін; — регресивність щодо малозабезпечених верств на- селення; — високі адміністративні витрати на організацію процесу нарахування й утримання податку; — несумісність з іншими типами універсальних ак- цизів; — ухилення від сплати податку; — наявність великої заборгованості за відшкодуван- ням ПДВ. Серед проблем оподаткування податком на додану вартість хотілося б виділити досить високу ставку ПДВ. Дослідження розміру ставок з ПДВ показало, що в по- рівнянні з багатьма розвиненими європейськими краї- нами в Україні ставка ПДВ є дуже високою (табл. 4). Як ми бачимо, країни, які є членами ЄС, в цілому ма- ють вищі ставки, від ряду країни, що до нього не вхо- дять. Поряд з Україною на рівні ставки ПДВ 20 % зна- ходяться Білорусь та Сербія. Проте в цих країнах за- стосовуються знижені ставки податку на додану вартість, що позитивно відзначається на їх економічно- му зростанні. В інших країнах також багато уваги при- діляють зниженню ставок ПДВ по окремих групах то- варів, які є предметами першої необхідності для змен- шення податкового тиску на соціально незахищені вер- стви населення. Непрямі податки є найважливішим джерелом подат- кових надходжень розвинутих країн. Головними по частці податкових надходжень серед непрямих податків є ПДВ та акцизи. На їх частку припадає від однієї п'ятої до половини всіх податкових надходжень у більшості розвинених країн. Тільки в США, Японії і Канаді роль непрямого оподаткування помітно нижче. Натомість, у країнах що розвиваються ставки ПДВ є нижчими, що є однією з сприятливих умов для залучення інвестицій в економіку і зростання ВВП країни. Проте варто відміти- ти, що в світі існує загальна тенденція до зниження ста- вок податків. На нашу думку, для інвестиційного кліма-ту України досить бажаною була б диференціація ста- вок ПДВ і зниження їх розмірів щодо окремих груп то- варів і послуг. ВИСНОВКИ Вивчення ролі ПДВ як джерела наповнення держав- ного бюджету дало змогу